5002-2/395-2011 Про стягнення суми заборгованості за договором постачання - 20.03.2012 Прийняття

представник позивача, Лапшин Олексій Володимирович, довіреність № б/н від 01.11.01, товариство з обмеженою відповідальністю "АЛМІ-ТРЕЙД";

представник відповідача, Семиволос Олександр Петрович, довіреність № б/н від 05.01.12, приватне підприємство "Наше дело";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Наше дело" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 02 грудня 2011 року у справі № 5002-2/395-2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АЛМІ - ТРЕЙД" (вул. Болгарська, 1,Одеса,65028)

до приватного підприємства "Наше дело" (пр. Перемоги, 62/33,Сімферополь,95040); (вул. Довгоруківська, 29, кв. 5, м. Сімферополь, 95006)

про стягнення 44466,94 грн.

За остаточними позовними вимогами товариство з обмеженою відповідальністю "АЛМІ-ТРЕЙД" просить стягнути із приватного підприємства "Наше дело" за договором постачання №301/09 від 13 жовтня 2009 року заборгованість за поставлений товар у сумі 18539,81 грн., збитки від інфляції у розмірі 6206,42 грн. нараховані за період листопад 2009 – січень 2011, пеню у сумі 8807,09 грн. за період із 02 грудня 2009 року до 09 червня 2010 року та 15% річних у сумі 8398,58 грн., розрахованих за період із 03 грудня 2009 року до 07 січня 2011 року(т.1, а.с. 111 -114).

Відповідач позов відхилив на тих підставах, що вин від позивача товар не отримав, що у порушення вимог договору позивач не надав заявки відповідача на відпуск товарів. Доводи відповідача мотивовані також іншими підставами, викладеними у відзиву на позовну заяву та додатку до нього.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 грудня 2011 року у справі №5002-2/395-2011 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Судом також у порядку статі 25 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) залучено до участі у справі правонаступника позивача, а саме товариство з обмеженою відповідальністю "АЛМІ-ТРЕЙД".

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд Автономної Республіки Крим виходив із того, що на виконання умов договору постачання №301/09 від 13 жовтня 2009 року Концерн "АЛМІ" на протязі із 19 жовтня 2009 року по 12 квітня 2010 року (включно) за видатковими накладними поставив відповідачу товар на загальну суму 319168,58 грн., проте у порушення умов договору, товар було сплачено частково у розмірі 290501, 38 грн. та здійснено повернення товару на суму 10127,39 грн.

Заборгованість на момент розгляду справи становить 185396,81 грн., яка визнана місцевим господарським судом підлягаючою стягненню на підставі статті 193 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги про стягнення збитків від інфляції в сумі 6206,42 грн. та 15% річних у сумі 8398,58 грн. задоволені судом першої інстанції на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Не погодившись із зазначеним рішенням приватне підприємство "Наше дело" звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції від 02 грудня 2011 року у справі №5002-2/395-2011 скасувати, прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Підставою для скасування рішення суду першої інстанції відповідач вважає неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та порушення судом норм матеріального права.

Так, згідно апеляційної скарги та пояснень представника, відповідач заперечує факт отримання від позивача продукції за видатковою накладною №РК-0095856 від 22 березня 2010 року на суму 3095,69 грн. та накладною №РК-0086213 від 07 січня 2010 року на суму 38266,16 грн.

Доводи відповідача мотивовані також іншими підставами, викладеними у апеляційній скарзі, які не мають суттєвого значення для розгляду справи.

Позивач наполягає на передачі відповідачу продукції також і по спірним видатковим накладним та запевнює, що по даним видатковим накладним ним були видані відповідачу податкові накладні, а суми податку на додану вартість по ним віднесені до податкового зобов’язання.

На вимогу судової колегії, викладеній в ухвалі суду від 06 березня 2012 року, позивач не надав суду довіреності на отримання товарно – матеріальних цінностей по видатковим накладним №РК-0086213 від 07 січня 2010 року та РК–0095856 від 22 березня 2010 року.

Судова колегія, розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, апеляційну скаргу визнає такою, що підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню із прийняттям нового судового рішення про відмову у позові, у зв’язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, сторони 13 жовтня 2009 року уклали договір №301/09 на постачання товарів.

Відповідно до пункту 2.1.1, 2.2.1 договору, сторони погодились, що відвантаження товару постачальником здійснюється на підставі заявок покупця, а відповідно до пункту 2.1.4 продавець також зобов’язався належним чином оформлять вантажні та супровідні документі на товар, у тому числі: накладні, податкові накладні та інше.

Так, відповідач не заперечує факт отримання від позивача товару за договором №301/09 від 13 жовтня 2009 року за період із 19 жовтня 2009 року по 21 лютого 2012 року на загальну суму 267679,39 грн. по сплаті яких підприємством також сформовано податковий кредит. Спірними є видаткові накладні від 07 січня 2010 року №РК –0086213 на суму 38266,16 грн. та видаткова накладна №РК –0095856 від 22 березня 2010 року на суму 3095,62 грн., факт отримання товару, за якими, відповідач заперечує.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь – які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч.1, ст. 33 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, відповідно до пункту 2, пункту 13 "Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреності на одержання цінностей", затвердженої наказом Мінфіна України №99 від 16 травня 1996 року (z0293-96) , товарно матеріальні цінності відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів, дана довіреність залишається у постачальника.

Відповідно до пункту 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" № №996-ХІV від 16 липня 1999 року, підставою для бухгалтерського обліку господарських операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Дані документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції та повинні мати обов’язкові реквізити у тому числі: зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте, видаткові накладні №РК-0095856 від 22 березня 2010 року на суму 3095,63 грн. та №РК –0086213 від 07 січня 2010 року на суму 38266,16 грн. не містять дані про осіб, які здійснили господарську операцію прийняття - передачі (купівлі –продажу) матеріальних цінностей, дані господарські операції не підтвердженні також довіреністю на отримання матеріальних цінностей.

У зв’язку з чим, спірні видаткові накладні не можуть бути належним доказом, підтверджуючим факт отримання відповідачем від позивача товарно - матеріальних цінностей на зазначені у них суми, та не можуть бути підставою для наявності заборгованості у відповідача та її стягнення

Враховуюче безпідставність позову по основному боргу, у суду відсутні також законні підстави для задоволення додаткових позовних вимог, а саме стягнення збитків від інфляції, 15% річних та пені.