5015/7288/11 Про стягнення заборгованості з орендної плати - 10.04.2012 Прийняття

рішенням господарського суду Львівської області від 07.02.2012 р. у справі № 5015/7288/11 частково задоволено позов ТОВ «Галремсервіс», м. Львів, з Субєкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_5, м. Львів на користь позивача стягнуто 31 753, 80 грн. заборгованості по орендній платі, 1 487, 80 грн. пені, 263, 98 грн. інфляційних нарахувань, 361, 69 грн. 3 % річних та 1 462, 12 грн. судового збору, в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки жодних доказів надсилання заяв про припинення договору оренди після 31.12.2010 р. та акту приймання-передачі, підписаного сторонами згідно п.п. 2.3 та 9.2 договору сторони не надали, даний договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Враховуючи наведене, судом стягнено орендну плату за період з 23.12.2010 р. по 28.10.2011 р. в сумі 31 753, 80 грн. Нарахована сума пені, на думку суду, суперечить вимогам ст. 232 ГК України, а тому її розмір становить 1 487, 82 грн. З сумами 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованими позивачем, суд погодився.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що на підставі п. 2.3 договору орендарем надіслано підписаний ним акт прийому-передачі про повернення орендованого майна, який отриманий позивачем 29.11.2010 р. Враховуючи те, що договір оренди був пролонгований в силу норм ч. 1 ст. 764 ЦК України на той же строк і на тих самих умовах до 30.12.2010 р., після чого орендар звільнив орендоване приміщення, чим припинив подальше користування орендованим майном та надіслав орендодавцю підписаний зі свого боку акт, висловивши тим самим відмову від подальшого продовження договору оренди в порядку, встановленим п. 2.3 договору оренди.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що жодних доказів надсилання заяви про припинення договору оренди після 31.12.2010 р. та акта приймання-передачі, підписаного сторонами, суду в якості доказів надані не були.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Згідно ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Судом встановлено, що 01.07.2010 р. між ТОВ «Галремсервіс»(орендодавець) та СПД-ФО ОСОБА_5 (орендар) укладено договір оренди № 14, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину приміщення площею 174, 1 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 Майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності, згідно установчих документів (п. 1.2).

Базовий розмір орендної плати за оренду визначеного в п. 1.1 майна (без врахування комунальних послуг) встановлюється у розмірі 3 125 грн. в місяць.

Відповідно до п. 11.1 договору, строк договору встановлено на три місяці: з 01.07.2010 р. по 30.09.2010 р. включно.

Із матеріалів справи вбачається, що за актом приймання-передачі майна від 01.07.2010 р., орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення загальною площею 174, 1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 для здійснення підприємницької діяльності.

Порядок розрахунків, зокрема внесення орендної плати, визначено п. 3 договору, а саме, орендна плата сплачується у безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця.

Відповідно до ст. 286 ГК України, орендна плата -це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно п. 2.3 договору, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем в аналогічному порядку, встановленому при передачі майна орендарю, орендар зобов'язується вчасно вносити орендну плату та оплачувати комунальні платежі, а після припинення дії договору повернути майно орендодавцю по акту приймання-передачі. Даним пунктом передбачено, що майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

У відповідності до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

При цьому, судом встановлено, а сторонами у судовому засіданні підтверджено, що орендар, надіславши орендодавцю акт 29.11.2010 р. (а. с. 64) і не отримавши від орендаря відповіді, не звертався до суду з вимогою про розірвання чи припинення договору оренди. А тому орендоване приміщення не може вважатись повернутим, а договір розірваним чи припиненим.

Також імперативні приписи ч. 1 ст. 291 ГК України передбачають, що одностороння відмова від договору оренди не допускається. При цьому, вказана стаття, як спеціальна норма, не містить жодних нормативних чи договірних застережень щодо можливості надання одній із сторін договору оренди права на таку односторонню відмову (якщо інше не передбачено законом або договором).

Із змісту укладеного між сторонами договору оренди № 14 від 01.07.2010 р. вбачається, що у ньому не міститься положень, які б надавали право одній із сторін договору право на односторонню відмову від нього.

Статтею 611 ЦК України одним із правових наслідків порушення зобов'язання визначено припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Тобто, право на односторонню відмову від договору (зобов'язання) виникає лише в разі встановлення такого права договором або законом та за умов порушення зобов'язання іншою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом 1 місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Нормами ГК України (436-15) , а саме ч. 4 ст. 284 ГК України, визначено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом 1 місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Так, постановою Львівського апеляційного суду від 11.04.2011 р. у справі № 3/234(10) за позовом ТОВ «Галремсервіс»до СПД-ФО ОСОБА_5 про стягнення 18 888, 28 грн. заборгованості встановлено, що договір оренди № 14 від 01.07.2010 р., укладений між ТОВ «Галремсервіс» та СПД-ФО ОСОБА_5, продовжував свою дію на той самий строк, який був раніше встановлений договором, а саме на 3 місяці -до 31.12.2010 р.

Згідно ст. 35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішення інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки жодних доказів надсилання заяв про припинення договору оренди після 31.12.2010 р. та акту приймання-передачі, підписаного сторонами згідно п.п. 2.3 та 9.2 договору сторони не надали, даний договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи наведені обставини, судом першої інстанції правомірною задоволено вимогу позивача про стягнення орендної плати за період з 23.12.2010 р. по 28.10.2011 р. в сумі 31 753, 80 грн.

Крім цього, судом не беруться до уваги твердження апелянта про повернення орендованого приміщення орендодавцю, оскільки акт прийому-передачі (повернення) приміщення направлений на адресу позивача в листопаді 2010 р. підписаний відповідачем в односторонньому порядку, а договором передбачено, що майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Також у матеріалах справи відсутні докази надсилання заяви про припинення договору оренди протягом 1 місяця після закінчення строку дії договору.

Також не заслуговують на увагу подані апелянтом в суді першої інстанції докази такі як договір перевезення та податкова декларація приватного підприємця, оскільки такі не свідчать про звільнення ним орендованого приміщення і передачу майна орендодавцю.

Згідно ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

Позивачем на підставі п. 3.6 договору за невиконання обов'язків по сплаті оренднох плати нараховано відповідачу пеню в розмірі 1 868, 68 грн. за період з грудня 2010 року по жовтень 2011 року.

Згідно ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як зазначалось, позивачем нараховано пеню за період з грудня 2010 року по жовтень 2011 року, що суперечить вимогам вищевказаної норми. Відтак, розмір пені становить 1 487, 82 грн., про що вірно вказав суд першої інстанції у своєму рішенні.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивачем вірно нараховано відповідачу інфляційні втрати на суму 236, 98 грн. та 3 % річних -на суму 361, 69 грн. за період з грудня 2010 року по жовтень 2011 року, що підтверджується розрахунками, які містяться у матеріалах даної справи (а. с. 19 -44).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Львівської області від 07.02.2012 р. у справі № 5015/7288/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Субєкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_5, м. Львів -без задоволення.