Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

в судовому засіданні взяли участь представники:

Рішенням від 09.10.2008 господарського суду Автономної Республіки Крим позовні вимоги задоволено.

Визнано за ФОП ОСОБА_1право власності на нерухомий об?єкт - павільйон, площею 24 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою від 16.12.2008 Севастопольского апеляційного господарського суду рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.10.2008 скасовано, з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова мотивована тим, що позивач самостійно, без узгодження з власником земельної ділянки, збудував спірне приміщення.

Не погоджуючись з постановою ФОП ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим залишити без змін посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції порушенні норми матеріального права, зокрема, ст.ст. 328, 392, 629 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити.

Господарським судом встановлено, що 24.05.2003 ФОП ОСОБА_1 та ДКП "Ринок" уклали договір, відповідно до умов якого, останній надає місце на умовах оренди та проектну документацію, а підприємець ОСОБА_1. за власні кошти будує павільйон, площею 24 кв.м., який є її власністю, згідно схеми розміщення міні-ринку по АДРЕСА_1 для торгівлі на постійному місці. Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє весь час знаходження ринку на даній території.

Відповідно до п. 2 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 №57/188/84/105 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.03.2002 за №288/6576 (z0288-02) ), ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Згідно з п.п. 13, 20 вказаних Правил торгівлі на ринках адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду, в якій сторони визначають термін дії угоди,

асортимент товарів, умови оренди торговельного місця, перелік послуг, які надаються ринком, та їх вартість.

Торговельне місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо.

Відповідно листа Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України №15-03/29-192 (v-192204-98) від 17.03.1998 павільон торговий - це пункт роздрібного продажу товарів, що займає окрему споруду полегшеної конструкції і який має торговий зал для покупців.

За ст.ст. 328, 331 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач жодної із вказаних підстав набуття права власності не довів і тому дії позивача щодо забудови земельної ділянки за вказаною адресою, за всіма ознаками, мають кваліфікуватися як самочинне будівництво.

Згідно ст. 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право на забудову (будівництво) полягає в можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній в порядку, встановленому законодавством, будівництво об'єктів містобудування.

Згідно ст. 29 Закону України "Про планування та забудову територій" - дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

За даною нормою Закону, здійснення будівельних робіт на об'єкті містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самочинним будівництвом.

З вказаним кореспондується також пункт 8.4 "Регіональних правил забудови і використання територій в Автономній Республіці Крим", зокрема, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно визнаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються без належного дозволу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач всупереч чинному законодавству та іншим нормативним актам побудував спірний об'єкт без належного оформлення права користування земельною ділянкою, без дозволу на виконання будівельних робіт, без прийняття об'єктів в експлуатацію державною технічною комісією.

Відповідно до ст.ст. 18, 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Експлуатація об'єктів дозволяється після прийому їх державною технічною комісією.

Пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 (z0157-02) від 07.02.2007 встановлено, що реєстрації підлягають права власності лише на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Відповідно до п.п. 6.6., 12.3 Типових регіональних правил забудови, затверджених наказом Держбуду України № 219 (z0004-02) від 10.12.2001, регіональні правила відображають механізм отримання дозволу на будівництво об'єктів фізичними або юридичними особами, які мають намір здійснити будівництво об'єктів на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування.

Згідно п. 5.1 Порядку надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Держбуду № 273 (z0945-00) від 05.12.2000, виконання будівельних робіт на об'єктах без одержання дозволу або його завчасної перереєстрації, а також виконання не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним і тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що позивач всупереч вимогам чинного законодавства про будівництво самостійно, без узгодження з власником земельної ділянки, збудував спірне приміщення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що Севастопольським апеляційним господарським судом дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для її скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст. - 111-5, п.1 ст. - 111-9, ст.- 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову від 16.12.2008 Севастопольського апеляційного господарського суду зі справи № 2-1/7994-2008 залишити без змін.