Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників сторін від:

позивача: Попенко О.С. (Генеральна прокуратура України, посв. № 203),

відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

третьої особи: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

Прокурор м. Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської ради у квітні 2008 року звернувся з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1. про стягнення 2284, 58 грн шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки, площею 0,0069га, що знаходиться за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1 і просив зобов’язати відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та привести її у стан, придатний для подальшого використання.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 26.06.08, ухваленим суддею Клепай З.В., позовні вимоги задоволено. Рішення вмотивоване посиланнями на частину 3 статті 125 Земельного кодексу України, статтю 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", згідно з якими використовувати землю без встановлення її меж у натурі та одержання документа, що посвідчує право на неї, забороняється. Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд дійшов висновку, що відповідач самовільно використовує спірну земельну ділянку під обладнання входу до магазину, відтак суд вказав про обґрунтованість заявлених позовних вимог і на підставі статті 2 Закону України "Про плату за землю", статей 156, 157 Земельного кодексу України стягнув з приватного підприємця ОСОБА_1. заподіяну шкоду в розмірі 2284, 58 грн.

Запорізький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Антоніка С.Г. (головуючого), Мірошниченка М.В., Мойсеєнко Т.В., постановою від 09.09.08, перевірене рішення місцевого господарського суду від 26.06.08 залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, приватний підприємець ОСОБА_1. звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 26.06.08 і постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09.09.08 скасувати і припинити провадження у справі. Касаційна скарга вмотивована порушеннями судами обох інстанцій приписів статей 42, 130 Земельного кодексу України, вказуючи на те, що позивач є власником будівлі, що знаходиться на спірній земельній ділянці, тим самим набувши право на вказану земельну ділянку в установленому законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача та присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши оскаржувані судові рішення на предмет дотримання судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, та підтверджено матеріалами справи, 29.11.04 між громадянином ОСОБА_2. та громадянином ОСОБА_1. було укладено договір дарування, згідно з яким, останньому було передано у власність магазин –склад, загальною площею 790 кв.м., розташований за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1. Судами також установлено, що заочним рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 10.07.07 у справі № 2-2960/07 задоволено позов ОСОБА_1. до Херсонського міськвиконкому та визнано право власності позивача на самочинно збудовані будівлі навісу літ. "Ш", площею 60 кв.м та літ. "А", площею 39,2 кв.м., які розташовані за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1. (а.с.37).

Відповідно до актів № 63 від 19.02.08 (а.с. 8) № 26 від 20.03.08 (а.с. 26), складених за результатами проведеного Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області обстеження на місцевості, використання відповідачем земельної ділянки, площею 0,0069 га, що знаходиться у межах населеного пункта –м. Херсон, АДРЕСА_1, здійснюється без належних документів на право користування нею. Зі змісту складених актів вбачається, що в ході проведеної перевірки встановлено факт самовільно використання ПП Шестобанський земельної ділянки, площею 69 кв.м. за адресою: м. Херсон, АДРЕСА_1 під обладнання входу до магазину (вирито котлован, встановлено металевий навіс).

У зв"язку з виявленими правопорушеннями, 19.02.08 Управлінням з контролю за використанням та охороною земель у Херсонській області винесено припис, яким зобов’язано відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку та оформити документ на право користування землею під магазином –складом та прибудовами згідно з чинним законодавством. Враховуючи те, що ПП ОСОБА_1. виявлені правопорушення не усунув, Управлінням земельних ресурсів у м. Херсоні постановою № 31 від 22.02.08 було притягнуто його до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення - штрафу у розмірі 255 грн (а.с.11). Постановою № 49 від 24.03.08 на відповідача було накладено штраф у розмірі 85 грн (а.с. 29).

З урахуванням викладеного, суди обох інстанцій дійшли висновку, що відповідач в установленому законом порядку право користування спірною земельною ділянкою не оформив, а тому права на оренду земельної ділянки у нього не виникло.

Невжиття відповідачем заходів щодо оформлення земельної ділянки, а також продовження користування цією ділянкою послужило причиною звернення прокуратури в інтересах власника земельної ділянки –Херсонської міської ради, до господарського суду із позовом про звільнення земельної ділянки, зобов'язання відповідача привести її у придатний для подальшого використання стан та повернути її позивачеві.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов виходили з того, що спірна земельна ділянка є державною власністю і перебуває у віданні позивача; передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, з приведенням земельних ділянок у придатний для користування стан, а відтак місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, посилаючись на приписи частини 1 статті 124, частини 2 статті 125, частини 2 статті 126, статті 212 Земельного кодексу України, дійшли до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів обох інстанцій, виходячи з наступного.

Відповідно до статей 116, 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Самовільне зайняття земельних ділянок визначено у статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" як будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач займає спірну земельну ділянку без наявних правових підстав, визначених положеннями статей 116, 125, 126 Земельного кодексу України, а відтак суди дійшли правильного висновку, що спірна земельна ділянка є самовільно зайнятою і, в силу приписів статті 212 Земельного кодексу України, підлягає поверненню власнику землі, у даному випадку - Херсонській міській раді.

Доводи касаційної скарги про те, що позов поданий прокурором з перевищенням своїх повноважень є необґрунтованими виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках визначених законом.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.99 (v003p710-99) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано в тому числі повноваження органу виконавчої влади (органи місцевого самоврядування). В контексті пункту 2 статті 121 Конституції України приписи пункту 3 частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до господарського суду позови саме в інтересах держави.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону (963-15) .

Відповідно до статті 22 Закону України "Про власність" суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України –на землі загальнодержавної власності; Верховна Рада АР Крим –на землі в межах її території; обласні, районні, міські, селищні, сільські ради –на землі в межах їх територій (крім земель загальнодержавної власності).

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України (2768-14) ).

Таким чином, прокурор цілком обґрунтовано пред’явив позов в інтересах держави в особі Херсонської міської ради як органу, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов’язаних із захистом інтересів держави, оскільки предмет спору зачіпає інтереси держави.

Доводи касаційної скарги щодо непідвідомчості даної справи господарським судам України не ґрунтуються на приписах статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України, оскільки предметом спору в цій справі є право користування земельною ділянкою, тобто між сторонами існує спір про право, що свідчить про те, що даний спір є господарським, а його розгляд повинен здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи, з врахуванням приписів частини 1 статті 2, статті 13 Закону України "Про плату за землю", відповідно до яких використання землі є платним а плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати що визначається залежно від грошової оцінки земель, суд касаційної інстанції зазначає, що відповідач в порушення вимог вищевказаного чинного законодавства приступив до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості) та одержання документа що посвідчує право на неї, та державної реєстрації, протягом тривалого часу безоплатно використовував земельну ділянку, що свідчить про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій. Рішення судів першої та апеляційної інстанції належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону.

За вказаних обставин постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстави для її скасування відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, п. 1 статті 1119, 11111, 11112, 11113 Господарського процесуального кодексу (1798-12) , Вищий господарський суд, -

Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_1. залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 09 вересня 2008 року - без змін.