Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.,

розглянувши касаційну скаргу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, м. Київ,

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2008

зі справи № 25/167

за позовом відкритого акціонерного товариства Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" (далі –Товариство), м. Київ,

до Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі –Комітет)

про стягнення 135 404,64 грн.,

за участю представників сторін:

позивача –Чабан К.І.,

відповідача –Фурман М.В.,

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комітету 135 404,64 грн. заборгованості зі сплати страхових платежів з державного обов'язкового страхування службових осіб спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.05.2008 (суддя Морозов С.М.) позов задоволено частково: з Комітету стягнуто 67 702,32 грн.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Прийняте місцевим судом рішення з посиланням на приписи статті 32 Закону України від 12.05.1991 № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (далі –Закон № 1023) мотивовано настанням страхового випадку з відповідною страховою особою та необхідністю обмеження максимального розміру страхової виплати розміром п'ятирічного грошового утримання постраждалої особи (частина третя статті 32 Закону № 1023).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2008 (колегія суддів у складі: Острович С.Е. –головуючий суддя, судді Гарник Л.Л., Іваненко Я.Л.) зазначене рішення суду першої інстанції від 22.05.2008 скасовано в частині відмови в позові в сумі 67 702,32 грн. В іншій частині рішення місцевого суду зі справи залишено без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано безпідставністю обмеження місцевим судом максимального розміру страхової виплати з огляду на преюдиціальне значення рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09.11.2007 зі справи № 2-4271/200, яке набрало законної сили та є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору (зокрема, щодо розміру страхового відшкодування).

Додатковою постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 (колегія суддів у складі: Гарник Л.Л. –головуючий суддя, судді Іваненко Я.Л., Пантелієнко В.О.) з Комітету стягнуто 67 702,32 грн., що мотивовано неприйняттям рішення з відповідної позовної вимоги, розглянутої в засіданні апеляційного господарського суду.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України та письмових доповненнях до неї Комітет просить: згадані постанову і додаткову постанову апеляційного господарського суду зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права; рішення суду першої інстанції від 22.05.2008 залишити в силі; "закрити провадження у справі № 25/167".

Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило постанову апеляційного господарського суду зі справи залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України (1798-12) ) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- 13.01.2006 сторонами укладено договір № 08-03-021/025-06 про проведення державного обов'язкового страхування життя і здоров'я службових осіб Комітету (далі –Договір), предметом якого є державне обов'язкове страхування життя і здоров'я службових осіб Комітету, що здійснюють функції державного захисту прав споживачів, а також службових осіб Головного управління у справах прав споживачів в Автономній Республіці Крим, головних обласних, обласних, Севастопольського міського управлінь у справах захисту прав споживачів у місті Києві;

- відповідно до пунктів 2.4.1 та 2.4.2 Договору Комітет зобов'язався: щорічно погоджувати з Товариством розмір страхових платежів на наступний рік; щомісячно при отриманні коштів на зазначені цілі згідно з кошторисом на рік перераховувати на спеціальний рахунок Товариства страхові платежі, включаючи витрати Товариства на проведення страхування в розмірі 6 % від суми цього платежу;

- пунктом 4.2 Договору передбачено, що у разі настання страхового випадку Товариство виплачує страхові суми в розмірах, передбачених чинним законодавством України, в межах перерахованих Комітетом страхових платежів;

- згідно з пунктом 4.1 Договору (у редакції додаткової угоди від 27.12.2006) розмір страхового платежу Комітету на 2006 рік визначено в сумі 121 476,88 грн. (залишок невикористаних коштів страхових платежів, перерахованих у минулих роках у сумі 20 768,88 грн. та борг за фактичними страховими платежами 2006 року в сумі 100 708 грн.);

- Комітет погасив заборгованість перед Товариством, перерахувавши позивачеві згадані 100 708 грн., що підтверджується листом від 26.01.2007 № 652-4-11/11 та актом звіряння розрахунків від 29.12.2006 (а.с. 58, 73);

- відповідно до пункту 6.1 Договору він набуває чинності з 01.01.2006 та діє до 31.12.2006;

- застраховані особи, які подали Товариству відповідні документи в грудні 2006 року, продовжують отримувати страхові суми, а за станом на 01.01.2007 заборгованість Комітету перед Товариством становить 67 702,32 грн., що підтверджується листом позивача від 12.01.2007 № 08-05-07/420 (а.с. 57);

- кошторисом видатків на утримання центрального апарату Комітету на 2007 рік було затверджено бюджетні призначення в сумі 68 000 грн. для здійснення заходів з обов'язкового страхування життя і здоров'я службових осіб та з виплати страхових сум потерпілим за наявності страхових випадків;

- службова особа Комітету Рудик Д.Г. (відшкодування страхової виплати якому становить предмет даного позову), будучи застрахованою особою за Договором, втратив 70 % працездатності під час виконання службових обов'язків; розмір заробітної плати Рудика Д.Г. становив 1 500,24 грн.; максимальний розмір страхової виплати (компенсації) Рудику Д.Г., виходячи з розрахунку п'ятирічного грошового утримання, має становити 63 010,08 грн. (1 500,24 грн. х 12 місяців х 5 років х 70%);

- заборгованість Комітету перед Товариством з урахуванням розміру страхової суми (63 010,08 грн.), витрат банку (1 % від суми коштів) та 6 % витрат страховика становить 67 702,32 грн.;

- Товариством не подано обґрунтування розміру боргу в сумі 135 404,64 грн., наведеній у листі позивача від 05.02.2007 № 08-05-07/2199 до Комітету та в позовній заяві.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено, що рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09.11.2007 зі справи № 2-4271/200, яке набрало законної сили, повністю задоволено позовні вимоги Рудика Д.Г. до Товариства (третя особа –Головне Дніпропетровське обласне управління у справах захисту прав споживачів) про стягнення 127 280,36 грн. страхового відшкодування (а.с. 14-15).

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності правових підстав для стягнення з Комітету заборгованості зі сплати страхових платежів з державного обов'язкового страхування службових осіб.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Позивач, звернувшись до господарського суду з даною позовною заявою, наполягав на стягненні з Комітету 135 404,64 грн. заборгованості зі сплати страхових платежів, посилаючись на Закон України "Про страхування" (85/96-ВР) , Закон № 1023 (1023-12) , Порядок та умови державного обов'язкового страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.1994 № 385 (385-94-п) , а також на Договір.

За змістом частини першої статті 3, статті 4, частини другої статті 7, статті 16 Закону України "Про страхування" правовідносини між страхувальником та страховиком визначаються укладеним ними договором.

Як встановлено судом першої інстанції (це не спростовано й апеляційним господарським судом), укладений сторонами Договір припинив дію 31.12.2006, а відсутність на той момент у відповідача боргу перед позивачем підтверджується актом звіряння розрахунків (а.с. 73).

Право обрання матеріально-правових підстав позову належить позивачеві, але господарський суд, приймаючи рішення по суті спору, зобов'язаний перевірити наявність визначених позивачем підстав для задоволення позовних вимог (як фактичних, так і матеріально-правових).

Отже, для правильного вирішення даного судового спору попереднім судовим інстанціям належало:

- уточнити у Товариства матеріально-правові підстави даного позову (про стягнення заборгованості) та, з'ясувавши дійсний характер правовідносин сторін (невиконання договірних зобов'язань, заподіяння шкоди, безпідставне збереження коштів, інше), перевірити відповідність обраних позивачем матеріально-правових підстав для задоволення його позовних вимог фактичним обставинам справи;

- дослідити пункт 2.1.2 Договору щодо порядку дій сторін у випадку, коли перерахованих страхових платежів не вистачає для виплати страхової суми; встановити фактичні обставини, пов'язані з виконанням сторонами цього пункту Договору стосовно страхових виплат Рудику Д.Г. (чи здійснювалися заходи, спрямовані на його виконання, та які саме);

- встановити, чи відбулася фактично виплата страхового відшкодування Рудику Д.Г., та дослідити обставини цієї виплати (зокрема: коли саме; ким; за рахунок яких коштів; на підставі чого здійснено виплату тощо).

Водночас цього ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами зроблено не було. Проте лише після встановлення зазначених обставин попередні судові інстанції мали дослідити преюдиціальне значення згаданого рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 09.11.2007 відповідно до частини четвертої статті 35 ГПК України.

Разом з тим й прийняття апеляційним господарським судом 03.12.2008 додаткової постанови зі справи не відповідає приписам статей 88, 105 ГПК України щодо змісту судових рішень, оскільки предметом даного позову є лише одна вимога про стягнення коштів у сумі 135 404,64 грн.

Таким чином, господарські суди першої та апеляційної інстанцій припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України (1798-12) щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 111-10 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 –111-12 ГПК України (1798-12) , Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.05.2008, постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2008 та додаткову постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2008 зі справи № 25/167 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.