5020-5/152 Про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - 24.03.2009 Прийняття

Розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України А.Й.Осетинського від 23.03.2009 року у зв'язку з перебуванням судді Полянського А.Г. у відпустці, для розгляду касаційної скарги у справі №5020-5/152 господарського суду міста Севастополя, утворено колегію суддів у складі: головуючий - Муравйов О.В., судді: Коробенко Г.П., Фролова Г.М.

У квітні 2008 року Севастопольська міська рада звернулася до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, третя особа Комунальна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах міста Севастополя про зобов'язання відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою рятувальної станції "Балаклава" за адресою: набережна Назукіна, 2 шляхом знесення самовільно збудованої причальної споруди.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що у відповідності з вимогами статей 375, 376, 391 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодуванням завданих збитків.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02.09.2008 року (суддя Євдокимов І.В.) по справі № 5020-5/152 господарського суду міста Севастополя позов задоволено повністю. Зобов'язано суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 усунути перешкоди Севастопольській міській раді в користуванні земельною ділянкою рятувальної станції "Балаклава", розташованої за адресою: набережна Назукіна, 2 шляхом знесення самовільно збудованої причальної споруди. Стягнуто з Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 на користь Севастопольської міської ради 85, 00 грн. державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи судове рішення господарський суд з посиланням на статтю 152 Земельного кодексу України, статті 375, 376, 391 Цивільного кодексу України зазначає про те, що відповідач не є власником самовільно збудованої причальної споруди, виходячи з чого позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.12.2008 року (судді: Котлярова О.Л. -головуючий, Видашенко Т.С., Фенько Т.П.) по справі № 5020-5/152 господарського суду міста Севастополя рішення господарського суду міста Севастополя від 02.09.2008 року скасовано. У позові відмовлено.

Мотивуючи постанову, апеляційний господарський суд зазначає про те, що відповідач - Фізична особа -підприємець ОСОБА_1 не є належним відповідачем у справі, оскільки він передав спірну споруду, а Комунальна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах міста Севастополя її прийняла, що підтверджується актом приймання-передачі від 23.12.2004 року.

Не погоджуючись з постановою суду, Комунальна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах міста Севастополя звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.12.2008 року по справі № 5020-5/152 господарського суду міста Севастополя, в якій просить постанову у справі скасувати, а рішення господарського суду міста Севастополя від 02.09.2008 року по справі № 5020-5/152 господарського суду міста Севастополя залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 152 Земельного кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що незаконне спірне будівництво може негативно вплинути на роботу комунальної служби при виникненні надзвичайних ситуацій.

Відзиви на касаційну скаргу не надано.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення представника третьої особи - 1, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 376 Цивільного кодексу України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справи є вимога позивача зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою рятувальної станції "Балаклава" за адресою: набережна Назукіна, 2 шляхом знесення самовільно збудованої причальної споруди.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 03.11.2004 року між Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та Аварійно-рятувальною службою на водних об'єктах міста Севастополя, правонаступником якої є комунальна спеціалізована аварійно-рятувальна служба на водних об'єктах міста Севастополя був укладений договір про співробітництво, за умовами якого Аварійно-рятувальна служба доручила ОСОБА_1. будівництво причалу на рятувальній станції "Балаклава" за свій власний рахунок, а Аварійно-рятувальна служба, в свою чергу, не стягуватиме плату за стоянку плавзасобів ОСОБА_1.

Згідно із статтею 24 Закону України "Про планування і забудову територій" дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

При цьому, судом не звернуто уваги на те, що відповідно до договору про співробітництво від 03.11.2004 року аварійно-рятувальна служба доручила ОСОБА_1. будівництво причалу на рятувальній станції "Балаклава", а відповідно до акта приймання-передачі майна від 23.12.2004 року, підписаного обома сторонами, ОСОБА_1., згідно з договором про співробітництво, завершив капітальний ремонт причалу на рятувальній станції "Балаклава".

Також, судами не надано оцінки поясненням ОСОБА_1., які викладені в уточненому відзиві на уточнення до позову по справі № 20-11/103 та долучені до матеріалів даної справи, де зазначено, що будівельні роботи причалу на аварійно-рятувальній станції "Балаклава" були виконані відповідно до договору від 10.11.2004 року, укладеного між Підприємцем ОСОБА_1. та Відкритим акціонерним товариством "Буддормаш", що підтверджується відповідним актом виконаних робіт № 138.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України, якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Однак, судами зазначені документи не витребувані та, відповідно, їм не надана оцінка.

Не наведено судами і характеристики причальної споруди.

Крім того, судом не з'ясовано проводилось будівництво нового причалу чи реконструкція (капітальний ремонт) причалу № 266.

Судами також не з'ясовано на якій земельній ділянці здійснено будівництво причальної споруди.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно статті 34 зазначеного вище кодексу обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, документи (зокрема, а.с. 127-135) не відповідають вимогам частини 2 статті 36 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті - 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція- не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду міста Севастополя.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями - 111-5, - 111-7, пунктом 3 статті - 111-9, статтями - 111-10, - 111-11, - 111-12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

Касаційну скаргу Комунальної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби на водних об'єктах міста Севастополя задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.12.2008 року у справі № 5020-5/152 господарського суду міста Севастополя та рішення господарського суду міста Севастополя від 02.09.2008 року скасувати.