12/228-11 Про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги - 12.03.2012 Прийняття

Рішенням господарського суду Київської області від 20.12.2011 у справі № 12/228-11 відмовлено ПАТ "Родовід Банк" у задоволенні позову до ВАТ "Українські промислові інвестиції", ЗАТ "Ламітек Укрізоліт" про визнання недійсним договору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду позивач звернувся з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представники відповідачів, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечували, просили залишити їх без задоволення, рішення суду – без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 20.05.2010р. господарський суд Донецької області у справі № 1/88 прийняв рішення про розірвання договору про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу та стягнення з ПАТ "Родовід Банк" на користь ВАТ "Українські промислові інвестиції" грошові кошти в розмірі 50 млн.грн.

01.08.2011 року відповідачами укладений договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ВАТ "Українські промислові інвестиції" - первісний кредитор передав, а ЗАТ "Ламітек Укрізоліт" - новий кредитор прийняв право вимоги до ПАТ "Родовід Банк" - боржник щодо сплати грошових коштів у сумі 11 843 881,04 грн.

Відповідно до ст. ст. 525- 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що укладений відповідачами договір не відповідає чинному законодавству, оскільки право вимоги має стягувач - відповідач 1 на підставі виконавчого документу, виданого за рішенням суду № 1/88, у відповідача 2 відсутнє право вимоги. На його думку, заміна сторони у разі вибуття у спірному або встановленому рішенням суду правовідношенні допускає лише у випадку реорганізації підприємства. Таким чином, кредитор має право уступити свою вимогу до боржника до прийняття рішення судом.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що договором про залучення грошових коштів на умовах субординованого боргу не були встановлені обмеження щодо відступлення права вимоги, кредитор у зобов'язанні міг бути замінений відповідно до закону, а відповідачами було дотримано всіх вимог щодо передачі права вимоги. Таким чином, підстави для визнання договору про відступлення права вимоги недійсним відсутні.

Заперечуючи проти рішення, позивач наполягає на тому, що господарський суд не мав застосовувати приписи ст. 35 ГПК України до рішення господарського суду № 1/88 в зв’язку з різним суб’єктивним складом; висновки суду, що зобов’язання позивача зі сплати коштів виникло не на підставі рішення, а на підставі ст. 1212, ст. 653 ЦК України не відповідають фактичним обставинам справи. З аналізу ст. 11 ЦК України, умови договору щодо переуступки права вимоги не можна стверджувати, що право вимоги виникло на підставі закону.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512, статті 514 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до ст. 514 ЦК України уступка вимоги є однією з підстав заміни сторони у цивільно-правовому зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Уступка права вимоги за своєю правовою природою не є самостійним правочином, оскільки вона залежить від основного юридичного факту, який її породжує. Право вимоги має узгоджуватись за загальними принципами та умовами виконання як цивільно-правових, так і господарських зобов'язань. За таких обставин повинна бути незмінність істотних умов та зміст зобов'язання для боржника.

Відповідно до ст. 515 ЦК України заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

У даному випадку заміна кредитора у зобов'язанні відбулась на підставі закону, внаслідок настання юридичного факту яким є виконання обов'язку, відповідно рішення господарського суду Донецької області № 1/88 щодо сплати 50 млн.грн. АТ "Родовід банк" на користь ВАТ "Українські промислові інвестиції".

Доказів того, чим саме порушуються інтереси позивача чи погіршується його майновий стан, у результаті укладення спірного договору відступлення права вимоги, останній не надав, у зв'язку з чим господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

У ст. 203 ЦК, в якій визначено основні критерії чинності правочину, зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статей 203, 204 ЦК України підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Проте положення зазначених статей необхідно застосовувати з урахуванням ст. 4 ЦК України. Виходячи з буквального тлумачення норм статей 4 та 203 Цивільного кодексу, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України (435-15) ; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) та ЦК України (435-15) ; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом.

Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Аналізуючи приписи ст. 512, ст. 514 ЦК України, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що укладений відповідачами договір переуступки права вимоги суперечить нормам ст. 203 ЦК України, що надає право визнати його недійсним.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

1. Апеляційну скаргу ПАТ "Родовід Банк" залишити без задоволення, рішення господарського суду Київської області № 12/228-11 від 20.12.2011 року –без змін.