5017/461/2012 Про припинення права постійного землекористування - 14.08.2012 Прийняття

Сухолиманська сільська рада Овідіопольського району Одеської області звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром добича Уренгой»про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 13 га в с.Сухий Лиман Овідіопольського району Одеської області, яка була надана на підставі державного акту на право користування землею серії Б №031751.

Позовні вимоги обґрунтовані статтями 92, 96, 126, 141, пунктом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) з посиланням на те, що відповідач, як правонаступник ремонтно-будівельного дорожнього тресту «Уренгойгаздоррембуд», не здійснив переоформлення державного акту на право постійного користування землею, виданого його попереднику, а також не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням та не сплачує земельний податок.

Рішенням господарського суду Одеської області від 30.05.2012р. позов задоволено з тих мотивів, що відповідачем всупереч вимогам земельного законодавства не оформлено в установленому порядку право власності або право оренди на землю, та, крім того, відповідачем систематично не сплачується земельний податок, що відповідно до статті 141 Земельного кодексу України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом в порушення статті 267 Цивільного кодексу України не застосовано позовну давність, про застосування якої заявлено товариством. Всупереч частині 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України судом не зупинено провадження у даній справі до вирішення пов'язаної цивільної справи, предметом спору якої є незавершені будівництвом житлові будинки, що розташовані на спірній земельній ділянці. Також скаржник послався на те, що рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005р. (v005p710-05) визнано неконституційним положення пункту 6 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) , яким обґрунтовувались позов та рішення суду. Порушення судом норм процесуального права, на думку скаржника, полягає у тому, що товариство не було належним чином повідомлено про розгляд справи. Крім того, в порушення статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України не здійснювалося фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу. Також судом порушено вимоги статті 28 Господарського процесуального кодексу України, оскільки представника позивача безпідставно допущено до участі у справі, так як його повноваження не підтверджені належним чином.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Рішенням виконавчого комітету Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області від 22.06.1989р. №296 затверджено акт вибору земельної ділянки під будівництво житлових будинків і об'єктів соцкультпобуту в с.Сухий Лиман (а.с.10). Як вбачається із рішення Овідіопольської районної ради народних депутатів Одеської області від 19.07.1990р. №318, вказана земельна ділянка була вилучена із землекористування радгоспу «Авангард»та передана у користування тресту «Уренгойгаздоррембуд» для будівництва житлових будинків (а.с.13).

У 1989 році виконкомом Овідіопольської районної міської Ради депутатів трудящих Уренгойському ремонтно-будівельному дорожньому тресту «Уренгойгаздорремстрой» видано державний акт на право користування землею серії Б №031751, відповідно до якого за вищеназваним землекористувачем закріплено в безстрокове і безоплатне користування 13 га землі для будівництва житлових будинків в с.Сухий Лиман Овідіопольського району (а.с.15-18). Зазначений державний акт зареєстрований в Книзі запису державних актів на право користування землею за №Р-13-89-г

З метою інвентаризації земельних ділянок в с.Сухий Лиман Овідіопольського району (за межами населених пунктів), на яких розташовані незакінчені будівництвом житлові будинки, розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 29.06.2006р. №789 створено комісію з інвентаризації, якій доручено в ході інвентаризації земель визначити власників житлових будинків та підстави їх будівництва (а.с.19).

17.07.2006р. за результатами інвентаризації комісією складено акт інвентаризації земельних ділянок, розташованих на території площею 15 га в с.Сухий Лиман Овідіопольського району Одеської області, який затверджено розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 02.08.2006р. №957 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земельних ділянок, розташованих в селі Сухий Лиман Овідіопольського району (за межами населених пунктів)» (а.с.20-22, 23). В акті зазначено, що об'єкти будівництва не побудовані, земля за цільовим призначенням не використовується, відсутні дозвільні документи на забудову, у зв'язку з чим Сухолиманській сільській раді рекомендовано скасувати в судовому порядку державний акт на право користування землею серії Б №031751.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, зазначив, що рішенням господарського суду Одеської області від 26.09.2011р. у справі № 4/17-3436-2011 за позовом ТОВ «Газпром добича Уренгой» до ТОВ «Перспектива» встановлено, що ТОВ «Газпром добича Уренгой» є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків ремонтно-будівельного дорожнього тресту «Уренгойгаздоррембуд». У зв'язку з цим відповідачу -ТОВ «Газпром добича Уренгой» необхідно було переоформити державний акт на право постійного користування землею, виданий його попереднику. Проте, державний акт на право постійного користування землею відповідачем до теперішнього часу так і не був переоформлений.

Крім того, ТОВ «Газпром добича Уренгой» не використовує земельну ділянку за цільовим призначенням та не сплачує земельний податок.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Частиною другою цієї статті передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами статті 126 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Тобто, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України (2768-14) серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не зазначає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Статтею 92 Земельного кодексу України передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації. Однак, ця норма не обмежує і не скасовує наявне право постійного користування земельними ділянками, набуте особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 року до його переоформлення, про що зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 (v005p710-05) у справі № 1-17/2005.

Також Конституційний Суд України вказаним рішенням визнав неконституційним положення пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (2768-14) щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою. При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002р. № 449 (449-2002-п) «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою»передбачено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються дійсними і підлягають заміні в разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Отже, чинне законодавство не визначає таку підставу для припинення права постійного користування землею як не здійснення правонаступником (відповідачем) переоформлення державного акту на право постійного користування землею, виданого його попереднику.

Стосовно зазначення позивачем про не використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням як на ще одну підставу припинення права постійного користування судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пунктів ґ) статті 141 Земельного Кодексу України використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та систематична несплата земельного податку або орендної плати є підставами припинення права користування земельною ділянкою.

Статтею 143 Земельного кодексу України передбачені підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється у судовому порядку. Відповідно до пункту а) вказаної статті серед таких підстав зазначено використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, врегульовано статтею 144 Земельного кодексу України. Вказана стаття визначає, що у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор по використанню та охороні земель складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор по використанню та охороні земель відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк. У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор по використанню та охороні земель звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою. Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку.

Таким чином, з огляду на вищенаведені приписи статей 141, 143, 144 Земельного кодексу України для припинення права користування земельною ділянкою закон вимагає додержання процедури, закріпленої у статті 144 Земельного кодексу України. При цьому, факт використання земельної ділянки не за цільовим призначенням повинен бути підтверджений матеріалами справи про адміністративне правопорушення, а саме: актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства, протоколом про адміністративне правопорушення, приписом (з вимогою усунення порушення земельного законодавства), актом обстеження земельної ділянки. Після дотримання процедури, передбаченою частиною 1 статті 144 Земельного кодексу України, інспектор має право ініціювати перед відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування розгляд питання про припинення права постійного користування при неусуненні постійним землекористувачем порушень вимог закону.

Посилання позивача на систематичну несплату відповідачем земельного податку, що згідно із пунктом д) статті 141 Земельного кодексу України також є підставою для припинення права користування земельною ділянкою, судова колегія відхиляє, оскільки позивачем не надано жодного доказу з цього приводу. Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно із частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту систематичної несплати відповідачем земельного податку.

Крім того, Сухолиманською сільською радою не доведено, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах села Сухий Лиман, тоді як відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади. Надані сільською радою розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 29.06.2006р. №789 «Про інвентаризацію земельних ділянок в с.Сухий Лиман Овідіопольського району (за межами населених пунктів), на який розташовані незакінчені будівництвом житлові будинки» та від 02.08.2006р. №957 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земельних ділянок, розташованих в селі Сухий Лиман Овідіопольського району (за межами населених пунктів)»свідчать про те, що спірна земельна ділянка знаходиться за межами села Сухий Лиман, а тому права сільської ради не порушені.

Враховуючи вищенаведене, у позові слід відмовити.

Доводи відповідача про безпідставність відхилення судом клопотання про зупинення провадження у даній справі до вирішення Овідіопольським районним судом Одеської області справи №2-2433/11 (предметом спору якої є незавершені будівництвом житлові будинки, що розташовані на спірній земельній ділянці), судова колегія відхиляє з огляду на не пов'язаність справ у розумінні частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження скаржника про порушення судом норм процесуального права, оскільки товариство не було належним чином повідомлено про розгляд справи, спростовуються матеріалами справи. Зокрема, відповідач, користуючись правами, наданими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, 14.03.2012 р. звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до отримання судом доказів виконання доручення про надання правової допомоги. Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.03.2012 р. розгляд справи відкладено на 30.05.2012 р., в порядку частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупинено до 30.05.2012 р. Ухвалою суду від 30.05.2012 р. провадження у справі поновлено у зв'язку із закінченням строку, до якого було зупинено провадження по справі. Зазначення скаржником про порушення судом статей 81-1та 28 Господарського процесуального кодексу України судова колегія не приймає до уваги, оскільки такі порушення не є підставою для скасування рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права.

Разом з тим, місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позовних вимог щодо припинення права постійного користування припустився порушень норм матеріального права, що згідно із пунктом 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.