55/389 Про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу - 28.03.2012 Прийняття

У листопаді 2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М." про стягнення заборгованості в розмірі 150477,90 грн., мотивуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором фінансового лізингу від 11.04.2008 р. № 1289/04/2008 р.

В ході розгляду справи в місцевому господарському суді позивач уточнював позовні вимоги та остаточно просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 128492,64 грн., неустойку у розмірі 7216,02 грн., інфляційні нарахування у розмірі 3878,54 грн. та 3 % річних у розмірі 1327,92 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.01.2012 р. у справі № 55/389 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" задоволено; стягнуто з фірми "Т.М.М." Товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" заборгованість у розмірі 128 492,64 грн., неустойку у розмірі 7 216,02 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 3 878,54 грн. та 3% річних у розмірі 1 327,92 грн.; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Т.М.М" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" відшкодування витрат по силачі державного мита у сумі 1409,15 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 221,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М." звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити з посиланням на те, що рішення прийнято з неповним з’ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" наданим йому правом на подання відзиву не скористалось.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав в повному обсязі, просить її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. N 75 (v0075600-02) (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. (v_482600-08) , № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердження належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштове відправлення з ухвалою Київського апеляційного господарського суду в справі № 48/557 від 10.02.2012 р. було направлено позивачу за адресою, вказаною у позовній заяві (03150, м. Київ, вул. Дмитрова, 5, корп. 2). Підтвердженням надсилання позивачу вказаних ухвал суду є відповідні відмітки на зворотному боці ухвали.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб – учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Про вказане, Вищим господарським судом України зазначалося в інформаційних листах від 02.06.2006 N 01-8/1228 (v1228600-06) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 (v_675600-07) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року" (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 (v_164600-08) "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році" (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 (v_482600-08) "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" (пункт 19).

Згідно роз’яснень п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 (v0018600-11) "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма Т.М.М." було укладено Договір фінансового лізингу №1289/04/2008, відповідно до умов якого позивач зобов'язувався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а відповідач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно ШТКТТГР- бетонозмішувач АМ 10 РНС (дві одиниці) (предмет лізингу), а також Відповідач зобов'язувався здійснювати лізингові платежі.

Відповідно до п. 6.3. Договору, загальна вартість лізингових платежів, що підлягають до сплати відповідачем становить 131115,14 умовних одиниці. Умовна одиниця відповідно до п. 6.1. Договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України та є рівною одному Євро по курсу НБУ.

Згідно пункту 6.5 Договору відповідач зобов'язаний був вносити на розрахунковий рахунок Позивача платежі, розмір яких встановлювався на кожний період в Графіку внесення платежів, що є Додатком № 1 до Договору (надалі "Графік внесення платежів").

Відповідно п.8.5 Договору передбачено, що відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку в розмірі 0,25% протягом перших п'яти днів та 0,5% протягом наступних днів від суми платежу лізингоотримувача за кожний день прострочення платежів.

На виконання умов Договору позивач передав предмет лізингу відповідачу, що підтверджується Видатковою накладною №РН-0000378 від 26.08.2008 р. та Довіреністю серії ЯПД №419812 від 20.08.2008 р.

В Графіку внесення платежів визначено, що за 21, 22, 23. 24, 25. 26, 27 періоди, тобто відповідно по 3 квітня 2010 р., 3 травня 2010 р., 3 червня 2010 р., 3 липня 2010 р., 3 серпня 2010 р., 3 вересня 2010 р., 3 жовтня 2010 р. відповідач повинен був сплатити по 1918,14 умовних одиниць.

Відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання, а саме не оплатив в повному обсязі лізингові платежі з 21-го по 27-й період.

Відповідачем було сплачено позивачу 9 562,78 грн., у зв'язку з чим заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 128 492,64 грн. заборгованості, неустойка у розмірі 7216,02 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 3 878,54 грн. та 3% річних у розмірі 1327,92 грн.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173- 175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст. 1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений сірок

(термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно передбачених договором графіків, передбачених умовами Договору.

Як вбачається із матеріалів справи протягом періоду правовідносин за договором фінансового лізингу Відповідачем не сплачувались у повному обсягу лізингові платежі згідно умов договору та додатків до нього.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов'язань Відповідачем є їх порушенням.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи до уваги, що заборгованість перед позивачем у досліджуваний період відповідачем не спростована, позовні вимоги підлягали задоволенню у повному обсягу у розмірі 128 492,64 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки с грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно п. 8.5 Договору передбачено, що відповідач повинен сплатити позивачеві неустойку в розмірі 0,25% протягом перших п'яти днів та 0,5% протягом наступних днів від суми платежу лізингоотримувача за кожний день прострочення платежів.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладених норм законодавства та умов договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів нарахована неустойка в розмірі 7 216.02 грн.. 3% річних у розмірі 1 327.92 гри. та інфляційні втрати у розмірі 3 878,54 грн.

Місцевий господарський суд перевіривши арифметичних розрахунок пені, обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 7 216,02 грн. за період з 05.04.2010р. по 29.10.2010 р.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Місцевий господарський суд, перевіривши арифметичних розрахунок в цій частині позовних вимог правильно встановив, що визначена позивачем інфляційна індексація у сумі 3878,54 грн. не перевищує розмір індексації, яка може бути нарахована за період з 05.04.2010 р. по 29.10.2010 р., а отже підлягає стягненню з відповідача у розмірі 3 878,54 грн., що розмір 3% річних, який може бути нарахований протягом періоду з 05.04.2010 р. по 29.10.2010 р, не перевищує відповідного розміру, що може бути нарахований, а отже підлягає стягненню у сумі 1 327,92 грн.

Крім того судом першої інстанції відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу правильно вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, з даним висновком погоджується і колегія суддів, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з’ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення суду першої інстанції відповідає законодавству, матеріалам справи та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваного рішення.