Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Розпорядженням №02.03-10/197 від 22.04.2009р. у зв'язку із поверненням з відрядження судді Першикова Є.В., відпусткою судді Ходаківської І.П. та короткостроковою відпусткою судді Кравчука Г.А. змінено склад колегії суддів у справі №40/102пн призначеної до розгляду у складі: головуючий суддя – Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Кравчук Г.А. утворено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя –Першиков Є.В., судді Данилова Т.Б., Муравйов О.В.

У травні 2008 року приватне учбово-виробниче підприємство "Автодом" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до державного підприємства "Макіїввугілля" про визнання господарського зобов'язання, зокрема, договору купівлі-продажу приміщення учбового пункту, 1949 року забудови, загальною площею 791,5 кв.м., розташованого за адресою: м. Макіївка–26, Гірницький район, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 укладеного між шахтою ім. Леніна державною холдинговою компанією "Макіїввугілля" та приватним учбово-виробничим підприємством "Автодом" дійсним, та визнати за останнім право власності на це приміщення за його індивідуально-визначеними ознаками.

Позивач свої вимоги обґрунтував укладеним між сторонами 28.12.1998р. договором купівлі-продажу приміщення учбового пункту, 1949 року забудови, прибутковим касовим ордером №12 від 08.01.1999р., яким позивач вніс кошти в касу відповідача за вказаним договором купівлі продажу та актом прийому-передачі №1 від 08.01.1999р. згідно якого відповідач передав, а позивач прийняв у власність приміщення учбового пункту, 1949 року забудови.

Рішенням господарського суду Донецької області від 03.06.2008р. (суддя Підченко Ю.О.) позовні вимоги задоволено частково, визнано за приватним учбово-виробничим підприємством "Автодом" право власності на приміщення учбового пункту, 1949 року забудови, загальною площею 791,5 кв. м, розташоване за адресою: м. Макіївка –26, Гірницький район, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53. У задоволенні позивних вимог у частині визнання господарського зобов'язання, зокрема, договору купівлі-продажу приміщення учбового пункту, 1949 року забудови, загальною площею 791,5 кв. м, розташоване за адресою: м. Макіївка–26, Гірницький район, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 дійсним відмовлено. З відповідача на користь позивача стягнуто пропорційно до задоволених вимог судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, державне підприємство "Макіїввугілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2008р. та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що між сторонами укладено договір купівлі-продажу нерухомості.

Вирішуючи справу по суті, суд виходив з того, що згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторони досягли суттєвих умов договору купівлі-продажу відносно його предмету, строку та ціни, а тому відповідно до вимог ст.ст. 627, 638, 655 Цивільного кодексу України та ст.ст. 179, 180, 181 Господарського кодексу України він вважається укладеним.

Так, предметом господарських зобов'язання є –дії, які мають бути вчиненні одним суб'єктом господарювання на користь іншого відносно купівлі-продажу об'єкту нерухомості.

На час здійснення господарської операції по відчуження нерухомості, сторонами перевірено та зазначено у пункті 1.2 договору те, що майно належить Продавцю на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. "Про розподіл державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Розділом 2 сторони визначили порядок розрахунків за договором, а саме встановили в пункті 2.1 ціну майна, яка дорівнює 37 508,00грн. та була сплачена Покупцем на підставі прибуткового касового ордеру №12 від 08.01.1999р.

Факт передачі предмету зобов'язань –нежитлового приміщення у вигляді учбового корпусу підтверджено актом прийому передачі №1 від 08.01.1999р., складеного та підписаного сторонами, що відповідає вимогам диспозитивної норми зазначеної у пункті 3.1 договору.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу не було нотаріально посвідчено сторонами, оскільки законодавець до набрання чинності нового Цивільного кодексу України (435-15) 2003 року (01.01.2004р.), пред'являв інші вимоги до форми укладення таких різновидів правочині (договорів).

Однак, на теперішній час виникають труднощі у розпорядженні цим майном, що перешкоджає вільному використанню його у підприємницької діяльності суб'єктами господарювання на підставі ст. 42 Господарського кодексу України.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині позову необґрунтовані та не підлягають задоволенню, оскільки виходячи із змісту ст. 16 Цивільного кодексу України не передбачено такого способу захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, як визнання договору діючім, і такий спосіб не встановлений ані договором, з приводу виконання якого виник спір, ані будь-яким законом України.

За такими обставинами у задоволенні позовних вимог відносно визнання спірного договору купівлі-продажу приміщення учбового пункту, загальною площею 791,5 кв. м, 1949 року забудови, розташоване за адресою: м. Макіївка–26, Гірницький район, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 укладеного між шахтою ім. Леніна державною холдинговою компанією "Макіїввугілля" та приватним учбове-виробниче підприємством "Автодом" дійсним, судом було відмовлено, оскільки вони не відповідають способу захисту порушеного права.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зазначена норма, стосовно підстав набуття права власності, встановлює принцип "все дозволено", крім того, що "заборонено" законом. Закріплюється презумпція правомірності набуття права власності. Незаконність набуття права власності має бути встановлена рішенням суду.

За вимогами ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Судом встановлено, що позов про визнання – це превентивна норма захисту права і такий позов може пред'являтися у тому випадку, коли право ще не порушено, але існує загроза його порушення. За приписами норми права діючої у той час, зокрема ст. 49 Закону України "Про власність" правомірність володіння майном визначається судом.

Тобто, позов про визнання права власності може пред'являтися за відсутності порушення права, однак зацікавлена особа, яка звертається до суду з таким предметом позову, повинна довести та надати докази з урахуванням конкретних обставин справи про вчинення відповідачем дій, у тому числі висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання його права власності.

Суд дійшов висновку, що факт необхідності захисту права власності доведено позивачем та підтверджується матеріалами справи та доказами на їх підтвердження, а тому у цій частині позовні вимоги визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У зв'язку з чим визнав за приватним учбово-виробничим підприємством "Автодом" право власності на приміщення учбового пункту, 1949 року забудови, загальною площею 791,5 кв. м, розташоване за адресою: м. Макіївка–26, Гірницький район, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 на підставі договору купівлі-продажу укладеного між шахтою ім. Леніна державною холдинговою компанією "Макіїввугілля" та приватним учбово-виробничим підприємством "Автодом".

Колегія суддів вищого господарського суду України з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись, оскільки судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано чинне Цивільне та Господарське законодавство, яке діє на момент розгляду справи в суді, а не норми законодавства, які діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами, а відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) та Господарського кодексу України (436-15) вони застосовуються до відносин, що виникли після набрання ними чинності.

Статтею 34 Закону України "Про власність" від 26 березня 1991 року №885-XII, який діяв на момент укладення договору купівлі-продажу, встановлено, що майно державних підприємств є загальнодержавною власністю, а ст.33 цього ж Закону передбачає, що державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Відповідно до ст.37 вказаного Закону майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

Статтею 10 Закону України "Про підприємства в Україні"від 4 липня 1991 року №1292-XII, який діяв на момент виникнення правовідносин між сторонами передбачено, що відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України, а Положенням Фонду державного майна України Про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю від 7 серпня 1995 року №1020 (z0311-95) , яке було чинним на день вчинення правочину, встановлено, що у разі відчуження шляхом продажу загальнодержавного майна рішення приймається безпосередньо підприємством. При цьому дозвіл на продаж дає орган державного управління, уповноважений управляти майном, що належить до загальнодержавної власності, або Фонд державного майна України, при умові обов'язкового погодження з відповідним міністерством (відомством).

Докази надання такого дозволу та погодження в матеріалах справи відсутні і судом не досліджувались.

Окрім того, в матеріалах справи відсутній Статут шахти ім. Леніна державної холдингової компанії "Макіїввугілля", правонаступником якої є відповідач по справі, а також відсутня оцінка вартості інвентарних об'єктів, яка необхідна при відчуженні, і відповідно до законодавства, яке діяло на момент укладання договору, проводиться згідно з Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою постановою Кабінету міністрів України від 18.01.1995р. №36 (36-95-п) .

Статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав задоволення касаційної скарги державного підприємства "Макіїввугілля", оскільки судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, та прийнято рішення, яке не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене, вжити передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу державного підприємства "Макіїввугілля" задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 03.06.2008р. у справі №40/102пн скасувати.

Справу №40/102пн направити на новий розгляд до господарського суду Донецької області.