Судова колегія Вищого господарського суду України у складі :

в судовому засіданні взяв участь представник:

ЗАТ "Топгаз" звернулося до суду з позовною заявою до ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" про звернення стягнення на майно.

Рішенням арбітражного суду Луганської області від 03.08.2000 р. позов задоволено, звернено стягнення на майно ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" на суму 931 543,75 грн. заборгованості на користь ЗАТ "Топгаз", а також стягнено судові витрати.

На виконання рішення суду видано відповідні накази №16/294 від 03.08.2000р.

06.01.2009 р. від відповідача (боржника) – ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" до суду надійшла заява про визнання наказу №16/294 від 03.08.2000р. таким, що не підлягає виконанню, а також зупинення стягнення за цим наказом.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.01.2009 р. (суддя Мінська Т.М.) заяву ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" задоволено частково та визнано таким, що не підлягає виконанню, наказ арбітражного суду Луганської області №16/294 від 03.08.2000р. про звернення стягнення на майно ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" на суму 931 543,75 грн. заборгованості на користь ЗАТ "Топгаз". В решті вимог заяви –відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою, ЗАТ "Топгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Луганської області від 16.01.2009 р.

На думку заявника касаційної скарги, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. 124 Конституції України, ч. 2 ст. 25, ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. ст. 43, 115 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України (1798-12) ).

В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що невиконання ним обов'язку подання до суду у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство відповідача (боржника) письмової заяви з вимогами до боржника не може бути наслідком оголошення судового рішення таким, що втрачає силу і не підлягає виконанню, оскільки це суперечить ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України.

Заслухавши пояснення учасника судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Луганської області від 18.03.2003 р. було порушено провадження у справі №11/64б про банкрутство ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" (відповідача у справі).

08.05.2003 р. в газеті "Голос України" за №85(3085) опубліковано оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закон про банкрутство) до конкурсних кредиторів належать кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

З матеріалів справи вбачається, що вимоги ЗАТ "Топгаз" до ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" ґрунтуються на рішенні арбітражного суду Луганської області від 03.08.2000 р., за яким з останнього на користь першого стягнено заборгованість у розмірі 931 543, 75 грн. за рахунок майна.

Отже, грошові вимоги ЗАТ "Топгаз" виникли до порушення справи №11/64б про банкрутство ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" та є конкурсними.

Колегія суддів зазначає, що після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі конкурсні кредитори зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника в порядку ч. 1 ст. 14 Закону про банкрутство.

При цьому, винесення судом рішення про стягнення заборгованості з боржника в позовному провадженні не звільняє кредитора від обов’язку подання заяви у справі про банкрутство в порядку ст. 14 Закону про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ЗАТ "Топгаз" з заявою про визнання його кредитором у справі №11/64б про банкрутство відповідача (боржника) взагалі не зверталося.

Правові наслідки неподання заяви з грошовими вимогами до боржника у визначений строк встановлені ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство.

Так, вказаною нормою передбачено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

У зв’язку з чим, затверджуючи реєстр вимог кредиторів у справі №11/64б про банкрутство, суд ухвалив вважати погашеними грошові вимоги осіб, які не звернулися у встановлений строк у справу про банкрутство боржника (ухвала господарського суду Луганської області від 09.01.2004 р.).

Згідно із ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За таких обставин справи вищезазначені грошові зобов’язання ЗАТ "Луганський ливарно-механічний завод" перед ЗАТ "Топгаз" є припиненими в силу закону, а саме ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у своїй постанові від 16.12.2008 р. у справі № 8/565.

Згідно зі ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Отже, до відносин, які мали місце в справі про банкрутство, норми ГПК України (1798-12) застосовуються з урахуванням особливостей Закону про банкрутство, як спеціального нормативно-правового акта.

У зв’язку з чим, стаття 117 ГПК України підлягає застосуванню з урахуванням особливостей Закону про банкрутство.

Згідно із ч. 4 ст. 117 ГПК України господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню, також і з інших причин.

До таких інших підстав слід відносити погашення грошових вимог відповідно до Закону про банкрутство.

За ст. 1 Закону про банкрутство погашеними визнаються задоволені вимоги кредитора, вимоги, щодо яких досягнуто згоди про припинення, у тому числі заміну, зобов'язання або припинення зобов'язання іншим чином, а також інші вимоги, які відповідно до цього Закону вважаються погашеними.

Отже, у справі про банкрутство вимоги кредиторів є погашеними внаслідок оплати боргу; обміну вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права; прощення; новації (укладання мирової угоди у справі про банкрутство), а також застосування присічного строку для подання заяви з вимогами до боржника, встановленого ч. 2 ст. 14, ч. 5 ст. 31 Закону про банкрутство.

Таким чином, суд може визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з припиненням зобов'язань в порядку, встановленому Законом про банкрутство.

Враховуючи зазначене, наказ арбітражного суду Луганської області від 03.08.2000р. у даній справі є таким, що не підлягає виконанню, оскільки вимоги ЗАТ "Топгаз", які підтверджені рішенням арбітражного суду Луганської області від 03.08.2000 р. та цим наказом, є погашеними на підставі ч. 2 ст. 14 Закону про банкрутство.

На підставі вказаного висновок суду першої інстанції щодо необхідності задоволення заяви відповідача (боржника), поданої в порядку ч. 4 ст. 117 ГПК України, визнається колегією суддів законним та обґрунтованим.

За таких обставин справи оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючисьст. 598 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9 –111-11, 117 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд

1. Касаційну скаргу ЗАТ "Топгаз" залишити без задоволення.

2. Ухвалу господарського суду Луганської області від 16.01.2009 р. у справі №16/294 залишити без змін.