Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

У судовому засіданні 24.03.2009 р. було оголошено перерву до 31.03.2009р. для підготовки повного тексту постанови.

У липні 2008 р. ТОВ "Чорноморський берег" звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Ялтинської міської ради та ПП "Смак" про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,4701 га, розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Дражинського, укладений 31.08.2007р. між відповідачами;

- зобов'язання ПП "Смак" усунути перешкоди в користуванні об'єктами нерухомості, що знаходяться за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Дражинського;

- зобов'язання ПП "Смак" звільнити спірну земельну ділянку.

Позивач посилався на те, що спірним договором оренди земельної ділянки від 31.08.2007 р. порушується його право власності на об’єкти нерухомості, придбані ним за договорами купівлі –продажу від 09.09.2005 р. та 22.09.2006 р., укладеними з ТОВ "Євроойл", відповідно до яких він є власником наступного майна: основної частини літ. А площею 1282,0 кв. м., туалету літ. Б площею 75,9 кв. м, гаража літ. В площею 29,3 кв.м.,бані літ. Г площею 18,8кв.м., навісу (прохідна) літ. Д площею 21,1 кв. м, волнолому морського IV з навісом літ. Ж площею 201,2кв.м., споруди з №1 по № 29, розташованих на земельній ділянці за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Дражинського, буд. 37 та автопавільйону пляжного комплексу санаторію-навісу літ.Е.

Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що 27.04.2006 р. між Ялтинською міською радою та ПП "Смак" вже укладався аналогічний договір оренди земельної ділянки, що розташована за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Дражинського, який було визнано недійсним рішенням господарського суду АР Крим від 07.06.2007 р. у справі № 2-13/5470-2007 р.

ПП "Смак" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні, зазначаючи, що з матеріалів справи вбачається, що у 2003 році при складанні та узгоджені матеріалів попереднього місця розташування та розміру земельної ділянки, на спірній земельній ділянці були відсутні будь –які будівлі, споруди та сторонні землекористувачі.

Крім того, відповідач зазначав, що ТОВ "Чорноморський берег" набуло право власності на об'єкти нерухомості, розташовані за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Дражинського за договором купівлі –продажу з ТОВ "Євроойл" від 22.09.2006 р. №2752, в той час як рішення Ялтинської міської ради прийняті протягом 2003 –2006 років. Тобто, на час прийняття рішень міськрадою інтереси не могли бути порушені, а самим позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він є належним землевласником або землекористувачем.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.10.-11.11.2008 р. (суддя Толпиго В.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено, з посиланням на ненадання позивачем суду доказів того, що він є власником або користувачем земельної ділянки наданої йому у встановленому законом порядку як власнику споруди по вул. Дражинського в м. Ялта, а відповідно не довів невідповідність спірного договору вимогам Закону України "Про оренду землі" (161-14) .

За апеляційною скаргою ТОВ "Чорноморський берег" Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Прокопанич Г.К., Заплава Л.М., Гонтар В.І.), переглянувши рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.10.-11.11.2008 р. в апеляційному порядку, постановою від 28.01.2009 р. залишив його без змін.

ТОВ "Чорноморський берег" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги невірним застосуванням судами норм матеріального права, порушенням норм процесуального права на невідповідністю висновків судів обставинам справи.

Скаржник зазначає, зокрема, що з матеріалів справи вбачається, що умови спірного договору оренди не відповідають дійсності, а саме в договорі не знайшло відображення те, що на земельній ділянці надані ПП "Смак" для будівництва, знаходиться об'єкт нерухомості позивача, який не є стороною договору.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Смак" просило відмовити у її задоволенні, а судові рішення у справі без змін.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скар га підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, рішенням Ялтинської міської ради № 43 від 08.10.2003 р. ПП "Смак" була надана згода на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,5 га для будівництва та обслуговування готелю сімейного типу за адресою: м. Ялта, вул. Дражинського.

Рішенням Ялтинської міської ради від 02.11.2005 р. № 617 було затверджено проект землеустрою по відведенню земельної ділянки ПП "Смак" площею 0,401 га для будівництва та обслуговування готелю сімейного типу.

Відповідно до акта від 06.02.2006 р. на виконання рішення № 617 від 02.11.2005р. були встановлені межі земельної ділянки у натурі.

Рішенням Ялтинської міської ради № 96 від 02.02.2006 року "Про внесення змін до рішення Ялтинської міської ради № 617" конкретизовано площу земельної ділянки, що передбачалась для передачі в оренду.

31.08.2007 р. між Ялтинською міською радою та ПП "Смак" укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,4701 га, розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Дражинського.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога ТОВ "Чорноморський берег", зокрема, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,4701 га, розташованої за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Дражинського, укладеного 31.08.2007 р. між Ялтинською міською радою та ПП "Смак", оскільки він порушує його право власності на об'єкти нерухомості, що знаходяться на спірній земельній ділянці.

За приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (пункт 2 вказаної норми).

Як зазначено у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 (v0003700-78) , зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року №13 (v0013700-92) та від 25 травня 1998 року №15 (v0015700-98) "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Частинною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

За приписами статті 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Виходячи зі змісту статей 123, 124, 186 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за проектами відведення цих ділянок, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із статтею 18 зазначеного Закону договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом. Постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25.12.1998 р. (2073-98-п) затверджено Порядок державної реєстрації договорів оренди землі, пунктом 2 якого передбачено, що державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки (пункт 3 Порядку).

Згідно із пунктом 12 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі факт державної реєстрації засвідчується у 10-денний термін гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради, Київської, Севастопольської міської державної адміністрації або уповноваженої ними посадової особи.

Матеріали справи містять фотокопію договору оренди земельної ділянки від 31.08.2007 р., на останній сторінці якого зазначено, що договір зареєстровано в КРФ "ЦГЗК" при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель зроблено запис від 06.09.2007 р., міститься підпис особи без зазначення її посади та нерозбірливий відбиток печатки (а.с. 32).

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час здійснення судового провадження у даній справі судами першої та апеляційної інстанції питання щодо державної реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки від 31.08.2007р. відповідно до вимог чинного законодавства не з'ясовувалось, належні докази не витребовувались.

Крім того, поза увагою судів першої та апеляційної інстанції були залишені посилання позивача щодо знаходження на спірній земельній ділянці об'єктів нерухомості, власником яких він є.

Вказані доводи та відповідні докази щодо наявності на спірній земельній ділянці нерухомого майна чи навпаки, судами встановлені не були, що також свідчить про неповне з'ясування судами обставин справи.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду АР Крим.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 111-7, пунктом 3 статті 111-9, статтями 111-10, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.10-11.11.2008р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.01.2009 р. у справі № 2-2/8347-2008 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.

Касаційну скаргу ТОВ "Чорноморський берег" задовольнити частково.