5015/7000/11 Про стягнення неустойки за прострочку повернення орендованого майна - 27.03.2012 Прийняття

рішенням господарського суду Львівської області від 02.02.2012 р. у справі № 5015/7000/11 повністю задоволено позов Приватного акціонерного товариства "Ірокс", м. Львів, з ТОВ "Будівельне підприємство-14", м. Львів на користь позивача стягнуто 104 969, 48 грн. неустойки та 2 099, 39 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що дійсність договору оренди була предметом судового розгляду у справі № 4/36-28/10, провадження по якій було порушено ухвалою господарського суду Львівської області від 12.01.2007 р., а рішення суду у цій справі набрало законної сили з прийняттям постанови Львівського апеляційного господарського суду 10.08.2011 р. Оскільки вимога, яка ґрунтується на ч. 2 ст. 785 ЦК України, може випливати лише з дійсного договору оренди, до встановлення зазначеної обставини позивач був позбавлений можливості звернутись із відповідним позовом. Також задовольняючи клопотання про поновлення строку позовної давності, суд врахував те, що доказів повернення майна відповідачем позивачу на дату розгляду справи не було подано.

У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що як на підставу своїх заперечень проти позову ТОВ "Будівельне підприємство-14" на підставі ч.ч. 3 – 4 ст. 267 ЦК України заявило про застосування господарським судом строку позовної давності, мотивуючи тим, що позивач звернувся з позовом про стягнення неустойки за період з 01.08.2005 р. по 31.01.2006 р., тоді як відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 258 та ч. 1 ст. 261 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в 1 рік, перебіг якої починається від дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З огляду на наведене, апелянт вважає, що перебіг позовної давності про стягнення неустойки почався 01.02.2006 р. та закінчився 01.02.2007 р.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду Львівської області без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що днем, коли ПрАТ "Ірок"дізналось про порушення свого права, що передбачене законодавством на відшкодування за несвоєчасне повернення орендованого майна, є день набрання законної сили постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 р. у справі № 4/36-28/10, тобто –10.08.2011 р. В даній постанові судом було надано оцінку договору від 14.07.2005 р. та встановлено момент припинення договору від 09.07.1998 р., а саме, що договір від 09.07.1998 р. припинив свою дію 01.08.2005 р. такий висновок підтверджено постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2011 р.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 09.07.1998 р. між ЗАТ "Ірокс"(сторона 1) та ЗАТ "Будівельне підприємство-14"(сторона 2) укладено договір, згідно якого сторона 2 має право протягом 5 років з дати підписання цього договору користуватись майном, зазначеним у договорі від 07.07.1998 р. (п. 2). Розмір орендної плати за користування майном становить 10 % вартості орендованого майна і підлягає сплаті стороною 2 стороні 1 щомісячно до 5 числа місяця, наступного за звітним, враховуючи індекс інфляції (п. 3).

ТОВ "Будівельне підприємство –14"є правонаступником ЗАТ "Будівельне підприємство – 14", що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців АВ № 700663 станом на 28.02.2011 р., рішенням господарського суду Львівської області від 15.03.2011 р. у справі № 4/36-28/10 між тими ж сторонами.

Цього ж дня –09.07.1998 р., між сторонами договору був підписаний акт прийому-передачі, за яким позивач передав відповідачу основні засоби: побутові приміщення (2 823, 53 грн.); їдальня (8 030, 12 грн.), склад (2 554, 22 грн.), столярна майстерня (16 737, 52 грн.), майстерня (2 760, 56 грн.); арматурний цех (5 026, 96 грн.), майстерня К-1 (9 070, 25 грн.), склад Д-1 (668, 54 грн.), склад Н-1 (1 281, 55 грн.), склад Л-1 (1 511, 79 грн.), гаражі В-1 (2 263, 55 грн.), гаражі Б-1 (1 349, 96 грн.), гаражі Г-1 (6 938, 96 грн.), адміністративний корпус (11 525, 49 грн.) (а. с. 14).

Враховуючи положення п. 2 договору від 09.07.1998 р., термін його дії закінчився 09.07.2003 р.

Згідно ст. 260 ЦК УРСР, в разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця, договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна із сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за 1 місяць.

Оскільки після закінчення строку договору від 09.07.1998 р. заперечень від наймодавця не надходило, згідно норми вказаної статті договір продовжився на невизначений термін. Зазначений факт встановлений постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 р. у справі № 4/36-28/10 між тими самими сторонами.

Із матеріалів справи вбачається, що 14.07.2005 р. між ЗАТ "Ірокс"(кредитор) та ЗАТ "Будівельне підприємство-14"(боржник) укладено договір, згідно якого сторони констатують, що станом на 14.07.2005 р. заборгованість боржника (відповідача) перед кредитором (позивачем) по орендній платі з урахуванням індексу інфляції за договором від 09.07.1998 р. становить 615 839, 29 грн. і пеня –643, 94 грн. (п. 1). Боржник зобов’язується до 01.08.2005 р. перерахувати суму заборгованості на рахунок кредитора та повернути орендоване за договором від 09.07.1998 р. майно (п. п. 2, 3). Проте, доказів повернення такого майна суду не надано, у матеріалах даної справи такі відсутні.

Відповідно до ст. 604 ЦК України, зобов’язання припиняються за домовленістю сторін.

Слід зазначити, що постановою Вищого господарського суду України від 19.11.2011 р. у справі № 4/36-28/10 встановлено, що відносини між сторонами за договором від 14.07.2005 р. щодо оренди припинились 01.08.2005 р.

При цьому, твердження апелянта (відповідача) на те, що оскільки договір оренди укладений сторонами 09.07.1998 р., то до даних відносин слід застосовувати норми ЦК Української РСР (1540-06) від 1963 року, не заслуговують на увагу з огляду на те, що спірні відносини сторін, які пов’язані з неповерненням орендованого майна після закінчення строку договору оренди, виникли на підставі договору від 14.07.2005 р., яким було встановлено термін повернення майна.

Згідно п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) , щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України (435-15) , положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень, до договорів, що були укладені до 01.01.2004 р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України (435-15) , застосуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів не залежно від дати їх укладення.

Крім цього, оцінку таких обставин було надано судами всіх інстанцій під час розгляду справи № 4/36-28/10 між тими самими сторонами (рішення господарського суду Львівської області від 15.03.2011 р., постанова Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.2011 р., постанова Вищого господарського суду України від 19.10.2011 р.).

У постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 р. вказано, що відносини сторін у даному випадку регулюються главою 58 ЦК України (435-15) , а відтак, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, якщо наймач (відповідач) не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Тобто, законодавець визначив правові наслідки для наймача, який користується майном після закінчення договору і порушує обов’язок щодо повернення майна.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу нараховано на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України неустойку за період з 01.08.2005 р. по 31.01.2006 р. з розрахунку подвійного розміру орендної плати (який підлягав визначенню в сумі 10 % вартості орендованого майна, скорегованої на індекс інфляції) в сумі 104 969, 48 грн., що підтверджується відповідним розрахунком. Апелянт (відповідач) правильність розрахунку у своїй апеляційній скарзі не заперечував, посилаючись лише на сплив позовної давності по даній вимозі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в 1 рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно ч.ч. 3 – 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач просив поновити пропущений строк, посилаючись, зокрема, на ту обставину, що дійсність договору оренди була предметом судового розгляду у справі № 4/36-28/10 між тими самими сторонами, провадження у якій було порушено ухвалою господарського суду Львівської області від 12.01.2007 р., а рішення суду у цій справі набрало законної сили з прийняттям постанови Львівського апеляційного господарського суду 10.08.2011 р. Оскільки вимога, яка ґрунтується на ч. 2 ст. 785 ЦК України, може випливати лише з дійсного договору оренди, до встановлення зазначеної обставини позивач був позбавлений можливості звернутись із відповідним позовом. Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що доказів повернення майна відповідачем позивачу на дату розгляду справи як у суді першої, так і апеляційної інстанцій, не надано, господарський суд Львівської області задоволив клопотання позивача про поновлення строку позовної давності. З таким висновком погоджується і апеляційний господарський суд.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

1. Рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2012 р. у справі № 5015/7000/11 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Будівельне підприємство-14", м. Львів –без задоволення.