2-29/9480-2008 Про визнання недійсним договору про відпуск теплової енергії - 07.04.2009 Прийняття

Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Орендного підприємства "Кримтеплокомуненерго" і просила суд визнати недійсним договір №796 від 01.01.2003р. на відпуск теплової енергії, укладений між нею та Євпаторійською філією ОП "Кримтеплокомуненерго".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір суперечить вимогам п.п.1.4 Правил користування тепловою енергією. Також, як на підставу для визнання договору недійсним, позивач посилається на ст.ст. 56, 57 ЦК УРСР, ст.ст. 229- 230 ЦК України та зазначає, що при укладанні договору вона помилилася в якості і кількості послуг, що надаються за договором №796 від 01.01.2003р., була навмисно введена відповідачем в оману щодо істотних умов договору і лише в результаті цього уклала невигідну для себе угоду, оскільки внаслідок ізоляції трубопроводів і відсутності теплових установок (приладів опалювання) в орендованому нею підвалі житлового будинку, послугою теплопостачання неможливо скористатися, а кількість теплової енергії, що відпускається, не визначена у договорі. Спірний договір направлений саме на не виникнення обумовлених ним правових наслідків через неможливість використання послуги за призначенням, та в результаті спірний договір породив не ті права і обов'язки, які позивач бажала.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.12.2008р. (суддя О.І.Башилашвілі) у задоволенні позову відмовлено з мотивів відсутності підстав для визнання спірного договору недійсним.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.01.2009р. (головуючий, суддя Лисенко В.А., судді Маслова З.Д., Плут В.М.) рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано недійсним договір №796 від 01.01.2003р. на відпуск теплової енергії, укладений між позивачем та Євпаторійською філією ОП "Кримтеплокомуненерго".

Вказана постанова мотивована тим, що спірний договір суперечить п.1.4. Правил користування тепловою енергією, оскільки він повинен був бути укладений з власником будинку, а не з орендарем (позивачем) нежитлового приміщення. Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач при укладанні договору діяв під впливом помилки.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Предметом даного спору є вимога позивача про визнання недійсним договору №796 від 01.01.2003р. на відпуск теплової енергії, укладений між позивачем та Євпаторійською філією ОП "Кримтеплокомуненерго", за умовами якого останній взяв на себе зобов'язання постачати позивачу теплову енергію у вигляді теплоносія і гарячої води у договірних обсягах, а позивач - оплачувати отриману теплову енергію за встановленим тарифом у строки, передбачені цим договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір суперечить законодавству та укладений позивачем під впливом помилки щодо його істотних умов.

Враховуючи, що спірний договір укладено до набрання чинності ЦК України (435-15) 01.01.2004р., то його відповідність законодавству має вирішуватись з огляду на те законодавство, яке діяло на час укладання договору. Тому обґрунтування судами ухвалених у справі рішення та постанови положеннями ЦК України (435-15) , який набрав чинності після укладання спірного договору, є помилковим.

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір від 01.01.2003р. не відповідає пункту 1.4 Правил користування тепловою енергією, колегія суддів вважає також помилковим, і погоджується з доводами скаржника про те, що на спірні правовідносини ці Правила не поширюються, оскільки згідно висновку Міністерства юстиції України від 07.11.2002р. №7/20 (v7_20323-02) , рішення про державну реєстрацію спільного наказу Міністерства енергетики України та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України, яким затверджені ці Правила, скасовано.

Разом з тим це не вплинуло на правильність висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову у зв'язку з його юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, що підтверджують недійсність оспорюваного договору.

Так, постановою Верхової Ради України від 12 вересня 1991 р. №1545-XII (1545-12) "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСРФ" було врегульовано питання чинності нормативно-правових актів Радянського Союзу на території України. Пунктом 2 зазначеної постанови встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови що вони не суперечать Конституції та законам України.

У зв'язку із скасуванням Міністерством юстиції України згідно з його висновком від 07.11.02 №7/20 рішення про державну реєстрацію Правил користування тепловою енергією, затверджених спільним наказом Міністерства енергетики України та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 28 жовтня 1999р. №307/262 (z0825-99) , взаємовідносини у сфері теплопостачання, які виникли між сторонами під час укладання спірного договору, були врегульовані Правилами користування електричною та тепловою енергією, затверджені наказом Міністерства енергетики та електрифікації СРСР від 6 грудня 1981р.

Відповідно до цих Правил абонентом є споживач безпосередньо приєднаний до мереж енергозабезпечуючої організації, такий, що має з нею межу балансової приналежності електричних (теплових) мереж, право і умови користування електричною (тепловою) енергією якого обумовлені договором енергозабезпечуючої організації із споживачем або його вищестоящою організацією. Для побутових споживачів - квартира, будова або група територіально об'єднаних будов особистої власності.

Субабонент є споживач, безпосередньо приєднаний до електричних (теплових) мереж абонента і має договір з ним, на користування електричною (тепловою) енергією.

В силу ст.1.3. названих Правил, субабоненти укладають договір на користування тепловою енергією з абонентом. У договорі або додатку до договору між абонентом та енерозабезпечуючою організацією зазначаються данні про приєднаних до теплових мереж абонента субабонентів.

Так, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, позивач 01.02.2002 року уклала з Управлінням житлово-комунального господарства міста Євпаторія договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна площею 90,8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме підвалу житлового будинку, яке перебуває на балансі орендодавця.

Пунктом 5.8 цього договору сторони встановили, що орендар зобов'язаний укласти з орендодавцем договір про відшкодування витрат орендодавця на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

Отже, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, договір на відпуск теплової енергії повинен був укладатися з власником будинку, який є абонентом відповідача, а не з орендарем нежитлового приміщення.

Розрахунки, у тому числі за користування позивачем тепловою енергією, що належить до комунальних послуг, мали здійснюватись безпосередньо між позивачем та УЖКГ м.Євпаторія у вигляді відшкодування наданих комунальних послуг.

Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР, чинного на час укладання спірного договору, угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Тобто, помилкою є неправильне, викривлене уявлення особи про факти і обставини реальної дійсності. При цьому вказані факти і обставини, в яких помиляється особа, повинні відноситися до суті відносин, що складаються між сторонами угоди.

Питання, чи є помилка істотною чи ні, повинне вирішуватися судом з урахуванням конкретних обставин справи виходячи з того, наскільки помилка істотна не взагалі, а саме для даного учасника угоди.

Відповідно до ч.2 ст. 153 ЦК УРСР, істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Як вбачається із змісту спірного договору, його предметом є постачання теплової енергії, яка, за своєю правовою природою, є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Між тим, як стверджує позивач та доведено матеріалами справи, орендоване нею приміщення є підвалом багатоквартирного житлового будинку, де трубопроводи ізольовані, теплові установки (прилади опалювання) відсутні, що свідчить про неможливість використання послуги з теплопостачання за її призначенням, та підтверджує правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що позивач помилилася відносно того, що вона, як орендар, зобов'язана укласти з відповідачем спірний договір, оскільки, як визначають наведені вище Правила, такий договір укладається безпосередньо з абонентом відповідача, а не з субабонентом.