Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів Ломовцевої Н.В. Принцевської Н.М., Скакуна О.А.при секретарі судового засідання Прилуцькіх М.І.за участю представників: від позивача:ОСОБА_5 -довір., ОСОБА_6 -довір. від відповідача:ОСОБА_7 -довір. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Силикат» м.Донецькна рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012р. по справі №37/44пд (головуючий суддя Курило Г.Є., судді Попков Д.О., Бокова Ю.В.) за позовом Державного підприємства «Експлуатаційно-технічне управління «Воденергоремналадка» м. Сімферополь до Приватного підприємства «Силикат» м.Донецьк про визнання недійсним договору оренди обладнання від 02.08.2010р.

Державне підприємство «Експлуатаційно-технічне управління «Воденергоремналадка»м. Сімферополь звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Приватного підприємства «Силикат»м.Донецьк про визнання недійсним договору оренди обладнання від 02.08.2010р.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.03.2012р. по справі №37/44пд (головуючий суддя Курило Г.Є., судді Попков Д.О., Бокова Ю.В.) у задоволені позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012р. по справі №37/44пд.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції апелянт зазначає неправильне обґрунтування підстав, на які посилався суд при прийнятті рішення.

Додатковими поясненнями до апеляційної скарги відповідач просив задовольнити апеляційну скаргу та змінити рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012р. по справі №37/44пд в частині обґрунтування прийнятого рішення, посилаючись на те, що підстави, на яких ґрунтується оспорюване судове рішення є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам діючого законодавства та судовій практиці.

Одночасно із апеляційною скаргою Приватне підприємство «Силикат» подало клопотання про відновлення пропущеного строку на подання апеляційної скарги.

Ухвалою від 24.04.2012р. строк для подачі апеляційної скарги в порядку ст.ст. 53, 93 Господарського процесуального кодексу України відновлено.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу від 14.05.2012р. та відзив на апеляційну скаргу №01/07-237 від 10.05.2012р., якими просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2011р. -без змін. У судових засіданнях представники позивача підтримали правову позицію, викладену у запереченнях та відзиві на апеляційну скаргу.

Представник відповідача підтримав правову позицію, викладену у додаткових поясненнях до апеляційної скарги.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4- 4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заслухавши повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.08.2010р. між Приватним підприємством «Силикат»(далі -орендодавець) та Державним підприємством «Експлуатаційно-технічне управління «Воденергоремналадка»(далі -орендар) було укладено договір оренди обладнання (далі -договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, у порядку та на умовах, визначених даним договором, орендодавець (відповідач) зобов'язується передати орендарю, а орендар зобов'язується прийняти у термінове платне користування обладнання («орендне обладнання») та зобов'язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

Пунктом 1.2 договору визначена характеристики орендованого обладнання, відповідно до якої найменування орендного обладнання: вітротурбіна AN BONUS 600 kW/44-3, тип: AN BONUS, модель: 600 kW/44-3, потужність: 600 кВт, діаметр ротору: 44м. Кількість орендованого обладнання: 3 повітряні вітротурбіни. Стан орендованого обладнання на момент передачі його в оренду вказано в додатку № 1 до цього договору (акт приймання-передачі). Характеристики орендованого обладнання вказані в додатку 1 до цього договору (акт приймання-передачі).

Згідно п. 2.1 договору орендоване обладнання призначається для вироблення електроенергії використовуючи енергію вітру.

Відповідно до розділу 3 договору, обладнання, що орендується, повинно бути передане орендодавцем і прийнято орендарем протягом 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту комплексного опробування обладнання (після проведення пусконалагоджувальних робот та напрацювання повітротурбіни (або усіх повітротурбин) 72 контакторних годин безперервної роботи без відмов). Орендоване обладнання вважається переданим орендатору з дати підписання акту приймання-передачі (додаток №1 до договору).

Пунктом 4.2 договору визначено, що строк оренди складає 10 років з дати приймання Орендованого обладнання по Акту приймання-передачі (додаток №1 до даного договору).

Згідно п. 5.1 договору розмір щомісячної орендної плати орендаря орендодавцю складає 85% від загальної суми вартості проданої орендарем в ДП «Енергоринок»електроенергії, у тому числі ПДВ, яка вироблена орендованим обладнанням та нараховується відповідно до порядку, встановленим у додатку №2 к даному договору. 15% від загальної суми вартості проданої електроенергії орендар залишає у себе, як винагороду за користування електричних мереж для передачі та перетворення виробленої орендованим обладнанням електроенергії та других комунікацій орендаря, земельних ділянок зайнятих орендованим обладнанням, доріг, а також за проведення технічного обслуговування та управління роботою орендованого повітряноелектричного обладнання, крім цього за ведення обліку виробленої електроенергії орендованим обладнанням та за введенням взаєморозрахунків з ДП «Енергоринок».

До матеріалів справи підписані сторонами додатки №1 та №2 не надані.

Позивач звернувся з позовом до суду про визнання недійсним договору оренди обладнання від 02.08.2010р. як такого, що укладено з порушенням діючого законодавства, у зв'язку з тим, сторонами на момент підписання договору оренди від 02.08.2010р., помилково не було враховано, що 30.07.2010р. вступив у силу Закон України «Про здійснення державних закупівель» (2289-17) . Договір оренди обладнання від 02.08.2010р. укладений також не в установленій законом формі, тобто не здійснено необхідне нотаріальне посвідчення договору. Фактичного виконання зобов`язань за договором від 02.08.2010р. сторонами розпочато не було, майно по акту-приймання передач не передавалось, ніякі розрахунки не здійснювались. Крім того, вважає, що спірний договір оренди має ознаки неукладеності, також керівник позивача самостійно не мав право підписувати спірний договір, в свою чергу відповідач не надав докази наявності у нього прав на передачу в оренду обладнання.

Оговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зазначені норми кореспондуються з приписами ст. 180 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За правовою природою спірний договір є договором оренди, який підпадає під правове регулювання §1 глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) та §5 глави 30 Господарського кодексу України (436-15) .

Відповідно до ст. 284 Господарського кодексу України, істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Всупереч зазначеної норми права сторонами в договорі не була визначена вартість об'єкту оренди з урахуванням її індексації.

Пунктом 5.1. договору сторони визначили, що розмір щомісячної орендної плати орендаря орендодавцю складає 85% від загальної суми вартості проданої орендарем в ДП «Енергоринок»електроенергії, у тому числі ПДВ, яка вироблена орендованим обладнанням та нараховується відповідно до порядку, встановленим у додатку №2 к даному договору. 15% від загальної суми вартості проданої електроенергії орендатор залишає у себе, як винагороду.

Згідно ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Пунктом 5.1 договору сторони оговорили, що розмір щомісячної орендної плати орендаря орендодавцю складає 85% від загальної суми вартості проданої орендарем в ДП «Енергоринок» електроенергії, у тому числі ПДВ, яка вироблена орендованим обладнанням.

Таким чином, визначений відсоток залежить безпосередньо від наслідків господарської діяльності орендаря.

Про відсутність домовленості сторін щодо розміру орендної плати також свідчить непідписаний сторонами додаток №2 до договору, в якому повинен бути встановлений порядок нарахування орендної плати.

Статтею 767 Цивільного кодексу України визначено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню.

Підпунктами 1.2.3., 1.2.4 договору встановлено, що стан орендованого майна, його характеристики вказані в додатку №1 до договору (акт приймання-передачі).

Тобто вказаними умовами договору сторони визначили стан орендованого майна та його характеристики в якості істотних умов договору, що відповідає ст.ст. 767, 638 Цивільного кодексу України, при цьому, доказів наявності підписаного додатку №1 до договору сторонами не представлено.

Таким чином зі змісту спірного договору вбачається, що сторони посилаються на додатки до договору, в яких повинні бути встановлені істотні умови договору, разом з тим доказів підписання таких додатків не надали.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду відносно того, що внаслідок неузгодженості сторонами істотних умов, договір оренди обладнання від 02.08.2010р. є неукладеним, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним спірного договору обґрунтовано відмовлено з посиланням на п. 8 Постанови Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 (v0009700-09) «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Некоректними є посилання відповідача, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, на встановлення факту укладеності договору оренди обладнання від 02.08.2010р. у рішенні господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.06.2011р. по справі №5002-23/2321-2011, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.08.2011р. і застосування останніх як підстав звільнення від доказування в порядку ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 15.02.2011р. зазначені судові рішенні були скасовані, а справа передана на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим і на теперішній час по суті не вирішена.

При таких обставинах, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Виходячи з наведеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012р. у справі №37/44пд підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Приватного підприємства «Силикат» м.Донецьк -без задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Силикат»м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012р. у справі №37/44пд залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 20.03.2012р. у справі №37/44пд - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Надруковано 6 прим:

1-2. Позивачу (2 адр.);

3. Відповідачу;

4. У справу;

5. ДАГС;

6. ГСДО