Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Корсакової Г.В.

Суліма В.В.

розглянувши апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення господарського суду міста Києва від 15.11.2011

у справі № 42/307 (Паламар П.І.

за позовом Публічне акціонерне товариство "Київенерго"

до Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 69 059 281,99 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників сторін, суд

Рішенням господарського суду м. Києва від 15.11.2011р. у справі № 42/307 частково задоволений позов ПАТ "Київенерго" до ПАТ "Київводоканал" про стягнення 69 059 281,99 грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду – без змін.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 24.12.1990р. між ПАТ "Київенерго" як правонаступником Підприємства "Київські кабельні мережі" і ПАТ "АК "Київводоканал" як правонаступником Бортницької станції аерації укладено договір № 678 на використання електричної енергії, за умовами якого позивач зобов’язався продавати відповідачу для забезпечення потреб його електроустановок з дозволеною потужністю у визначених точках продажу, а останній –оплачувати вартість використаної електричної енергії.

21.12.2009 р. між сторонами у справі укладено додаткову угоду, якою указаний договір викладено у новій редакції, з додатком № 2 до укладеного відповідно до рішення господарського суду м. Києва від 19 жовтня 2010 р. у справі № 42/287.

Відповідно до ст. ст. 525- 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів,мотивуючи вимоги тим, що відповідачем не в повному обсязі проведена оплата в зв’язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 65 538 304,36грн. В зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за договором, позивачем нарахована пеня, а також заявлена вимога про стягнення боргу з урахуванням річних та інфляції.

Частково задовольняючи позовні вимоги, до звернення позивача до суду, таким чином підлягає стягненню 63 790 404,33 грн. боргу, відповідно до вимог ст.ст. 624, 625 ЦК України підлягає стягненню з урахуванням фактичного розміру прострочених сум 200 612,92 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 544 117,73 грн. три проценти річних з простроченої суми, 2 748 807,34 грн. передбаченої п. 4.2.1 додатку № 1 до додаткової угоди від 21.12.2009р. пені.

Заперечуючи проти рішення, відповідач наполягає на тому, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства виходячи з того, що укладений в 1990р., тобто відповідно до законодавства СССР, відповідно до ст. 203, 215 ЦК України як стара редакція договору так і додатки до нього є нікчемними. Крім того, задовольняючи позовні вимоги, господарський суд не врахував того, що вимоги про сплату боргів на його адресу не надходили, так як позивачем не надсилались, що в свою чергу унеможливує визначення дійсного розміру пені, річних та інфляційних втрат..

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до вимог ст. ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватись з додержанням умов, передбачених ст.179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст.181 цього ж Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Частиною першою ст. 628 цього Кодексу встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів не приймає до уваги зауваження відповідача про нікчемність основного договору, а отже і додатків до нього, оскільки матеріали справи містять додаткові угоди, які хоч і є невід’ємними частинами основного договору, складеному відповідно до законодавства СССР, але приводять його у відповідність до діючого законодавства України. Слід зауважити, що до додаткових угод, сторонами підписувались протоколи розбіжностей щодо умов договору та додаткових угод до нього, тому відсутні підстави вважати укладений сторонами договір таким, що не відповідає приписам ст. 203, ст. 215 ЦК України.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаної статті випливає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідачем не надано доказів в спростування суми боргу, заявленої позивачем, а тому суд апеляційної інстанції, погоджується з доводами господарського суму, що стягненню підлягає сума боргу 63 790 404,33 грн., збитків внаслідок інфляції в розмірі 200 612,92 грн. за час прострочення, 544 117,73 грн. три проценти річних з простроченої суми, пені 2748 807,34 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

1. Апеляційну скаргу ПАТ "АК "Київводоканал" залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 42/307 від 15.11.2011 року –без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду міста Києва.