Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Севастопольського апеляційного господарського суду

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 06.10.2008 (суддя Д.Сімоходська) в позові про зобов'язання відповідача передати балансоутримувачу об'єкти оренди шляхом підписання акту прийому-передачі, зобов'язання звільнити займані об'єкти та стягнення неустойки відмовлено.

Зустрічний позов про визнання договору продовженим та зобов'язання виключення з договору об'єктів шляхом підписання додаткової угоди до договору задоволено.

Рішення суду мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір оренди нерухомого майна, який діяв до 01.03.2008, 04.04.2008 сторонами підписана додаткова угода, відповідач продовжує користуватися майном та сплачувати орендну плату, що свідчить про пролонгацію договору, а тому вимоги за первісним позовом не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення неустойки то вони задоволенню не підлягають з врахуванням спростовання обставин щодо відсутності правових підстав для користування майна та встановлення обставин щодо продовження дії договору.

Щодо зустрічного позову, то судом встановлено, що позивач за зустрічним позовом придбав об'єкти на підставі договорів купівлі-продажу, звернувся до відповідача за зустрічним позовом про їх виключення з предмету договору оренди, тому враховуючи встановлені обставини щодо продовження дії договору оренди вимоги зустрічного позову підлягають задоволенню.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 (судді: Л.Заплава, І.Антонова, Т.Фенько) рішення суду першої інстанції скасовано.

Первісний позов задоволено. В зустрічному позові відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована тим, що договір оренди діяв до 01.03.2008, а оскільки 25.02.2008 орендодавцем було направлено вимогу про припинення дії договору, тому позивачем за первісним позовом доведено припинення договору після спливу строку.

Сплата платежів не свідчить про продовження договору, оскільки користувач майном зобов'язаний платити за фактичне користування ним.

Додаткова угода не містить приписів щодо зміни строку дії основного договору.

За порушення обов'язку щодо повернення орендованого майна відповідач за первісним позовом зобов'язаний сплатити неустойку згідно вимог ст. 785 Цивільного кодексу України.

Таким чином вимоги за первісним позовом є правомірними.

Щодо зустрічних вимог, то вони задоволенню не підлягають, оскілки заявлені за межами строку дії договору.

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати з підстав неправильного застосування норм марального права та порушення норм процесуального права, рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник посилається на те, що заяв сторін про зміну або припинення договору не було, тому апеляційна інстанція безпідставно дійшла висновку про припинення договору у зв'язку із закінченням строку на який його укладено, відповідач за первісним позовом зобов'язаний повернути майно, яке є його приватною власністю за договором купівлі-продажу, суд не застосував норму ст. 35 Господарського процесуального кодексу України та не врахував рішення господарського суду м. Севастополя від 14.04.2008 у справі № 20-7/213.

Вищий господарський суд України у відкритому судовому засіданні дослідив матеріали справи, доводи касаційної скарги, заслухавши представника скаржника, вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу звільнення та повернення орендованого майна після припинення договору оренди -за первісним позовом, продовження на новий термін договору оренди нерухомого майна -за зустрічним позовом.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України, статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (435-15) .

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує "користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним протягом одного місяця після закінчення строку договору.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Господарським судом апеляційної інстанцій встановлено, що договір оренди нерухомого майна від 01.04.2004 діяв до 01.03.2008, однак 25.02.2008 орендодавець повідомив орендаря про припинення дії договору у зв'язку із закінченням його строку.

Таким чином, суд апеляційної інстанція дійшов правомірного висновку про припинення договору оренди нерухомого майна, оскільки встановлено, що про його припинення орендар був повідомлений. При цьому встановлено, що таке повідомлення надіслано орендарю до закінчення строку дії договору, що не суперечить вищенаведеним нормам законодавства.

Обставини сплати орендної плати після припинення договору оренди за час фактичного користування майном оцінено апеляційною інстанцією як такі, що не свідчать про пролонгацію договору оренди.

Так само правомірно зазначено, що додаткова угода від 04.04.2008 не може вважатися обставиною, яка свідчить про пролонгацію договору, оскільки її умовами змін до строку договору не вносилося, а внесені до основного договору зміни стосувалися зміни розміру орендної плати, що підлягала сплаті з січня 2007.

Таким чином, на підставі всебічного встановлення всіх обставин справи та надання їм відповідної оцінки, апеляційна інстанція дійшла правомірного висновку про зобов'язання орендаря повернути об'єкт оренди.

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим, то вони правомірно відхилені апеляційною інстанцією, оскільки є взаємовиключними вимогам первісного позову про визнання договору припиненим.

В іншій частині зустрічних вимог про зобов'язання внести зміни до договору оренди нерухомого майна, то з врахуванням висновків щодо припинення договору оренди нерухомого майна та обставин звернення позивача з вимогами про внесення відповідних змін до договору після закінчення строку його дії, такі вимоги обґрунтовано визнані неправомірними, оскільки за змістом норми ст. 631 Цивільного кодексу України внесення змін до договору можливе в межах строку його дії.

Щодо доводів скаржника про порушення норм матеріального права, що регулюють припинення правовідносин оренди майна, то вони підлягають відхиленню, оскільки зводяться до твердження про не доведеність обставин належного повідомлення про припинення договору, що не відповідає встановленим судом обставинам наявності такого повідомлення та виходять за межі перегляду справи касаційною інстанцією, так як стосуються встановлення фактичних обставин та оцінки доказів.

Обставини купівлі-продажу майна, на які посилається скаржник, не впливають на правильність вирішення спору, що є предметом даної справи.

Щодо тверджень про порушення судом вимог ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, то предметом спору у наведеній скаржником справі № 20-7/213 був інший договір оренди нерухомого майна, висновки суду стосуються виключно його оціночної позиції в питанні застосування норм права, що ґрунтуються на розгляді в судовому процесі обставин справи і не стосуються встановлення фактів, що є обов'язковими для даного спору.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-8, - 111-9, - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 02.12.2008 у справі №5020-13/006 господарського суду м. Севастополя залишити без зміни, а касаційну скаргу -без задоволення