Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Алданової С.О.

Калатай Н.Ф.

при секретарі: Кравчук О.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Лесик М.А.

від відповідача - Грачова А.В.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Майстер» на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Державного підприємства «Інформаційні судові системи»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Майстер»

про визнання недійсним договору

Державне підприємство "Інформаційні судові системи" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт - майстер" про визнання недійсним договору № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень". Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір № А-1/26.10.09-Б від 26.10.2009 року укладено з порушенням норм чинного цивільного законодавства України, а відтак підлягає визнанню недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 31.07.2012 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2012 року, в складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді -Алданова С.О., Дикунська С.Я., прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 24.09.2012 року.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 24.09.2012, в зв'язку з відпусткою судді Дикунської С.Я., сформовано судову колегію у складі: головуючий суддя -Сітайло Л.Г., судді -Алданова С.О., Калатай Н.Ф.

В судове засідання 24.09.2012 року з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Статтею 18 Закону України "Про авторське право і суміжні права" визначено, що комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

Згідно з ч. 4 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права" за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.10.2009 року між Державним підприємством "Інформаційні судові системи" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арт - майстер" укладено договір № А-1/26.10.09-Б про надання невиключного права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень".

Відповідно до п. 3.4.2. Договору відповідач зобов'язаний передати позивачу комп'ютерну програму у стані, придатному для використання за функціональним призначенням, право на використання та технічну документацію за відповідним актом приймання-передачі, передбаченим розділом 4 цього договору.

Згідно з п. 4.3. Договору право на використання комп'ютерної програми виникає у позивача з дати підписання акту приймання-передачі. Зобов'язання з оплати відповідачеві авторської винагороди, на умовах, передбачених цим договором, виникає у позивача з 02 листопада 2009 року.

Пунктами 11.1. та 11.2 Договору передбачено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього Договору закінчується 31.12.2010 року. Якщо до закінчення цього терміну Державне підприємство "Інформаційні судові системи" зареєструє у Реєстрі за допомогою Комп'ютерної програми менше ніж 9 000 000 судових рішень, то Договір відповідно продовжує свою дію до моменту, коли за допомогою Комп'ютерної програми у Реєстрі буде зареєстровано 9 000 000 судових рішень.

З матеріалів справи вбачається, що 09.03.2011 року між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № А-1/26.10.09-Б про надання не виключного права на використання комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень» від 26.10.2009 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про пролонгацію дії Договору на не визначений термін, в зв'язку з чим, твердження апелянта щодо закінчення, на даний час, терміну дії договору не приймається колегією суддів до уваги, оскільки не обґрунтовано доказами.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги Державне підприємство "Інформаційні судові системи" зазначає, що оскаржуваний договір укладено з порушенням норм чинного цивільного законодавства України, оскільки за вищевказаним договором позивачу передані невиключні права на використання комп'ютерної програми "Єдиний державний реєстр судових рішень", програмне забезпечення якої розроблене на замовлення Державної судової адміністрації України, а база даних реєстру є власністю держави, в особі Державної судової адміністрації. Таким чином, договір укладено з порушенням норм чинного цивільного законодавства України, а відтак - останній підлягає визнанню недійсним.

Пунктом 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 (v_211600-08) встановлено, що поняття правочину є цивільно-правовим поняттям, тому і норми тих чи інших правочинів є цивільно-правовими.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Твердження апелянта, що Державна судова адміністрація не замовляла розробку комп'ютерної програми та остання не придбавалась Державною судовою адміністрацією, колегією суддів не приймається до уваги, виходячи з наступного.

Згідно з Технічним завданням на Єдину судову інформаційну систему (далі - Технічне завдання), затвердженим Головою Державної судової адміністрації України, погодженим рішенням Ради суддів України від 29.02.2008 року № 38 головним підрядником на створення Єдиної судової інформаційної системи є Державне підприємство «Інформаційні судові системи», що підпорядковано Державній судовій адміністрації України. Підприємство відповідає за розробку Єдиної судової інформаційної системи в цілому та координацію дій між її розробниками - субпідрядниками.

Технічне завдання передбачає, що Єдиний державний реєстр судових рішень є підсистемою Єдиної судової інформаційної системи за впровадження якої відповідає підприємство, як генеральний підрядник за замовленням Державної судової адміністрації України.

Тобто, саме Державна судова адміністрації України є замовником розробки комп'ютерної програми.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Перелік судових рішень судів загальної юрисдикції, що підлягають включенню до Реєстру, затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України. Порядок ведення Реєстру затверджується Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 року № 740 (740-2006-п) затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Пунктами 4, 5 Порядку встановлено, що формування і функціонування Реєстру забезпечується за рахунок коштів державного бюджету. Програмне забезпечення Реєстру, розроблене на замовлення Державної судової адміністрації України та/або придбане нею. База даних Реєстру є власністю держави, в особі Державної судової адміністрації України.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта, що постанова Кабінету Міністрів України від 25.05.2006 року № 740 (740-2006-п) не є актом цивільного законодавства, виходячи з наступного.

Частиною 4 ст. 4 ЦК України визначено, що актами цивільного законодавства є серед іншого Постанови Кабінету Міністрів України.

Враховуючи зазначене, відповідні норми Порядку, які регулюють питання власності на комп'ютерну програму «Єдиний державний реєстр судових рішень» слід вважати актом цивільного законодавства України.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"від 12.03.1999 р. № 02-5/111 (v_111800-99) , вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про незаконність включення до умов спірного Договору невиключного права відповідача на використання Державної комп'ютерної програми «Єдиний державний реєстр судових рішень».

За таких обставин, доводи наведені відповідачем в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Майстер» та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт-Майстер» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 року у справі № 5011-72/9190-2012 - без змін.

Матеріали справи № 5011-72/9190-2012 повернути до Господарського міста Києва.