5011-35/1533-2012 Про стягнення заборгованості за договором поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій - 20.06.2012 Прийняття

розглянувши апеляційні скарги дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та публічного акціонерного товариства «Київенерго» на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року,

по справі № 5011-35/1533-2012 (суддя Літвінова М.Є.)

За позовом дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії

«Нафтогаз України»

до публічного акціонерного товариства «Київенерго»

про стягнення 49 437 682,02 грн.

Дочірня компанія «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 49 437 682,02 грн., з яких: 46 252 277,15 грн. - сума основного боргу, 2 608 258,41 грн. - пеня, 138 756,83 грн. - інфляційні втрати, 438389,63 грн. - проценти річні, та стягнення судових витрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Київенерго» на користь дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 46 252 277,15 грн. - основного боргу, 1 144 975,93 грн. - пені, 138 756,83 грн. - інфляційних втрат, 438 389,63 грн. - процентів річних, 62 474,45 грн. - судового збору. В іншій частині у позові відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення місцевого господарського суду від 28.03.2012 року по справі № 5011 35/1533-2012 скасувати в частині зменшення суми пені та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити повністю.

Крім того, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось ПАТ «Київенерго». В своїй апеляційні скарзі відповідач просить рішення господарського суду міста Києва 28.03.2012 року по справі № 5011 35/1533-2012 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.04.2012 року по справі № 5011-35/1533-2012 було прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та публічного акціонерного товариства «Київенерго» та призначено перегляд рішення на 11.06.2012 року.

15.05.2012 року дочірньою компанією «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі № 5011-35/1533-2012 відмовити повністю, а рішення в частині задоволення позову залишити без змін.

Представник позивача приймав участь у судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, що викладені відповідачем в апеляційній скарзі і просив апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київенерго» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року скасувати в частині зменшення пені та в цій частині задовольнити повністю позовні вимоги.

Представник відповідача був присутнім у судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, що викладені позивачем в апеляційній скарзі і просив апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року скасувати повністю та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

В судовому засіданні 20.06.2012 року колегією суддів Київського апеляційного господарського суду було оголошено вступну та резолютивну частини Постанови.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.08.2011 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» (постачальник) та ПАТ «Київенерго» (покупець) укладено договір № 06/11-1207 О-41 поставки природного газу ТЕЦ-5 Київенерго для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання згідно з яким, постачальник зобов'язувався поставити покупцеві для ТЕЦ-5 Київенерго імпортований природний газ, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору (а.с. 13-17).

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

На виконання умов договору сторони підписали акт приймання-передачі природного газу від 31.08.2011 року на суму 19 407 681,52 грн. та акт прийому-передачі природного газу від 30.09.2011 року на суму 26 844 595,63 грн. (а.с. 21-22).

Тобто, судом першої інстанції встановлено, що факт передачі позивачем відповідачу протягом серпня 2011 року - вересня 2011 року природного газу вартістю 46 252 277,15 грн. підтверджується поданими останнім актами прийому-передачі природного газу.

Сторони договору домовилися, що ціна на природний газ, який буде постачатися з 06.08.2011 року за 1 000,00 куб.м. становить 3023,50 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і постачання природного газу, крім того:

- збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2 %;

- податок на додану вартість за ставкою 20 %;

Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 285,00 грн., крім того ПДВ 20 %.

До сплати за 1000 куб.м. природного газу - 3368,97 грн., крім того ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 3 425,97 грн. (п. 3.1 договору).

Умовами п. 4.1 договору передбачено, що розрахунок за поставку природного газу здійснюватиметься поетапною оплатою у такому порядку:

За серпень 2011 року - протягом трьох банківських днів з дати укладення цього договору;

За вересень 2011 року:

- оплата в розмірі 34 % від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки;

- оплата в розмірі 33 від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 20 та 31 (31) числа місяця поставки.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу з урахуванням вартості транспортування газу територією України здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, позивачем доведено, що останнім було поставлено відповідачу природного газу за період серпня 2011 року по вересень 2011 року на суму 46 252 277,15 грн.

Зазначена сума відповідачем не сплачена.

В зв'язку з викладеним вище, колегія апеляційного суду погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності заборгованості відповідача перед позивачем.

До того ж позивач просив суд стягнути пеню в сумі 2 608 258,41 грн., інфляційні в сумі 138 756,83 грн. та 3 % річних в сумі 438 389,63 грн.

Як вбачається з рішення, прийнятого судом першої інстанції, суд вимоги в частині стягнення пені, інфляційних та 3 % річних задовольнив частково.

Згідно із ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України регламентовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.3.1 договору передбачено, що у разі порушення покупцем умов п. 4.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи те, що місцевим судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, то вимоги позивача про стягнення пені, нарахованої з урахуванням ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та в межах визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України правомірно визнані місцевим судом частково обґрунтованими та задовольняються у розмірі 1 144 975, 93 грн. відповідно до розрахунку здійсненого судом першої інстанції та перевіреного колегією суддів апеляційного суду.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що оскільки основним видом діяльності відповідача є надання послуг з постачання теплової енергії споживачам - фізичним та юридичним особам, які несвоєчасно та не у повному обсязі розраховуються за надані послуги, зважаючи на існуючу різницю в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, а також несвоєчасне перерахування з державного бюджету субвенцій на її погашення, та виходячи з того, що вказані обставини впливають на своєчасність та повноту виконання зобов'язань відповідача перед контрагентами, в тому числі і перед позивачем, то відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, та п.3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України суд може зменшити розмір пені.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» зазначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Разом з тим, в ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (543/96-ВР) і яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний (якщо він встановлений).

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що за прострочення платежу за договором може бути стягнута лише така сума пені, яка не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Апеляційним господарським судом враховані висновки Вищого господарського суду України в постановах від 14.02.2008 року по справі № 5/2164 та від 13.05.2008 року по справі № 37/371), враховуючи наведене судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо стягнення підлягає пеня у розмірі 1 144 975,93 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання апеляційний суд, здійснивши перерахунок, вважає також обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 3% річних у розмірі 438 389,63 грн. та інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 138 756,83 грн.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку щодо необґрунтованості апеляційних скарг та такими, що порушують вимоги чинного законодавства України.

В апеляційних скаргах апелянти також посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, враховуючи положення ч. 2 ст. 104 ГПК України, приходить до висновку, про необґрунтованість вказаних вимог апелянтів, оскільки судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до прийняття неправильного рішення по справі.

З огляду на наведене та на переконання колегії суддів Київського апеляційного господарського суду, скаржниками не обґрунтовано належним чином доказами, наявними в матеріалах справи, тих обставин, які б могли бути підставою для задоволення апеляційних скарг.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції належним чином досліджено обставини справи та надано відповідну правову оцінку, рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року по справі № 5011-35/1533-2012 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак відсутні передбачені законом підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 43, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ Україна» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на рішення господарського суду міста Києва від 28.03.2012 року у справі № 5011-35/1533-2012 залишити без задоволення.