2-5/17214-2007 Про визнання недійсним рішення міської ради про припинення права користування земельною ділянкою - 31.03.2009 Прийняття

Прокурор міста Сімферополя звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Республіканського комітету з лісового і мисливського господарства Автономної Республіки Крим, Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Автономної Республіки Крим, Державного підприємства "Сімферопольське лісомисливське господарство" з позовом до Сімферопольської міської ради; Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1про визнання недійсним пункту 9 рішення № 406 від 21.04.2005р. 26-ї сесії Сімферопольської міської ради 4-ого скликання про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,0200га/квартал № 8 виділ 2 за адресою вул. Заліска/вул. Аральська Сімферопольському державному лісомисливському господарству Сімферопольського лісопаркового лісництва та переведення вказаної ділянки на підставі статті 20 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови; про визнання недійсним пункту 5.7 рішення Сімферопольської міської ради № 406 від 21.04.2005р. 26-ї сесії Сімферопольської міської ради 4-ого скликання про надання суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0200га по вул. Заліска/вул. Аральська у короткотермінову оренду строком на 2 роки до 21.04.2007р. для будівництва комплексу автотехобслуговування, посилаючись на порушення Сімферопольською міською радою наданих їй повноважень, а також на положення статей 20, 21, 56, 57, 211 Земельного кодексу України, статті 23. 24, 42 Лісового кодексу України (3852-12) .

Заявою (а.с.100-101) прокурор уточнив позовні вимоги, виклавши їх в наступній редакції: провадження у справі в частині визнання недійсним пункту 5.7 рішення Сімферопольської міської ради № 406 від 21.04.2005р. 26-ї сесії Сімферопольської міської ради 4-ого скликання про надання суб'єкту підприємницької діяльності -фізичній особі ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0200га по вул. Заліска/вул. Аральська у м. Сімферополі в оренду припинити; визнати недійсним пункт 9 рішення № 406 від 21.04.2005р. 26-ї сесії Сімферопольської міської ради про припинення права користування земельною ділянкою Сімферопольському державному лісомисливському господарству.

Відповідачі відхилили позовні вимоги повністю, вважаючи рішення про надання спірної земельної ділянки в оренду законним та таким, що прийнято в межах повноважень, передбачених статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 також зазначено про відсутність у позовній заяві, поданій прокурором, обґрунтування необхідності захисту інтересів держави, а також порушень прав Республіканського комітету з лісового і мисливського господарства Автономної Республіки Крим.

Рішенням місцевого господарського суду від 28.10.2008р. (суддя Гаврилюк М.П.) у позові відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.12.08р. (судді: Заплава Л.М. -головуючий, Прокопанич Г.К., Остапова К.А.) рішення місцевого суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсним пункт 9 рішення Сімферопольської міської ради № 406 від 21.04.2005р. про припинення права користування Сімферопольським державним лісомисливським господарством земельною ділянкою площею 0,02га (квартал № 8, виділ 2) по вул. Заліска/Аральська у м. Сімферополі; зобов'язано Фізичну особу -підприємця ОСОБА_1повернути Сімферопольському державному лісомисливському господарству земельну ділянку площею 0,02га (квартал № 8, виділ 2) по вул. Заліска/Аральська у м. Сімферополі.

Не погоджуючись з висновками апеляційного господарського суду, Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду в цій справі.

Скаржник посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального та матеріального права, а саме статей 317, 319 та 761 Цивільного кодексу України, статей 7, 9 та 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 110 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за доводами касаційної скарги відсутні правові підстави для представництва прокурором у даному спорі осіб, які не наділені державою повноваженнями щодо здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах, порушення чиїх прав чи інтересів не вбачається, а відтак вони є неналежними позивачами у даній справі; відсутність конкретної майнової шкоди виключає розгляд даної справи в межах господарського судочинства; висновки суду про порушення порядку вилучення спірної земельної ділянки суперечать статті 149 Земельного кодексу України.

Також скаржник вважає незаконним повернення земельної ділянки лісомисливському господарству в силу відсутності відповідних правових підстав.

Позивачі та відповідачі відзив на касаційну скаргу не надали та не скористалася правом на участь представників в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника прокуратури в судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, пунктом 9 рішення Сімферопольської міської ради 26 сесії 4-го скликання № 406 від 21.04.2005р. припинено право користування земельною ділянкою на підставі пункту "а" статті 141 Земельного кодексу України Сімферопольському державному лісомисливському господарству частиною земельної ділянки площею 0,02га (квартал № 8, виділ 2) по вул. Заліска/Аральська та переведено вказану земельну ділянку на підставі статті 20 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови; пунктом 5.7 вказаного рішення Сімферопольська міська рада надала вказану земельну ділянку підприємцю ОСОБА_1 для будівництва комплексу автотехобслуговування.

На підставі даного рішення відповідачами було укладено договір оренди № 2-1196, зареєстрований у земельному кадастрі 16.09.2005р. за №040500100031, за яким земельну ділянку передано в оренду приватному підприємцю строком на 2 роки.

За складеним 13.07.2004р. актом технічного обслуговування лісних площ, витребуваних до відведення із складу державного лісового фонду, визначено, що досліджена ділянка, розміром 0,02га, знаходиться в лісопарковому лісництві, покрита кам'янистим розсипом та придатна для передачі земель запасу міста; за пунктом 15 акта Сімферопольське державне лісомисливське господарство в особі директора Мамедова З.І. не заперечує проти передачі земельної ділянки, що не покрита лісом, до земель запасу міста.

Зі змісту акта та рішення випливає, що земельна ділянка входила до складу державного лісового фонду на незручних землях (скали та ін.)

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка хоча й входила до земель лісового фонду, однак не належала до лісових земель в розумінні статті 5 Лісового кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення), відтак за частиною 2 статті 42 Лісового кодексу України зміна її цільового призначення (переведення в іншу категорію) не потребувала згоди відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим.

Натомість апеляційний господарський суд встановив, що у даному випадку порушено порядок зміни цільового призначення землі, передбачений статтями 24, 42, 57 Лісового кодексу України, оскільки зміну цільового призначення проведено органами, які не мають на те встановлених законом повноважень.

Згідно приписів статті 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є:

забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України;

забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони та раціонального використання земель;

запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення;

забезпечення додержання власниками землі та землекористувачами стандартів і нормативів у сфері охорони та використання земель, запобігання забрудненню земель та зниженню родючості ґрунтів, погіршенню стану рослинного і тваринного світу, водних та інших природних ресурсів. Указом Президента України "Про вдосконалення системи державного управління земельними ресурсами та контролю за їх використанням і охороною" від 19 серпня 2002 року № 720 (720/2002) встановлено, що одним із пріоритетних завдань органів виконавчої влади при здійсненні ними заходів, пов'язаних із реформуванням земельних відносин, є забезпечення належного контролю за використанням і охороною земель, додержання вимог земельного законодавства та запобігання правопорушенням. Кабінету Міністрів України доручено вирішити питання щодо утворення у складі Державного комітету України по земельних ресурсах державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель як урядового органу державного управління.

На виконання зазначеного Указу Президента України постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 року № 1958 (1958-2002-п) у складі Державного комітету по земельних ресурсах утворено Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель як урядовий орган державного управління та затверджено Положення про Державну інспекцію з контролю за використанням і охороною земель.

Відповідно до статті 6 зазначеного Закону до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання; розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям; дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; дотримання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових знаків; додержання встановленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо: приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель; обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України; припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків; припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

в) одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

г) видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

ґ) участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

е) вирішення інших питань відповідно до закону.

Також відповідно до Положення про Республіканський комітет Автономної Республіки Крим з лісового та мисливського господарства, затвердженого Постановою Автономної Республіки Крим № 383 (rb0383001-06) від 11.07.2006р., вказаний комітет є органом виконавчої влади в сфері лісового та мисливського господарства та забезпечує реалізацію державної політики у вказаній сфері на території Автономної Республіки Крим, здійснює управління та державний контроль за дотриманням вимог по охороні, захисту та використанню лісів.

Таким чином спростовуються та не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника щодо звернення прокуратури з позовом в інтересах особи, яка є неналежним позивачем у даній справі.

Водночас судова колегія звертає увагу на таке.

Розглядаючи спір, суди не вправі змінювати предмет та підстави поданого позову (за винятком випадків, передбачених статтею 83 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту спірного пункту 9 рішення № 406 від 21.04.2005р. випливає, що ним було:

1) припинено право користування попереднього землекористувача за його заявою;

2) змінено цільове призначення спірної земельної ділянки шляхом переводу її в іншу категорію.

Припинення права користування земельною ділянкою відбувається за підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (в тому числі й у зв'язку з добровільною відмовою від права користування земельною ділянкою) та в порядку, визначеному статтею 142 Земельного кодексу України.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою не є безумовно пов'язаним з подальшою зміною її цільового призначення; відтак порушення порядку зміни цільового призначення не є тотожними порушенню порядку припинення права користування земельною ділянкою.

Натомість, розглядаючи спір про визнання недійсним рішення про припинення права постійного землекористування лісомисливського підприємства, суди не з'ясували, які саме підстави наводяться прокурором та позивачами в обґрунтування недійсності рішення саме в цій частині (припинення права попереднього землекористувача); задовольняючи позов, апеляційний господарський суд у своїй постанові також не навів таких підстав та норм законодавства, яким суперечить прийняття рішення про припинення права постійного землекористування.

Статтею 24 Лісового кодексу України (чинною на момент прийняття спірного рішення) передбачено, що спеціально уповноваженими державними органами лісового господарства є Міністерство лісового господарства України та його органи на місцях.

За статтею 42 Лісового кодексу України (у відповідній редакції) переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, здійснюється за рішенням органів, які надають ці землі в користування згідно з земельним законодавством.

Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Поняття категорій земель відповідно до їх цільового призначення міститься у статті 19 Земельного кодексу України (землі сільськогосподарського призначення, землі лісового фонду тощо).

Водночас землі лісового фонду України поділяються на лісові та нелісові (стаття 5 Лісового кодексу України у редакції з 31.03.2005р.).

Розглядаючи даний спір та задовольняючи позов, апеляційний господарський суд не розглянув та не надав жодної правової оцінки доводам відповідача та правовим висновкам місцевого господарського суду, що спірні землі належать до нелісових земель земельного фонду України (в розумінні статті 5 Лісового кодексу України), а відтак не з'ясував, чи застосовується до переведення нелісових земель в іншу категорію порядок, встановлений частиною 2 статті 42 Лісового кодексу України, та чи відноситься спірна земельна ділянка до нелісових земель в розумінні статті 5 Лісового кодексу України.

Судова колегія звертає увагу на неправильне викладення тексту статей Лісового кодексу (3852-12) в постанові апеляційного господарського суду, що спричинило їх неправильне застосування та через що не з'ясовано обставини, що є істотними для вирішення даного спору.

Не може бути прийнято до уваги посилання апеляційного господарського суду на проект відводу даної земельної ділянки, як на доказ, що встановлює її цільове призначення; поза тим рішення місцевого господарського суду також не ґрунтується на належних та допустимих доказах, що характеризували б спірну земельну ділянку відповідно до її якісних показників з огляду на положення статті 5 Лісового кодексу України.