39/174 Про припинення дій, які порушують право інтелектуальної власності на патент - 16.05.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю «UKRBIOTAL» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Канал-Люкс» про припинення дій, які порушують право власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року та відновлення становища, яке існувало до порушення права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року шляхом скасування ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР", як таких, що порушують патент України № 50574 від 15.04.2005 року "Спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води", який належить ТОВ "Ukrbiotal".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР" відповідача порушують права позивача на науково-технічну інформацію позивача у вигляді незаконного використання права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року та порушують права позивача як власника патенту України на винахід № 50574.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.02.2012р. у справі №39/174 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «UKRBIOTAL» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012р. по справі № 39/174 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012р. прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «UKRBIOTAL» на рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012р., згідно ст. ст. 53, 93, 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалами від 16.03.2012р. відновлено строк подання апеляційної скарги та порушено апеляційне провадження.

Розпорядженням Секретаря палати від 26.03.2012р., в зв'язку із знаходженням судді Репіної Л.О. на лікарняному, змінено склад судової колегії: головуючий по справі суддя - Корсакова Г.В., судді - Сулім В.В., Тарасенко К.В.

З метою повного, всебічного та об'єктивного з'ясування фактичних обставин справи розгляд справи відкладався.

Розпорядженням Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2012р., у зв'язку з виходом судді Рєпіної Л.О. з лікарняного, змінено склад судової колегії: головуючий по справі суддя - Корсакова Г.В., судді - Рєпіна Л.О., Сулім В.В.

Представник відповідача в судове засідання 16.05.2012р., так само як і в інші судові засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Враховуючи, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, участь представника відповідача в судовому засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" (позивачем) були прийняті та затверджені ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01.02.2002 року (Установки «BIOTAL» для глибокої біологічної очистки стічних вод). Зазначені ТУ У 90.0-30716613-001-2001 зареєстровані 01.02.2002 року Рівненським державним центром стандартизації, метрології та сертифікації за № 097/000698.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про стандартизацію", визначено, що у цьому законі терміни вживаються у такому значенні: орган стандартизації - орган, що займається стандартизацією, визнаний на національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів; нормативний документ - документ, який установлює правила, загальні принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів. Цей термін охоплює такі поняття як "стандарт", "кодекс усталеної практики" та "технічні умови"; технічні умови - документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом.

Право власності на стандарти, технічні умови та кодекси усталеної практики, прийняті чи схвалені іншими органами та організаціями, що займаються стандартизацією, належить організаціям, установам, за кошти яких вони створені або яким воно передано в установленому законом порядку. Стандарт може розроблятися на продукцію і процес, які є об'єктами стандартизації та одночасно об'єктами інтелектуальної або промислової власності, якщо розробник стандарту отримав дозвіл від власника прав на продукцію або процес у встановленому законом порядку. Забороняється повністю чи частково відтворювати, тиражувати і розповсюджувати як офіційні видання будь-які стандарти, кодекси усталеної практики, класифікатори або їх частини без дозволу їх власника чи уповноваженої ним особи, крім випадків, передбачених цим Законом (стаття 15 Закону України "Про стандартизацію").

Статтею 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" встановлено, що нормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств.

Відповідно до ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію" технічні умови містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках - галузевих стандартів технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань технічного регулювання. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Майнова частина авторського права на технічні умови і стандарти підприємств належить підприємствам або органам, що їх затвердили.

Відповідальність за відповідність нормативних документів вимогам актів законодавства, а також їхній науково-технічний рівень несуть розробники, організації та установи, які провели експертизу, і органи, підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що затвердили ці документи (ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 року № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію").

Як вбачається з матеріалів справи, позивач також є власником патенту України на винахід № 50574 "Спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води", дата подання заявки 14.02.2002 року, дата реєстрації 15.04.2005 року, що підтверджується випискою з Державного реєстру патентів України на винаходи від 29.11.2011 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 154 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються Господарським кодексом України (436-15) та іншими законами.

До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (436-15) та іншими законами (ч. 2 ст. 154 Господарського кодексу України).

В статті 155 ГК України визначено які об'єкти визнаються об'єктами права інтелектуальної власності, та, зокрема, зазначено, що об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути і інші об'єкти, передбачені законом.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України (435-15) та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним відповідно до ч. 3 ст. 418 Цивільного кодексу України. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про науково-технічну інформацію" науково-технічна інформація - будь-які відомості та/або дані про вітчизняні та зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Науково-інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.

Статтею 2 Закону України "Про науково-технічну інформацію" визначено, що науково-технічна інформація, що є продуктом інтелектуальної творчої праці, становить об'єкт права інтелектуальної власності, а відносини щодо її придбання, зберігання, переробки і поширення регулюються чинним законодавством.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про науково-технічну інформацію" науково-технічна інформація відповідно до чинного законодавства є об'єктом права власності.

Підставою виникнення права власності на науково-технічну інформацію є, зокрема, створення науково-технічної інформації своїми силами і за свій рахунок.

Згідно ч. 1 ст. 424 Цивільного кодексу України, майновими правами інтелектуальної власності, зокрема, є виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності та виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватним підприємством "Канал-Люкс" було розроблено та затверджено ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установки біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР" 30.07.2008 року. Зазначені технічні умови були зареєстровані 20.08.2008 р. Всеукраїнським державним науково-виробничим центром стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів (Укрметртестстандарт).

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.05.2010р. по справі №3/72 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" до Приватного підприємства "Канал - Люкс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4 про заборону використання в будь-якій формі установок "БІОЛІДЕР" встановлено, що в процесі очистки стічних вод, що реалізується установкою очищення стічних вод "БІОЛІДЕР", використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу "Спосіб багатоступневого біологічного очищення стічної води" за патентом України № 50574, власником якого є позивач. Вказаним рішенням заборонено Приватному підприємству "Канал - Люкс" використання у будь-якій формі установок "БІОЛІДЕР", якими порушується право Товариства з обмеженою відповідальністю "Ukrbiotal" на використання інтелектуальної власності технології "Біотал".

Рішення господарського суду Закарпатської області від 08.07.2010 року у справі № 3/72 залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішені інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Частиною першою статті 432 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Позивач звернувся до суду з позовом про припинення дій, які порушують право власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року та про відновлення становища, яке існувало до порушення права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року шляхом скасування ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР", як таких, що порушують патент України № 50574 від 15.04.2005 року "Спосіб багатоступеневого біологічного очищення стічної води", який належить ТОВ "Ukrbiotal".

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано належних доказів на підтвердження порушення відповідачем прав позивача на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року та не вказано чиї дії та які саме дії необхідно припинити.

Таким чином, місцевий господарський суд прийшов до правомірного висновку, що в порушення вимог ч. 2 ст. 54 ГПК України позивач в позовній заяві не визначив зміст позовних вимог, оскільки в прохальній частині позовної заяви позивачем не зазначено, які саме дії відповідача вважаються позивачем порушенням його права власності на ТУ У 90.0-30716613-001-2001 від 01 лютого 2002 року, та які позивач вимагає припинити.

Звертаючись з позовними вимогами про скасування ТУ У 29.2-34261997-001:2008 на установку біологічної очистки стічних вод "БІОЛІДЕР", як таких, що порушують патент України № 50574 від 15.04.2005 року, позивач обрав такий спосіб захисту своїх прав, який не передбачений ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України або іншими законами, а отже, є неналежним способом судового захисту.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 06.02.2012р. прийняте на підставі фактичних обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.