6/697 Про визнання недійсним договору про спільну інвестиційну діяльність та додаткових угод до нього - 29.08.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про спільну інвестиційну діяльність (нова редакція) від 24.10.1998 року, укладений між державним підприємством готельним комплексом «Дніпро» та австрійським товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ». Визнано недійсною додаткову угоду від 01.09.2000 року № 1 до договору про спільну інвестиційну діяльність (нова редакція) від 24.10.1998 року, укладену між державним підприємством «Готель «Дніпро» та австрійським товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ». Визнано недійсною додаткову угоду від 26.09.2003 року № 2\03 до договору про спільну інвестиційну діяльність (нова редакція) від 24.10.1998 року, укладену між відкритим акціонерним товариством «Готель «Дніпро» та товариством з обмеженою відповідальністю (фірмою) «Альфа Проектхолдінг ГмбХ». Визнано недійсною додаткову угоду від 19.11.2003 року № 3\03 до договору про спільну інвестиційну діяльність (нова редакція) від 24.10.1998 року, укладену між відкритим акціонерним товариством «Готель «Дніпро» та товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ».

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 11.06.2012 року у справі № 6/697 та прийняти нове, яким відмовити у позові в повному обсязі.

Апеляційна скарг мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права України, міжнародних договорів, за якими держава Україна взяла на себе зобов'язання.

Так, апелянт вважає, що спір за позовом заступника прокурора міста Києва не підлягає розгляду в господарських судах України, а провадження у справі № 6/697 підлягає припиненню.

Також суд не дослідив питання пропущення строків позовної давності при подані позовної заяви заступником прокурора міста Києва та не надав жодної правової оцінки доводам відповідача 1 з цього приводу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ» наполягає на тому, що суд не надав належної оцінки щодо правильності визнання прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2012 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ» прийнято провадження.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2012 року змінено склад колегії суддів.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ» надійшли доповнення до апеляційної скарги, які судом апеляційної інстанції прийняті та долучені до матеріалів справи.

Прокуратура міста Києва, Фонд державного майна України та Державне управління справами та Відкрите акціонерне товариство «Готель «Дніпро» заперечують проти апеляційної скарги та просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.

24.10.1998 між державним підприємством готельним комплексом «Дніпро», правонаступником якого є відкрите акціонерне товариство «готель «Дніпро» (далі - Готель) та австрійським товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Проектхолдінг ГмбХ» (далі - Інвестором) укладено договір про спільну інвестиційну діяльність (нова редакція), за умовами якого сторони домовились про зобов'язання, які полягають в об'єднанні майна та зусиль з метою спільної діяльності щодо подальшої експлуатації реконструйованих (збудованих) і обладнаних за рахунок коштів Інвестора номерного фонду на 11 та 12 поверхах Готелю, а також бару на 12 поверсі.

Інші розділи Договору врегульовують відносини щодо внесків сторін, порядок ведення спільних справ, відшкодування витрат та розподілу прибутку тощо, тобто встановлюють зобов'язання, які є характерні та притаманні для такого виду договору як сумісна діяльність. Станом на час укладення Договору правовідносини за договором про сумісну діяльність врегульовувались главою 38 ЦК УРСР (1540-06) , статтею 430 якої зміст договору про сумісну визначався як зобов'язання сторін сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т.ін. Можливість здійснення іноземної інвестиції на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України без створення юридичної особи Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996 року, № 93/96-ВР (93/96-ВР) віднесено до однієї із форм здійснення іноземних інвестицій.

Як зазначено у преамбулі Договору, сторони домовились укладені між ними генеральний договір від 03.07.1994 року, що діяв в пакеті з уточнюючими його договорами, та договір № 4 інвестиційної та спільної діяльності від 10.10.1996 року (у преамбулі помилково зазначено дату інвестиційного договору № 4 як 10.10.1997 року, оскільки договір від цієї дати між сторонами не укладався) викласти у редакції даного Договору, яка буде діяти з 24.10.1998 року.

Генеральний договір було укладено 03.07.1994 року, сторонами за яким є Готель, Інвестор та кіпрське товариство з обмеженою відповідальністю «Паков Інвестмент Лтд», яке визначено даним договором як підрядчик.

Предмет генерального договору від 03.07.1994 року наведено у розділі 1, який в себе включає:

- вкладення Інвестором інвестицій в будівництво і оздоблення бару, оглядової

площадки, номерного фонду на 13/12/, 11 поверхах готелю «Дніпро»;

- здійснення підрядчиком будівництва бару, оглядової площадки, реконструкції і оздоблення номерного фонду на 13/12/, 11 поверхах готелю «Дніпро»;

- спільна діяльність Інвестора та Готелю по реконструкції 13/12/, 11 поверхів готелю «Дніпро» і подальша спільна експлуатація цієї частини готелю.

У той же час, фактично інші розділи генерального договору від 03.07.1994 року врегульовують відносини між Інвестором та товариством з обмеженою відповідальністю «Паков Інвестмент Лтд» щодо порядку внесення та освоєння інвестицій. Генеральний договір від 03.07.1994 року не містить умов, які би встановлювали зобов'язання зі спільної діяльності між Інвестором та Готелем, а передбачає зобов'язання здійснити її на підставі окремого договору про спільну діяльність по будівництву, реконструкції і спільної діяльності.

Таким чином, генеральний договір щодо спільної діяльності є попереднім договором, що встановлює обов'язок Готелю та Інвестора в майбутньому укласти договір про спільну діяльність.

Відповідний договір про спільну діяльність між сторонами укладено 10.10.1996 року за номером 4. Договір № 4 врегульовує зобов'язання між Готелем та Інвестором щодо здійснення спільної діяльності по будівництву, реконструкції та оснащенню номерного фонду на 11 і 12 поверхах Готелю, будівництву та оснащенню бару на 12 поверсі Готелю і подальшої експлуатації номерного фонду і бару. В преамбулі договору № 4 від 10.10.1996 року також зазначено, що внаслідок його укладення діє в новій редакції договір від 03.07.1994 року.

Попри це, як встановлено вище, генеральний договір від 03.07.1994 року, на відміну як від договору № 4 від 10.10.1996 року, так і від оскаржуваного Договору, не врегульовує відносин між Інвестором та Готелем щодо сумісної діяльності та не встановлює зобов'язань між ними щодо цих правовідносин. Договір № 4 від 10.10.1996 року та оскаржуваний Договір не можуть змінювати відносини між Інвестором та товариством з обмеженою відповідальністю «Паков Інвестмент Лтд» щодо порядку внесення та освоєння інвестицій за відсутності згоди останнього, що суперечить загальному принципу укладення договору, визначеному ст. 153 ЦК УРСР, який в рівній мірі і врегульовував внесення змін до договору.

Однак неможливість застосування умов Договору як нової редакції генерального договору від 03.07.1994 року через незаконність домовленості щодо викладення в новій редакції генерального договору від 03.07.1994 року не має наслідком недійсності Договору в цілому, оскільки інші умови не суперечать положенням генерального договору від 03.07.1994 року, а навпаки, його укладення є наслідком виконання домовленостей, встановлених розділом 6 генерального договору від 03.04.1994 року.

Дана обставина свідчить про те, що Договір був би укладений без включення недійсної частини про викладення в новій редакції генерального договору від 03.07.1994 року, що, відповідно до ст. 60 ЦК УРСР, не має наслідком недійсність всього Договору.

На час укладення Договору поняття угоди було наведено у ст. 41 ЦК УРСР, якою визнавались дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Саме поняття «угода» поєднує у собі 4 елементи. По-перше, це самі особи, що беруть участь в угоді. По-друге, це суб'єктивна сторона (воля і волевиявлення). По-третє - це форма і в-четвертих - це зміст. Дефект хоча б одного елементу угоди приводить до її недійсності.

Суб'єктами угоди є суб'єкти цивільного права, наділені дієздатністю. Здатність самостійно укладати угоди вже само по собі є елементом цивільної дієздатності. Самостійне здійснення угод є одним з основних елементів дієздатності. Дієздатність юридичної особи характеризується його діяльністю, передбаченої установчими документами і повноваженнями органу юридичної особи, який має право укладати угоди від імені юридичної особи. Моментом виникнення дієздатності є моментом реєстрації юридичної особи. Різного роду витяги з реєстрів юридичних осіб, у тому числі і витяг з торгівельного реєстру Австрії, є документами, які засвідчують факт існування суб'єкта як юридичної особи. Однак їх відсутність жодним чином не спростовує даний факт, а тому сама по собі відсутність витягу не свідчить про відсутність такої юридичної особи та, відповідно, можливість її бути учасником цивільних відносин. За таких обставин підставою недійсності договору є відсутність дієздатності юридичної особи, а не відсутність витягу з торгового реєстру Австрії щодо Інвестора на момент укладення Договору. Жодна норма українського законодавства станом на час укладення Договору і на даний час не передбачають умовою дійсності договору наявність відповідного витягу, у тому числі і Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (959-12) та ст. 8 Цивільного кодексу УРСР.

В свою чергу, під час розгляду справи компанією «Альфа Проектхолдінг ГмбХ» надано суду виписку із торговельного реєстру підприємств Австрійської Республіки FN 64960 f, яка засвідчує заснування компанії 18.10.1993 р., тобто на момент укладення Договору Інвестор був наділений дієздатністю.

Під час дії Договору його умови сторонами були змінені шляхом укладення ряду додаткових угод. Зокрема, 01.09.2000 року між Інвестором та Готелем укладено додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до умов якої строк дії Договору продовжено до 30.06.2015 року.

Також, сторони доповнили пункт 3.3 Договору наступним абзацом: «З 01.09.2000 до 30.06.2015 належну Інвестору згідно розділу 5 Договору частину прибутку відображати на окремому балансі спільної діяльності як дебіторську заборгованість Готелю стороні Договору - Інвестору».

Вищезазначеною додатковою угодою було внесено зміни і доповнення до розділу 5 Договору, виклавши в наступній редакції такі пункти:

5.2. Прибуток, який отримується від спільної діяльності по експлуатації зазначеного номерного фонду і бару, підлягає розподілу між сторонами порівну (по 50%). Починаючи з 01.07.2006, у випадку, коли Готель не може забезпечити обумовленого сторонами завантаження номерного фонду (не менше як 70 %), і відповідного розміру прибутку, сума, що переховується Інвестору (з урахуванням дисконтної різниці на момент виплати: без ризикової ставки по банківським кредитам в валюті для юридичних осіб в Україні та відсотку за додатковий ризик на капітал, що працює в Україні) не може бути меншою, ніж 50 000 доларів США на місяць».

5.3. Обумовлений цим Договором розмір прибутку Інвестора підлягає перерахуванню на окремий спільний рахунок сторін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним (місяцем, за результатами спільної діяльності в якому здійснюється перерахування належної Інвестору частини прибутку).

Починаючи з 01.09.2000 до 01.07.2015, належна Інвестору частина прибутку в сумі не менш, як 50 000 доларів США відображається як дебіторська заборгованість Готелю стороні Договору - Інвестору».

26.09.2003 року між Готелем та Інвестором укладено додаткову угоду № 2\03 до Договору, відповідно до умов якої сторони внесли зміни щодо назви організаційно-правової форми Готелю.

19.11.2003 року між Готелем та Інвестором укладено додаткову угоду № 3\03 до Договору, відповідно до умов якої сторони доповнили розділ 5 Договору пунктом 5.5 наступного змісту:

«5.5. Інвестор зобов'язується внести як реінвестицію грошові кошти в сумі 2386348, 90 грн., які нараховані Інвесторові за період з 01.09.2000 по 01.07.2003 роки.

Загальна сума реінвестиції складає 2386348,90 грн., що станом на 06.08.2003 року (1 дол. США = 5,3318 грн.) складає 447 569,09 дол. США.

Внесення вищезазначеної реінвестиції не впливає на порядок розподілу прибутку, який встановлюється розділом 5 Договором про спільну діяльність від 24.10.1998».

Основний текст Договору, та вищевказані додаткові угоди до нього укладені зі сторони компанії «Альфа Проектхолдінг ГмбХ»Якубом Куессом, посада якого у основному тексті Договору та додатковій угоді № 1 від 01.09.2000 року визначена як директора, а в додатковій угоді № 2/03 від 26.09.2003 року та додатковій угоді № 3/03 від 19.11.2003 року - як управляючого справами.

Наводячи як підставу недійсності цю обставину (різний статус представника Якуба Куесса), заступник прокурора міста Києва у позовній заяві не зміг обґрунтувати, яким чином вона має наслідком недійсність Договору та додаткових угод до нього. Жодних пояснень з цього приводу не було також наведено представником прокуратури міста Києва у судових засіданнях, а також іншими особами, які підтримують позов. У зв'язку з цим суд виходить з безпідставності цього доводу, вважаючи за необхідне константувати правову неспроможність ставити під сумнів статус представника будь-ким, крім особи, яку він представляє.

Зокрема, правовідносини, які виникають між юридичної особою та її органом, є представництвом, яке ч. 1 ст. 237 Цивільного кодексу України визначено як обов'язок або право однієї сторони вчиняти правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Оскільки представник діє від імені та в інтересах юридичної особи, право на оскарження вчиненого ним правочину у зв'язку з перевищенням повноважень належить саме даній юридичні особі, а не іншій стороні за ним.

Відсутність повноважень у представника на вчинення правочину за умови не схвалення його (правочину) юридичною особою свідчить про відсутність підстав вважати юридичну особу зобов'язаною за правочином, тобто такою, для якої правочин строює, змінює чи припиняє цивільні права та обов'язки. Саме таким чином відбувається захист прав та охоронюваних інтересів юридичної особи від неправомірних дій її представника, що є необхідною умовою для звернення з позовом до суду (ст. 1 ГПК України).

Вирішуючи питання про наявність згоди між Інвестором та Готелем щодо предмету Договору, в першу чергу необхідно встановити правові наслідки відсутності такої згоди.

Так, ст. 153 ЦК УРСР, чинною на час укладення Договору, визначалось, що договір є укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. З огляду на це у роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 (v_111800-99) «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» зазначено (п. 17 роз'яснення), що недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Якщо у процесі вирішення спору буде встановлено, що угоду між сторонами фактично не було укладено, господарському суду на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК слід припинити провадження у справі.

Таким чином, відсутність згоди щодо предмету договору не має правовим наслідком його недійсність.

Договір було укладено з метою викладення у новій редакції договору № 4 від 10.10.1996 року, який врегульовував зобов'язання між Готелем та Інвестором щодо здійснення спільної діяльності по будівництву, реконструкції та оснащенню номерного фонду на 11 і 12 поверхах Готелю, будівництву та оснащенню бару на 12 поверсі Готелю і подальшої експлуатації номерного фонду і бару. Станом на жовтень 1998 року реконструкція (будівництво) було завершено, у зв'язку з чим Договір по новому визначив фактичний вклад (внесок) кожної зі сторін та врегулював подальшу спільну діяльність сторін з урахуванням частини виконаних зобов'язань.

Умова Договору, яка врегульовує подальшу спільну діяльність сторін, є предметом Договору та визначена у п. 1.1 розділу 1 Договору як об'єднання майна та зусиль для здійснення спільної діяльності щодо подальшої експлуатації реконструйованих (збудованих) і обладнаних за рахунок коштів Інвестора номерного фонду на 11 і 12 поверхах Готелю, а також бару на 12 поверсі.

Умова Договору, яка визначає фактичний здійснений вклад (внесок) кожної зі сторін (п. 2.1 та п. 2.2 Договору) не є предметом Договору, оскільки предметом договорів про спільну діяльність є той результат, на досягнення якого спрямовані дії учасників з об'єднання вкладів та спільної діяльності, в даному випадку - експлуатація приміщень з метою отримання прибутку.

Оскільки на час укладення Договору сторони уже здійснили свої внески, то пункти 2.1 та 2.2. розділу 2 Договору тільки констатують їх фактичний стан, а не встановлюють зобов'язання щодо їх здійснення в майбутньому, а тому жодним чином дані пункти не суперечать пункту 1.1. розділу 1 Договору.

Також пунктом 2.1 розділу 2 Договору чітко визначено внесок Готелю (площі, обладнання, номерний фонд і бар на 11, 12 поверхах), який оцінений сторонами у 1 522 934 долари США, що свідчить про безпідставність доводів заступника прокурора міста Києва про невизначеність внеску Готелю.

Вирішуючи порядок ведення спільних справ сторін сторони пунктом 3.5 розділу 3 Договору передбачили здійснення усіх фінансово-господарських операцій по спільній діяльності сторін через розрахунковий рахунок Готелю. У зв'язку з цим необхідно зазначити, що порядок здійснення бухгалтерського обліку та складання звітності спільною інвестиційною діяльності є одним з державним механізмів регулювання, що випливає з розділу 5 Закону України «Про режим іноземного інвестування» (93/96-ВР) . Частиною 2 статті 24 (а не 21, як зазначає заступник прокурора міста Києва) даного Закону, в редакції від 19.03.1996 р., було зобов'язано сторін за договорами (контрактами) вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами). Дані приписи Закону носять імперативний характер та не надавали право сторонам іншим чином на власний розгляд врегульовувати порядок здійснення розрахунків спільній діяльності за участю іноземної інвестиції, тобто положення пункту 3.5 розділу 3 Договору суперечать вимогам Закону України «Про режим іноземного інвестування» (93/96-ВР) .

Укладаючи договір про спільну діяльність, сторони визначають обов'язок кожної з них щодо внесків, необхідних для досягнення мети сумісної діяльності. Відповідно до ст. 432 ЦК УРСР усі ці внески набувають статусу не спільної сумісної, а спільної їх власності з визначенням часток (долі). Спільну часткову власність складають не тільки внески, але й майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності.

З огляду на це прибуток, отриманий Готелем та Інвестором внаслідок спільної діяльності, належав сторонам на праві спільної часткової власності, який підлягав розподілу в залежності від розміру часток сторін.

Пунктом 5.2 Договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 01.09.2000 року) сторони передбачили, що прибуток, який отримується від спільної діяльності по експлуатації зазначеного номерного фонду і бару, підлягає розподілу між сторонами порівну (по 50%). Починаючи з 01.07.2006 року, у випадку, коли Готель не може забезпечити обумовленого сторонами завантаження номерного фонду (не менше як 70 %) і відповідного розміру прибутку, сума, що переховується Інвестору (з урахуванням дисконтної різниці на момент виплати: без ризикової ставки по банківським кредитам в валюті для юридичних осіб в Україні та відсотку за додатковий ризик на капітал, що працює в Україні) не може бути меншою, ніж 50 000 доларів США на місяць.

Даним пунктом Договору встановлена диспропорція щодо розподілу прибутку від сумісної діяльності її учасникам, нівелювавши таким чином встановлене ст. 432 ЦК УРСР право Готелю отримати прибуток від сумісної діяльності в залежності від розміру своєї частки.

Таким чином, положення Договору, а саме: п.п. 3.5, 5.2. Договору не відповідають вимогам вищевказаного Закону.

З'ясовуючи вагомість даних порушень в контексті дійсності Договору в цілому, суд першої інстанції виходить з того, що ці умови є істотними та суттєвими, обов'язковість яких передбачена законом, а тому їх не включення мало б наслідком відсутність такого юридичного факту як угода (неукланедість договору), тобто відсутність між сторонами цивільних прав та обов'язків щодо сумісної діяльності.

Оскільки права і обов'язки за Договором на час прийняття рішення продовжують існувати, виходячи з п. 4 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) при визначенні підстав, з якими закон пов'язує недійсність договорів, підлягають застосуванню приписи саме Цивільного кодексу України (435-15) .

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, одна з яких полягає в тому, що зміст правочину не може суперечити цьому Коксу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже, враховуючи невідповідність умов Договору (що передбачають здійснення фінансово-господарських операцій по спільній діяльності сторін через розрахунковий рахунок Готелю та про порядок розподілу прибутку) чинному на час його укладення законодавству, і даний Договір не був би укладений без включення до нього недійсних частин, позовні вимоги про визнання його недійсним Договору є обґрунтованими.

Оскільки договором є правовідношення, його недійсність (Договору) як юридичного факту має наслідком недійсність інших правочинів, на підставі яких відбувалась зміна цього правовідношення. З огляду на це додаткові угоди до Договору також є недійсними. У зв'язку з цим судом окремо не оцінюються наведені заступником прокурора міста Києва доводи щодо підстав недійсності додаткової угоди № 1.

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права про особу, яка його порушила.

Оскільки позивачем у справі є держава в особі Державного управління справами, права якої у сфері використанням майна Готелю є порушеними, перебіг строку позовної давності починається з моменту, коли позивач довідався про оскаржуваний Договір. Повноваження з управління акціями Готелю Державному управлінню справи були передані у 2004 році і у справі відсутні докази того, що останній станом на 2007 рік пропустив позовну давність.

Крім того, 01.06.2007 року Інвестором до Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС) було подано запит про арбітраж до держави Україна щодо порушення державою Україна умов Угоди між Україною і Республікою Австрія «Про сприяння та взаємний захист інвестицій» від 08.11.1996 року (040_721) (надалі - Угода).

08.11.2010 року Арбітражним Трибуналом МЦВІС було прийнято рішення, яким державу Україна зобов'язано сплатити 2 979 232 дол. США, не враховуючи відсотки, що нараховуються починаючи з 01.07.2004 року за відсотковою ставкою 9,11 річних.

Інвестор у запиті про арбітраж посилався на порушення ст. 2 Угоди (сприяння та захист інвестицій), ст. 3 Угоди (режим інвестування), ст. 4 Угоди (компенсація за відсудження), ст. 8 (інші зобов'язання), а також на порушення положень Закону України «Про режим іноземного інвестування» (93/96-ВР) стосовно здійснення спільної діяльності щодо реконструкції та експлуатації.

Крім того, Інвестор просив поновити права за інвестиційними договорами 1998 та 1999 років шляхом зобов'язання держави Україна припинити судове провадження про визнання недійсним Договору про спільну інвестиційну діяльність від 04.06.1999 та утриматись від порушення судового провадження щодо визнання недійсним Договору про інвестиційну та/або спільну інвестиційну діяльність від 24.10.1998.

Під час розгляду вищезазначеної справи Трибунал прийшов до висновку, що Інвестор здійснив інвестицію, як це визначається угодою. Трибунал в рішенні визначив, що, як мінімум, Інвестор має вимоги стосовно грошей, які були надані для створення економічної цінності, і таким чином він здійснив інвестицію у відповідності зі ст. 1 Угоди.

Інвестор як на підставу своїх вимог посилався, зокрема, на процес корпоратизації та події, що мають до нього відношення; та на припинення виплат у червні 2004 року.

У процесі розгляду справи Трибунал прийшов до висновку, що інвестиції були суттєво позбавлені вартості, що таке позбавлення є незмінним, і що позбавлення є результатом дій уряду; права Інвестора за договорами про спільну діяльність були експропрійовані на порушення ст. 4 Угоди.

Також Трибунал прийшов до висновку, що держава Україна порушила свої зобов'язання за ст. 2 Угоди, експропріювала інвестиції Інвестора і не надала Інвестору рівного і справедливого ставлення, порушивши ст. 4(1) та 4(2) Угоди.

Як зазначає позивач, під час розгляду справи Трибунал досліджував договори про спільну діяльність 1998 та 1999 для визначення дійсної вартості інвестиції та з метою проведення розрахунку завданої шкоди Інвесторові. Сума збитків (5 250 782 дол. США), яка була нарахована Інвесторові Трибуналом, визначалась як компенсація ринкової вартості інвестиції згідно з діючою міжнародною практикою, беручи до уваги, зокрема, інвестиційний капітал, його змінену вартість, підвищення вартості, поточні доходи та інші важливі фактори, у тому числі ризиків інвестування в Україні. Таким чином, зазначена сума збитків не є доходом Інвестора в розумінні доходу, отриманого від спільної діяльності за договорами від 1998 та 1999.

Арбітражним Трибуналом Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів під час розгляду вищезазначеної справи питання визнання недійсними в цілому інвестиційного договору від 24.10.1998 року та додаткових угод до нього не досліджувались.

Отже, доводи відповідача-1 про те, що рішенням Арбітражного Трибуналу МЦВІС встановлено відповідність Договору та додаткових угод законодавству України, не приймаються судом до уваги.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.