Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

розглянувши

В засіданні взяли участь представники:

Ухвалою від 04.03.09 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П. касаційне подання Прокуратури № 05-87вих від 14.01.09 було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 26.03.09.

У зв'язку з перебуванням судді Данилової Т.Б. у відпустці, розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 23.03.09 для перегляду справ, призначених до розгляду на 26.03.09 колегією суддів у складі головуючого -Першикова Є.В., суддів -Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., створено колегію суддів у складі: головуючий -

Першиков Є.В, судді -Муравйов О.В., Ходаківська І.П.

Про вказані обставини представників Прокуратури та Підприємця повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в касаційному порядку, не заявлено.

За згодою представників Прокуратури та Підприємця, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. - 111-5 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 26.03.09 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 17.01.08 господарського суду Миколаївської області (суддя Фролов В.Д.) позовні вимоги задоволено.

За Підприємцем визнано право власності на магазин літ. "Г", загальною площею 93,7 м-2 та основною площею 69,2 м-2, що розташований поАДРЕСА_1 у м.Миколаєві.

При винесенні вказаного рішення місцевим судом було враховано наявність погоджень РВ ГУ МНС в Миколаївській області, санітарно-епідеміологічної станції, Головного управління містобудування та архітектури, а також відсутність заперечень Виконкому щодо задоволення позовних вимог.

Не погодившись з зазначеним рішенням, Прокуратура звернулась до Вищого господарського суду України з касаційним поданням в якому просить рішення від 17.01.08 господарського суду Миколаївської області скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Свої вимоги Прокуратура обґрунтовує тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 375, 376 Цивільного кодексу України,

ст. 12 Земельного кодексу України, ст.ст. 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

У своєму відзиві на касаційне подання Підприємець щодо доводів Прокуратури заперечує, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просить касаційне подання залишити без задоволення, а оскаржене рішення -без змін.

На початку судового засідання представником Підприємця було заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи додаткових доказів, проте вказане клопотання колегією суддів Вищого господарського суду України відхилено, оскільки згідно приписів процесуального закону додаткові документи та докази по справі, що не були предметом розгляду у суді першої та апеляційної інстанцій, не можуть бути предметом дослідження та оцінки судом касаційної інстанції.

Розглянувши матеріали справи, касаційне подання, відзив на касаційне подання, заслухавши пояснення представників Прокуратури та Підприємця, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередньою судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, Підприємцю належить на праві приватної власності нежитлове приміщення магазину загальною площею 63,8 м-2, який розташований за адресою: м.Миколаїв,АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.04.06, виданим на підставі рішення Виконкому від 24.03.06 № 499.

Також, місцевим судом встановлено, що Підприємцю разом із співвласниками будівель було надано в оренду земельну ділянку для обслуговування придбаних приміщень магазину, яким надано адресу: м.Миколаїв, АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір суд першої інстанції встановив, що Підприємцем було збільшено загальну площу приміщення за зазначеною адресою на 29,9 м-2 за рахунок прибудови літ. "Г" (7,71 х (4,53 х 5,33) нежитлових приміщень магазину, у зв'язку з чим нежитлові приміщення магазину літ. "Г", мають наступні технічні показники: загальна площа складає 93,7 м-2, основна площа -69,2 м-2.

Разом з тим місцевим судом встановлено, що зазначене будівництво всупереч приписам ст.ст. 24, 28, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" було здійснено без дозволу на будівництво, належно затвердженого проекту та дозволу на виконання будівельних робіт.

Проте, взявши до уваги наявність погоджень з боку Заводського

РВ ГУ МНС України в Миколаївської області, Санітарно-епідеміологічної станції Заводського району м.Миколаєва, Головного управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, позитивного висновку ліцензованого підприємства про технічний стан нерухомого майна, а також згоду Виконкому, суд першої інстанції прийшов до висновку про можливість задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Оскільки згідно вимог закону право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, то право власності на таке майно виникає з моменту прийняття його до експлуатації або його державної реєстрації.

Статтею 375 Цивільного кодексу України передбачено, що право зводити на земельній ділянці будівлі та споруди, право давати дозвіл на будівництво на своїй земельній ділянці таких споруд іншим особам має власник земельної ділянки, а згідно ст. 25 Закону України "Про оренду землі", орендар має право зводити на орендованій земельній ділянці будівлі і споруди лише за письмовою згодою орендодавця з дотриманням установленого законодавством порядку.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозволи на забудову об'єкта містобудування та виконання будівельних робіт відповідно до ст. 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій".

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що вирішуючи спір по суті місцевий суд мав надати правову оцінку питанню дотримання Підприємцем наведеного порядку будівництва спірного об'єкта нерухомості, зокрема, питанням наявності дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів, та за наслідками будівництва спірних об'єктів нерухомості -документам, що засвідчують здачу таких об'єктів в експлуатацію.

Так, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів" (1243-2004-п) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації закінчених будівництвом об'єктів. За результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 376 Цивільного кодексу України будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належного затвердження проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Порядок набуття права власності на самочинне будівництво, передбачений ст. 376 Цивільного кодексу України, встановлює, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнано за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй виділена для цієї мети, лише за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Правовий аналіз чинного законодавства свідчить, що самочинно збудований об'єкт нерухомості може бути оформлений у власність особи як такий, що споруджений правомірно, за таких умов: а) надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване самочинно нерухоме майно і прийняття судом рішення про визнання права власності за цією особою; б) на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. При цьому, відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та поновлення договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради -сесії.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що згідно п. 6.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.02 № 7/5 (z0157-02) , який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.02.02 за N 157/6445 (z0157-02) ), оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності провадиться саме місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

З наведених положень вбачається, що з метою повного та об'єктивного вирішення даного спору суд першої інстанції мав залучити до участі у даній справі власника спірної земельної ділянки, а не його виконавчий орган.

Крім того, суд мав надати правову оцінку обставинам щодо вирішення компетентним органом за зверненням Підприємця питання про надання останньому земельної ділянки, розташованої під спірним об'єктом нерухомості, у користування з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній, або надання земельної ділянки під уже споруджене спірне нерухоме майно.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що судом першої інстанції при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було враховувати вказані норми в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір було розглянуто попередньою судовою інстанцією без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, та призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що в касаційному поданні стверджуються факти порушення судом не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Разом з тим, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що оцінка доказів не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судове рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. - 111-5, - 111-7, - 111-9, - 111-10 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

Касаційне подання прокуратури Миколаївської області № 05-87вих від 14.01.09 задовольнити.

Рішення від 17.01.08 господарського суду Миколаївської області у справі № 16/961/07 господарського суду Миколаївської області скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.