Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Фермерське господарство "Анона" (з урахуванням зміни назви позивача) звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсним пункту 2 розпорядження голови Каланчацької районної державної адміністрації № 231 від 18.04.2008р. та про зобовязання Каланчацьку районну державну адміністрацію прийняти рішення про передачу в оренду позивачу земельну ділянку загальною площею 320,21га в адміністративних межах Новокиївської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (в редакції заяви від 11.06.2008р., а.с.40).

Позивач послався на незаконність відмови голови райдержадміністрації у наданні в оренду земельної ділянки з посиланням на закон, який почав діяти після надання позивачу дозволу на розробку проектно-технічної документації по передачі земельної ділянки в оренду, як суперечної частині 1 статті 124 Конституції України; відсутність вмотивованих пояснень причин відмови суперечить частині 9 статті 123 Земельного кодексу України.

Відповідач у відзиві на позов відхилив позовні вимоги, посилаючись на статтю 124 Земельного кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 03.06.2008р. № 309-VI (309-17) .

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 18.06.08р. (суддя Александрова Л.І.) позовні вимоги задоволено; визнано недійсним пункт 2 розпорядження голови Каланчацької районної державної адміністрації № 231 від 18.04.2008р.; зобов’язано Каланчацьку районну державну адміністрацію передати в оренду Фермерському господарству "Анона" земельну ділянку площею 320,21га, в адміністративних межах Новокиївської сільської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно із затвердженою технічною документацією; з відповідача стягнуто на користь позивача 203грн. судових витрат.

Апеляційний перегляд даної справи не здійснювався.

Не погоджуючись з висновками місцевого господарського суду, заступник прокурора Херсонської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати судове рішення та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Подання вмотивовано доводами про порушення господарським судом норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, а саме: суд не з'ясував відповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом зобовязання укласти договір оренди пункту 6 статті 123 Земельного кодексу України; судом не було залучено до участі у справі Новокиївську сільську раду, в адміністративних межах якої знаходиться спірна земельна ділянка, та яка є органом, уповноваженим у спірних правовідносинах. Прокурор також зазначив, що позивачем взагалі не набуто права, яке підлягає захисту у спірних правовідносинах.

Сторони не надіслали відзив на касаційне подання, не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення прокурора, присутнього у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся за захистом свого права на земельну ділянку; отже, для правильного вирішення даного спору судам належало з'ясувати, відповідно до положень якого законодавчого акту позивача було наділено певними правами щодо спірної земельної ділянки, в чому полягають ці права, та яким чином вони підлягають судовому захисту.

Яке встановлено місцевим господарським судом, згідно Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи від 07.11.2006р. серії АОО № 474912 назвою позивача є Фермерське господарство "Анона".

08.12.2005р. розпорядженням голови Каланчацької Районної державної адміністрації № 437 позивачу було надано дозвіл на розробку проектно-технічної документації по передачі йому в оренду земельної ділянки в адміністративних межах Новокиївської сільської ради загальною площею 352,9га для ведення товарного виробництва.

Після розробки технічної документації за висновком Відділу земельних ресурсів у Каланчацькому районі від 07.03.2008р. № 08692/01-29 загальна площа земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка передається в оренду позивачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, складає 320,21га (рілля –308,86га, пасовища –11,35га).

20.03.2008р. та 26.03.2008р. позивач звернувся до Новокиївської сільської ради з заявами № 10 та № 11 про надання нею клопотання для затвердження технічної документації для виділення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 320,21га в оренду строком на 10 років Фермерському господарству "Анона"; на підставі вказаних вище документів та клопотання Новокиївської сільської ради № 67 від 26.03.2008р. земельною комісією Каланчацької районної державної адміністрації було рекомендовано затвердити технічну документацію щодо виділення позивачу земельної ділянки загальною площею 320,21га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель резервного фонду в адміністративних межах Новокиївської сільської ради.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з наявності порушених прав позивача, що підлягають захисту в обраний ним спосіб, а також з належності відповідача у даній справі, як такого, що є уповноваженим розпоряджатися землями, в тому числі шляхом передачі їх в оренду.

Однак судова колегія вважає такий висновок господарських судів передчасним, оскільки він не ґрунтується на належних та допустимих у справі доказах, що підтверджували б обставини справи, визнані судами встановленими.

Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , що набрав чинності з 01.01.2002р., до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Для укладення договору оренди особа, що бажає укласти договір оренди, повинна звернутися з відповідною заявою за приписами статті 16 Закону України "Про оренду землі" (зі змінами та доповненнями) до особи, що є належним орендодавцем у розумінні Земельного кодексу України (2768-14) (в редакції, чинній з 01.01.2002р.); орендар вправі звернутися за вирішенням спору, пов'язаного з орендою землі, в судовому порядку.

Статтею 152 Земельного кодексу передбачено способи захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, відтак, вирішуючи спір, суд повинен встановити, яке саме право існує у позивача щодо земельної ділянки, та яким чином воно порушено.

За частиною 1 статті 124 Кодексу передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини 3 статті 16 Закону України "Про оренду землі" сторони укладають договір оренди землі лише у разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду.

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов'язання цього органу укласти такий договір або ж продовжити дію договору за відсутності вказаного рішення є порушенням його виключної передбаченої Конституцією України (254к/96-ВР) компетенції на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту, а порушені права позивача мають захищатися способами, передбаченими статтею 152 Земельного кодексу України з обов'язковим дотриманням норм чинного законодавства.

Також відповідно до статей 193 та 194 Земельного кодексу України відомості щодо місця розташування та правовий режим земельних ділянок визначаються, виходячи з даних державного земельного кадастру, що ведеться управліннями земельних ресурсів обласних державних адміністрацій, відділами земельних ресурсів районних державних адміністрацій.

Натомість матеріали справи та судове рішення не містить посилань на відповідні відомості з державного кадастру, надані уповноваженими на те органами, судом не встановлено, яке саме право позивача на земельну ділянку є порушеним та відповідність позовних вимог способам захисту порушеного права за статтею 152 Земельного кодексу України.

Відповідно до роз’яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) (зі змінами та доповненнями), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Прийняті судом рішення цим вимогам відповідають не в повному обсязі з огляду на порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо повного, всебічного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційне подання Заступника прокурора Херсонської області задовольнити повністю.

Рішення Господарського суду Херсонської області від 18.06.2008 року у справі № 10/232-0-08 Господарського суду Херсонської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Херсонської області.