43/120 Про стягнення боргу за виконані підрядні роботи - 15.04.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.12.2008 у справі №43/120 (суддя Зубченко І.В.) частково задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Марк Трейд" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "SDS" (надалі відповідач); за рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто 76 337,60 грн. основного боргу за виконані у грудні 2005 року підрядні роботи за договором №79/05 від 24.06.2005; 6 551,10 грн. три відсотки річних від простроченої суми за період прострочки з 10.01.2006 по 20.11.2008; 42 676,14 грн. інфляційних за вказаний період; 1 255,65 грн. витрат по сплаті державного боргу; 117,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.01.2009 (судді: Мирошниченко С.В., Величко Н.Л., Колядко Т.М.) вказане рішення суду першої інстанції скасовано, в позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування касаційної скарги посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 4-3 ГПК України, якою передбачений принцип змагальності сторін, ст. 47 ГПК України (1798-12) , в якій закріплено, що рішення приймається судом за результатами обговорення усіх обставин справи, п. 6 ч. 2 ст. 105 ГПК України, а також принципи етики судді, закріплені у Кодексі професійної етики судді.

Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції в розумінні ст. 111-2 ГПК України переглянути оскаржувані судові рішення.

Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від10.12.2002 № 75, проте відповідач не скористався своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 15.04.2009.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Позивач звернувся із позовом до відповідача про стягнення з останнього основного боргу за договором №79/05 від 24.06.2005 у сумі 76 337,60 грн., 3% річних у сумі 6 155,11 грн. та інфляційних витрат у сумі 37 573,74 грн. При цьому, обґрунтовуючи наявність у відповідача заборгованості за вказаним договором, позивач посилається на підписані сторонами у грудні 2005 року два акти приймання-передачі виконаних робіт на загальну суму 104 642,40 грн. Проте, позивач зазначив, що враховуючи попередні розрахунки відповідача за договором, несплаченою залишилась сума у розмірі 73 337,60 грн., яку він вимагає стягнути з відповідача у судовому порядку. Під час розгляду справи позивач збільшував позовні вимоги в частині розміру 3% річних та інфляційних втрат (заяви від 10.10.2008, 20.11.2008).

Розглянувши позовні вимоги, місцевий господарський суд з посиланням на ст.ст. 526, 530, 611 ЦК України, ст. 193 ГК України, прийшов до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення суми основного боргу. В частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат суд, враховуючи, що позивачем наданий неправильний розрахунок, здійснив їх перерахунок і прийшов до висновку про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6 551,10 грн., інфляційних у розмірі 42 676,14 грн.

Встановлюючи обставини справи, пов'язані із з'ясуванням питання наявності у відповідача заборгованості по договору №79/05, місцевий господарський суд встановив, що виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за вказаним договором підтверджується, зокрема, поданими до матеріалів справи актами приймання-передачі виконаних робіт за грудень 2005 року, підписаних сторонами та скріплених печатками. Умовами договору встановлено, що вартість робіт визначається розрахунком договірної ціни та кошторису, доданого до договору та складає 229 501,00 грн. у т.ч. ПДВ –38 250,17 грн.; розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача у наступному порядку: - авансовий платіж у розмірі 50% від вартості робіт – 114 750,00 грн. у т.ч. ПДВ 19 125,08 грн. –протягом 5 банківських днів з дати надання рахунку; - у подальшому, суму, що залишилась за договором –згідно з актами приймання-передачі виконаних робіт протягом 5 банківських днів з моменту підписання замовником актів (пункти 2.1., 2.2., 2.2.1., 2.2.2.). Пунктом 3.2. договору сторони передбачили, що замовник (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити суму вартості робіт, що залишилася протягом 5 банківських днів з моменту підписання замовником актів. Крім того, суд встановив, що відповідач не заперечує факту наявності заборгованості за вказаним договором, про що свідчить акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2008, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у вказаному розмірі підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення першої інстанції та приймаючи нове рішення, яким відмовив позивачу у задоволенні вимог, виходив із наступного.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги посилається на наявні в матеріалах справи копії актів приймання-передачі від 30.12.2005, які на його думку свідчать про виконання ним робіт відповідачу на суму 104 642,50 грн. Проте, дані акти приймання-передачі робіт не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки вказані акти підписані особами, прізвища та посадові становища яких не вказані; крім того, дані акти є ідентичними за змістом і відрізняються один від одного лише написом "5 этаж+гидранты" та "6 этаж +гидранты", ким зроблені вказані написи не зазначено.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що в матеріалах справи міститься ряд платіжних доручень, про перерахування відповідачем позивачу грошових коштів в рамках виконання своїх зобов'язань за договором № 79/05 на загальну суму 259 000,00 грн., що перевищує суму, вказану в договорі, а тому, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність боргу у відповідача перед позивачем.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Вищий господарський суд України вважає, що оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України (1798-12) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Колегія суддів, дослідивши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, прийшла до висновку, що суди обох інстанцій, приймаючи по суті різні рішення, припустилися однакових порушень наведених норм, не дослідили належним чином матеріалів справи, не врахували усіх обставин справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 84 ГПК України описова частина рішення господарського суду має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження).

Проте, суд першої інстанції, прийшовши до висновку про обґрунтованість та доведеність матеріалами справи вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості, порушив наведені норми та прийняв оскаржуване судове рішення без належного дослідження усіх матеріалів справи та врахування, зокрема, наявного в матеріалах справи відзиву відповідача від 25.11.2008 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти наявності у нього заборгованості за договором №79/05 та звертає увагу суду на те, що сторонами за договором укладалися додаткові угоди №№1, 2, 4, якими збільшувався то обсяг робіт за договором, то вартість робіт за договором, а також про сплату відповідачем позивачу 1200000 грн. у зв'язку з чим, відповідач не має жодної грошової заборгованості перед позивачем.

Однак, із матеріалів справи не вбачається, що судом витребувалися додаткові угоди до договору, про які стверджував відповідач у своєму відзиві, та були предметом дослідження при прийнятті судового рішення, що свідчить про неповне з'ясування усіх обставин справи необхідних для правильного вирішення спору.

До того ж, у судовому рішенні суд зазначає, що факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем підтверджується актом звірки взаєморозрахунків сторін; проте, судом не враховано, що акт звірки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції.

Відповідно до чинного законодавства акт звірки –це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов’язань сторін підтверджується первинними документами –договором,актами, накладними, платіжними дорученнями, розрахунками, тощо. Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити.

Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами у підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Проте, суд апеляційної інстанції не врахував наведеної норми та припустився аналогічних з судом першої інстанції порушень.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, також не звернув увагу на наявний в матеріалах справи відзив на позовну заяву, не витребував додаткових угод до договору, про які в ньому зазначалося. Більш того, суд апеляційної інстанції не надав оцінки поданій вже у суді апеляційної інстанції додатковій угоді №1 до спірного договору та не вказав в постанові, з яких причин він відхиляє поданий документ.

Крім того, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, досліджуючи наявні в матеріалах справи платіжні доручення та даючи їм протилежні оцінки, не звернули увагу на те, що в призначеннях платежу деяких з них йде посилання на додаткові угоди №№2, 3 до договору №79/05, які відсутні в матеріалах справи, судами не витребовувалися та не досліджувалися, а відтак –залишилося не з'ясованим питання що то були за угоди, підтверджують чи спростовують вони посилання сторін у справі та чи мають відношення до заборгованості за стягуваний позивачем період, тощо.

Суд апеляційної інстанції, відхиляючи подані позивачем копії актів приймання виконаних робіт за грудень 2005 року, прийшов до поспішного висновку про те, що дані акти є ідентичними, а відрізняються лише написами "5 этаж+гидратанты" та "6 этаж+гидратанты", оскільки відповідно до умов договору №79/05 монтаж трубопроводів системи водяного пожежогасіння виконуються позивачем на 6 (шести) поверхах, а тому, зазначення в актах 5 та 6 поверхів можливо як раз і свідчить про виконання робіт на 5 та 6 поверхах; крім того, не зазначив норми закону, яка передбачає виключно друкарський спосіб заповнювання актів виконаних робіт. Крім того, суд апеляційної інстанції, маючи сумніви щодо достовірності актів, не був позбавлений права витребувати у сторін їх оригінали на підставі ст. 38 ГПК України, проте з матеріалів справи не вбачається, що ним було реалізовано таке процесуальне право.

Враховуючи наведене, та передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення, прийняті у даній справі, підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, витребувати у сторін усі первинні документи, про які вказувалося в постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

До того ж, враховуючи те, що позивач при визначенні суми боргу за двома актами посилався на попередні розрахунки відповідача за договором, а в платіжних дорученнях та рахунках не зазначені як підстави платежу акти приймання-передачі виконаних робіт, отже, для встановлення наявності чи відсутності у відповідача заборгованості по двом актам приймання-передачі виконаних робіт за грудень 2005 року, суду необхідно витребувати та дослідити усі підписані сторонами акти приймання-передачі виконаних робіт за договором та докази оплати відповідачем виконаних робіт за вказаними актами.