53/620 Про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію - 28.08.2012 Прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2012р. у справі №53/620 позов задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу "Екран-3" на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" 10 123,78 основного боргу, 844,41 грн. збитків від інфляції, 319,65 грн. 3% річних, 112,88 грн. витрат по сплаті державного мита та 36,94 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову -відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду грунтується на тому, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 10 123,78 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований. Правомірність встановлення цін (тарифів), за якими належить здійснити відповідачу розрахунок за послуги, надані за період з травня 2008 року по червень 2009 року позивачем не доведено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2012р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач зазначає про те, що процесуальні документи, прийняті судами за результатами оскаржень розпоряджень КМДА не є підставою для зміни тарифів на теплову енергію. Для зміни тарифів ПАТ "Київенерго" повинно отримати відповідне розпорядження КМДА.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2012р. розгляд апеляційної скарги призначено на 28.08.2012р.

28.08.2012р. в судове засідання апеляційного господарського суду не з'явився представник відповідача.

Враховуючи те, що представник відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка на зворотній стороні ухвали від 09.08.2012р.а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, судова колегія ухвалила розгляд апеляційної скарги у відсутності представника відповідача.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача судова колегія встановила.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", яке перейменоване на Публічне акціонерне товариство "Київенерго", в особі Структурного підрозділу "Енергозбут Київенерго" (постачальник) та ЖБК "Екран-3"(споживач) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8604007 від 01.05.2001р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі (п. 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.2.1 договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки 3,4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1.

Пунктом 2.3.1 договору визначено, що споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в обсягах і терміни, які передбачені в Додатку № 2.

Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як визначено абзацом 1 п.1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 п.1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно п.2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до звернення-доручення до договору визначення кількості спожитої споживачем теплової енергії здійснюється розрахунковим способом згідно договірних навантажень.

Відповідно до додатку № 2 до договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженнями КМДА № 837 від 25.04.2001р. (ra0837017-01) , які можуть змінюватись в період дії договору.

Пунктом 9 додатку №2 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число отримувати у РВТ-8 за адресою вул. Довженка, 2 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки.

Пунктом 10 додатку № 2 до договору визначено, що споживач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА.

Пунктом 4.1 договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001р.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання", тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, які здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно з пп.2.1 Договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Господарським судом м. Києва встановлено, що при зверненні з позовною заявою, вартість поставленої позивачем відповідачу в спірний період теплової енергії позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1245 від 20.06.02р. (ra1245017-02) , № 643 (ra0643017-07) від 30.05.07р., № 520 (ra0520017-09) від 29.04.09р. та № 981 (ra0981017-09) від 31.08.09р.

Постановою Верховного суду України від 28.11.2011р., відмовлено в задоволенні заяви про перегляд судового рішення та залишено в силі ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011р. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009р., якою визнано протиправним та скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007р. за № 640 (ra0640017-07) , 642 (ra0642017-07) , 643 (ra0643017-07) .

Як вбачається із матеріалів справи, розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про затвердження тарифів на теплову енергію" від 30.05.2007р. за №643 (ra0643017-07) , скасовано постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009р. у справі № 5301/08.

Попередні акти, які діяли до зазначеного розпорядження, тобто розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про затвердження тарифів на теплову енергію" від 30.10.2006р. за № 1575 (ra1575017-06) та розпорядження Київської міської державної адміністрації "Про внесення змін та доповнень до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.10.2006р. за №1575" від 12.02.2007р. за № 142 (ra0142017-07) , державну реєстрацію не пройшли.

Відповідно до пп.2 п."а" ст.28 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" в редакції чинній на час прийняття зазначених розпоряджень, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 30 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", державне регулювання цін/тарифів базується на такому принципі як нормативне регулювання надання житлово-комунальних послуг споживачам за цінами/тарифами, затвердженими в установленому законом порядку.

Чинним законодавством не передбачено повноважень виконавчого органу влади, яким є Київська міська державна адміністрація, затверджувати тарифи на теплову енергію.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25.12.2003р. №21-рп/2003 (v021p710-03) зазначено, що КМДА є єдиним в організаційному відношенні органом, який виконує функції виконавчого органу Київської міської ради та паралельно функції місцевого органу виконавчої влади. З питань, віднесених до відання місцевого самоврядування, цей орган підзвітний і підконтрольний Київській міській раді, а з питань здійснення повноважень у сфері виконавчої влади Кабінету Міністрів України.

Також, керуючись положенням п. 2 Указу Президента України № 493/92 від 03.10.1992р. "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (493/92) , п. п. 1, 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992р., № 731 (731-92-п) , отже, як вірно зазначає місцевий господарський суд, вказані розпорядження не набрали чинності у встановленому законом порядку.

Доводи позивача в апеляційній скарзі про відсутність необхідності державної реєстрації зазначених розпоряджень, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки вони прийняті виключно як виконавчим органом, а тому підлягають обов'язковій реєстрації в органах юстиції. Позивачем не доведено правомірність встановлення цін (тарифів), за якими належить здійснити відповідачу розрахунок за послуги, надані за період з травня 2008 року по червень 2009 року.

Відповідно до ст. 4 ГПК України, господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 6 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, доводи відповідача щодо нарахування плати за надані послуги відповідачу за період з жовтня 2010 року по квітень 2008 року, виходячи із тарифів, передбачених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002р. за № 1245 (ra1245017-02) , в редакції розпорядження Київської міської державної адміністрації від 31.03.2005р. за №499 (ra0_19017-05) , зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002р. за №46/429 є обґрунтованими.

Стосовно застосування розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002р. за № 1245 (ra1245017-02) , за період з квітня 2008р. по вересень 2009р. місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив про те, що вони не підлягає задоволенню, виходячи з того, що розпорядження №1245 (ra1245017-02) було скасовано розпорядженням КМДА від 18.04.2008р. № 578 (ra0578017-08) (зареєстроване в Головному управлінні юстиції у м. Києві 15.05.2008р. за № 12/778).

Враховуючи викладене, відповідачем за період з 01.10.2006р. по 01.10.2009р. відповідачем було спожито теплової енергії на загальну суму 148 643,57грн. Протягом спірного періоду відповідачем було сплачено 138 519,79грн. за спожиту енергію відповідно до договору.

Місцевим господарським судом, з яким погоджується судова колегія встановлено, що станом на день вирішення спору у відповідача по справі сума заборгованості перед позивачем у заявлений в позовній заяві період становить 10 123,78 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач просить суд стягнути на свою користь збитки від інфляції в розмірі 11 761,29 грн. збитків від інфляції, 2 382 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Підлягають стягненню з відповідача, відповідно до вірно проведеного судом розрахунку, 844,41 грн. збитків від інфляції та 319,65 грн. 3% річних.

Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду та не доводять їх протилежність, а тому до уваги судовою колегією не приймаються.