23/100 Про стягнення заборгованості за надані послуги з перевезення і навантаження вантажів - 20.06.2012 Прийняття

головуючого: Скакуна О.А., суддів Колядко Т.М., Принцевської Н.М. за участю представників сторін: від позивача: ОСОБА_4 -за дов., ОСОБА_5 -за дов., від відповідача ОСОБА_6 -за дов., розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м.Добропілля Донецької області на рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2012 рокуу справі №23/100 (суддя Матюхін В.І.) за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 с.Водянське Добропільского районудо фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м.Добропілля Донецької області про стягнення 194 000,00 грн. Рішенням господарського суду Донецької області від 19.04.2012 року у справі №23/100 позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 с.Водянське Добропільского району (далі - ФОП ОСОБА_8.) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 м.Добропілля Донецької області (далі - ФОП ОСОБА_7.) про стягнення 194 000,00грн. - задоволено.

Вищевказане рішення мотивоване доведеністю позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалене рішення від 19.04.2012 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті судового акту норм як матеріального, так і процесуального права.

Зокрема, апелянт наголошує на неукладеності договору б/н від 01.01.2009 року через відсутність погодження ціни договору (вартість перевезень тощо). Крім того, скаржник зазначає про помилкове кваліфікування вказаного договору як договору транспортного експедирування, який, на його думку, за своєю правовою природою є договором на перевезення вантажу.

Також апелянт вказує на те, що поза увагою суду залишилася заява про застосування до спірних правовідносин позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, а також заявив клопотання про долучення до матеріалів справи уточнення до апеляційної скарги.

Вищевказане клопотання відповідача колегія суддів апеляційної інстанції задовольняє як законне та обґрунтоване, в зв'язку з чим уточнення до апеляційної скарги долучаються до матеріалів справи.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу від 25.06.2012 року та під час судового засідання просив апеляційну скаргу залишити без задоволення як безпідставно заявлену, а рішення -без змін як законне та обґрунтоване.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України та на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм як матеріального, так і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом норм як матеріального, так і процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що між ФОП ОСОБА_8 (Перевізник) та ФОП ОСОБА_7 (Замовник) 01.01.2009р. був укладений договір на перевезення і завантаження вантажів.

Відповідно до п. 1.1 Перевізник (позивач по справі) зобов'язується доставити ввірений до перевезення вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, Замовник (відповідач по справі) зобов'язується сплатити за перевезення встановлену в цьому договорі плату.

Найменування, кількість і строки перевезення визначаються заявками, які є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2).

Вартість перевезення визначається в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п.3.1).

Оплата проводиться не пізніше 5 днів з дня пред'явлення рахунку на оплату за перевезення, підтвердженого ТТН за відповідний період (п.3.3).

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2009р. (п. 5.1). Якщо за місяць до закінчення строку договору ні одна з сторін не повідомила про свій намір припинити договір, він вважається продовженим на той же строк та на тих же умовах (п.5.2). Сторони не надали суду доказів припинення строку дії договору, тому, згідно п.5.2 строк дії договору від 01.01.2009р. був продовжений до 31.12.2010р.

В доповнення до умов договору від 01.01.2009р. сторони підписали специфікацію погодження ціни на перевезення вантажу за лютий 2009р.

При розгляді справи по суті на виконання вказівок, які містились у постанові Вищого господарського суду України від 31.12.2012, судом першої інстанції під час нового розгляду справи надано вірну правову оцінку договору від 01.01.2009р. та обґрунтовано оцінено останній як договір транспортного експедирування, виходячи з наступних ознак:

- відповідно до ч.1 ст. 909 Цивільного кодексу України "за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату";

- сторони по даній справі (замовник, перевізник) не є сторонами договору перевезення вантажу (перевізник, відправник, одержувач), а є учасниками транспортно-експедиторської діяльності, якими відповідно до ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" є клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів;

- в товарно-транспортних накладних, наданих на підтвердження надання автопослуг, відповідач не зазначений ні як вантажовідправник, ні як вантажоодержувач;

- згідно ч.1 ст. 929 Цивільного кодексу України "за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу";

- спір між сторонами виник не безпосередньо з договору перевезення вантажу, а з правовідносин щодо надання послуг з організації та забезпечення перевезень вантажів (транспортно-експедиторська діяльність), тобто з договору надання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання взятих на себе за договором від 01.01.2009р. зобов'язань позивачем протягом 2009-2010рр. надані послуги з завантаження і перевезення вантажів автомобільним транспортом на загальну суму 864 065,65грн., у тому числі у 2009р. -на 330 253,00грн. і у 2010р. -на 533 812,65грн., що відповідачем не заперечується і підтверджується, зокрема:

ѕ актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000001 від 20.01.2009р., № 45 від 30.09.2009р., № 49 від 31.10.2009р., № 54 від 30.11.2009р., № 61 від 31.12.2009р., № 5 від 31.01.2010р., № 13 від 28.02.2010р., № 20 від 31.03.2010р., № 33 від 30.04.2010р., № 37 від 31.05.2010р., № 47 від 30.06.2010р., № 59 від 31.07.2010р., № 69 від 31.08.2010р., № 76 від 30.09.2010р., № 88 від 31.10.2010р., № 96 від 30.11.2010р. та № 105 від 31.12.2010р.;

ѕ товарно-транспортними накладними за періоди: 01.01.2010р. -31.01.2012р., 01.02.2010р. -28.02.2010р., 01.03.2010р. -31.03.2010р., 19.03.2010р., 01.04.2010р. -30.04.2010р., 01.05.2010р. -31.05.2010р., 01.06.2010р. -30.06.2010р., 01.07.2010р. -31.07.2010р., 01.08.2010р. -31.08.2010р., 01.09.2010р. -30.09.2010р., 01.10.2010р. -31.10.2010р.,

ѕ а також ТТН за вересень-грудень 2010р. які залишились частково несплаченими: №№ 078232, 078230, 078236, 078237, 078239, 078244, 078243, 078246, 078153, 078151, 078157, 078155, 078250, 078160, 078163, 078166, 078170, 0178174, 078173 за вересень 2010р., №№ 121958, 121953, № 123004, 123000, 123006, 123008, 123011, 123009, 123038, 123039, 123040, 123030, 123032, 123031, 123036, 123035, 123034, 123043, 123041, 123047, 123044, 123045, 123051, 123049, 123029, 123026, 123028, 123017, 123022, 123015, 123049, 123051, 123041, 123043, 123044, 123047, 123045, 123038, 123040, 123039, 123034, 123036, 123035, 123031, 123032, 123030, 123020 за жовтень 2010р., №№ 123055, 123052, 123054, 123055, 123054, 123052, 123059, 123057, 123059, 123071, 123072, 123071, 123074, 123075, 123081, 123082, 123066, 123065 за листопад 2010р., №№ 123071, 123068, 123075, 123074, 123078, 123080, 123081, 123077, 123083, 123084, 123088, 123086, 123090, 078188, 078197, 078200, 078199, 078204, 016627, 016626, 016628, 078204, 016631, 078219, 016693, 016694, 078277, 079229, 078227.

Загалом на момент розгляду спору в рахунок наданих за договором від 01.01.2009р. послуг відповідачем оплачено тільки 666 885,64грн.; невиконаними залишилися зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати рахунків № 90 від 31.10.2010р., № 98 від 30.11.2010р. та № 108 від 31.12.2010р., № 78 від 30.09.2010р., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в розмірі 194 000,01грн.

Претензію № 6 від 27.04.2011р. позивач направив відповідачу вимогу про погашення заборгованості у вищевказаному розмірі, у відповіді б/н від 10.05.2011р. на яку відповідач визнав наявну заборгованість та просив позивача розглянути питання погашення цієї заборгованості поетапно.

Позивач своєї згоди на погашення заборгованості частинами відповідачеві не дав.

Таким чином, загальна заборгованість відповідача становить 194 000,01грн., яка на час розгляду справи відповідачем не погашена (доказів зворотного відповідачем суду не надано).

Враховуючи те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав письмових належних та допустимих доказів погашення боргу за отримані послуги в повному обсязі, Донецький апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції правомірно зроблений висновок про неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань всупереч вимогам статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України. Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 194 000,00грн. є обґрунтованими та доведеними.

Разом з тим, поза увагою суду першої інстанції залишилася заява відповідача про застосування строку позовної давності (за твердженням відповідача, 6 місяців щодо позовів, які випливають з перевезення) щодо стягнення заявленої в позові заборгованості у відповідності до вимог ст. ст. 257, 261 Цивільного кодексу України (а.с.23-25, т.2).

Відповідно до приписів статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивач звернувся з позовом до суду в межах строку позовної давності, з врахуванням наступного:

ѕ оскільки укладений між сторонами даної справи договір є договором про надання послуг транспортного експедирування, то на ці правовідносини поширюються загальні строки позовної давності тривалістю у три роки, що спростовує доводи апелянта щодо застосування 6-місячного строку позовної давності;

ѕ Статтею 264 вказаного Кодексу унормовано, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Як установлено апеляційним господарським судом, відповідачем 10.05.11 року вчинялись дії, які свідчать про визнання ним боргу за спірним договором (а.с.11, т.1). Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що з 10.05.11 року перебіг позовної давності почався заново і на момент звернення з позовною заявою, тобто 30.06.2011 року, такий строк не був пропущеним.

Довід відповідача щодо неукладеності договору від 01.01.2009р. до уваги судовою колегією апеляційної інстанції не приймається, оскільки з матеріалів справи вбачається, що спірний договір його сторонами виконувався, що не дає підстав вважати цей договір неукладеним. Вказана обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Також апеляційний суд не вбачає в діях суду першої інстанції, які полягали у відхиленні клопотання відповідача про відкладення розгляду справу, порушень статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в підтвердження викладених в цьому клопотанні фактів відповідачем не надано суду жодного доказу. Крім того, відкладення розгляду справи є правом, а не обов'язком суду, яким останній користується за наявності обставин, які унеможливлюють вирішення спору в даному засіданні.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2012 року у справі №23/100 є законним, обґрунтованим, а тому скасуванню не підлягає.