5002-33/3613-2011 Про стягнення заборгованості за договором про надання послуг із забезпечення електроенергією - 13.02.2012 Прийняття

Заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської до приватного підприємства "Артек-Союз" про стягнення 47742,20 грн. заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №60 від 03.04.2007 про надання послуг по забезпеченню електроенергією щодо своєчасної сплати за надані послуги.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.08.2011 позовну заяву прийнято до розгляду та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору військову частину А4408.

В процесі розгляду справи в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 71925,81 грн. (т.1 а.с.42).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 01 листопада 2011 року у справі №5002-33/3613-2011 позов задоволено, стягнуто з підприємства "Артек-Союз" на користь Міністерства оборони України в особі Севастопольської КЕЧ морської заборгованість в сумі 71925,81, державне мито в розмірі 719,26 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Задовольняючи вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 71925,81 грн., суд першої інстанції виходив з наявності доказів порушення відповідачем умов договору №60 від 03.04.2007 про надання послуг з забезпечення електроенергією щодо повного та своєчасного здійснення оплати, що призвело до утворення у відповідача заборгованості перед позивачем.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, 02 грудня 2011 року приватне підприємство "Артек-Союз" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі та прийняти нове, в якому на підставі пункту 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України визнати недійсним пов’язаний з предметом спору договір №60 про надання послуг по забезпеченню електроенергією від 03 березня 2007 року, укладений між військовою частиною А4408, приватним підприємством "Артек-Союз" та Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морська. Також, заявник апеляційної скарги просить судову колегію у задоволенні позовних вимог відмовити.

Підставою для скасування зазначеного судового рішення заявник скарги вважає неповне з’ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує необхідністю визнання договору №60 від 03.04.2007 недійсним у зв’язку з відсутністю спеціальної ліцензії на його укладення. Також зазначив, що суд першої інстанції неналежним чином здійснив розрахунок заборгованості.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2011 року апеляційна скарга приватного підприємства "Артек-Союз" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Борисової Ю.В., суддів Гонтаря В.І., Плута В.М. та призначена до розгляду на 16 січня 2012 року.

16.01.2012 від відповідача надійшли доповнення на апеляційну скаргу.

Ухвалами Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 та 30.01.2012 у зв’язку з неявкою прокурора, представників сторін, третьої особи та необхідністю витребування певних доказів по справі був відкладений розгляд апеляційної скарги.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.01.2012 залучено публічне акціонерне товариство "Енергетична компанія "Севастопольенерго" до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

У засіданні суду апеляційної інстанції 13.02.2012 присутні учасники судового процесу підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги у повному обсязі.

Прокурор, Міністерство оборони України явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до приписів чинного законодавства.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія визнала можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутності прокурора та представника Міністерства оборони України.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

01.11.2004 між відкритим акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Енергетична компанія "Севастопольенерго", (постачальник) та Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (споживач) укладений договір поставки №1871, відповідно до умов якого постачальник поставляє електричну енергію споживачу, а споживач сплачує постачальнику вартість електричної енергії та здійснює інші платежі відповідно до умов даного договору.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.4 Договору №1871 від 01.11.2004 він вступає в силу з дня його підписання і діє до 31.12.2004 та вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна із сторін не заявить про його розірвання або зміну не менш ніж за 30 днів до закінчення його дії.

Згідно додатку до договору №1871 від 01 листопада 2004 року військова частина А4408 входить до переліку військових частин та організацій, за якими Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська виступає в якості платника, відповідно рахунків актів виконаних робіт за відпущену електроенергію постачальником Відкритим акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго".

10.01.2006 між Міністерством оборони України (замовник) та приватним підприємством "Артек-Союз" (виконавець) укладений договір про закупівлю послуг з харчування особового складу №251/4/2/07/01, відповідно до умов якого виконавець зобов’язується надавати послуги з харчування особового складу військовій частині А4408.

Підпунктом 2.8.1 пункту 2.8 договору №251/4/2/07/01 від 10.01.2006 встановлено, що користування виконавцем комунальними послугами та енергоносіями, проведення розрахунків за їх споживання здійснюється на підставі прямих договорів, укладених виконавцем з відповідними постачальниками послуг.

03.04.2007 між військовою частиною А4408 (виконавець), приватним підприємством "Артек-Союз" (замовник) та Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською (одержувачем грошових коштів) був укладений договір №60 про надання послуг по забезпеченню електроенергією (далі –Договір, т.1 а.с.9-10), відповідно до умов якого, замовник доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе зобов’язання надати послуги по забезпеченню електроенергією відповідно до "розрахунку витрат електроенергії на один календарний рік", згідно показників приладів обліку.

Згідно розділу 2 Договору оплата здійснюється замовником на розрахунковий рахунок "одержувача" за фактично отриману електричну енергію на підставі рахунків, які виписані одержувачем грошових коштів протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку "одержувача".

У пунктах 3.2.4 та 3.2.5 Договору передбачено обов’язок замовника дотримуватись ліміту споживання електроенергії, встановленого для "Постачальника" та своєчасно здійснювати оплату за спожиту електроенергію по тарифам ВАТ ЕК "Севастопольенерго" з урахуванням ПДВ.

Відповідно до пункту 8.1 Договору даний договір укладений з моменту підписання, діє по 31 грудня 2007 року та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо ні жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про його припинення за місяць до закінчення терміну дії договору.

На виконання умов договору Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською були виставлені відповідачу рахунки-акти (т.1 а.с.48-50).

Факт виставлення відповідачу рахунків та отримання них відповідачем не підтверджується матеріалами справи, належні докази виставлених рахунків у позивача відсутні.

За твердженням прокурора у позовній заяві, одержувач належно виконує свої зобов’язання за договором, виставляє рахунки за надані послуги, проте замовник своєчасно зазначені рахунки не сплачує, чим порушує умови договору.

Несплата відповідачем коштів стала підставою для звернення Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської до суду з позовом про стягнення заборгованості у сумі 71925,81 грн.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно статті 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статей 20, 361 Закону України "Про прокуратуру", статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 (v003p710-99) (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Також в рішенні зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю або частково з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

В Законі України "Про Збройні Сили України" (1934-12) зазначено, що Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" кошти, одержані від здійснення військовими частинами господарської діяльності, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на національну оборону відповідно до кошторису Міністерства оборони України.

На думку прокурора, недоотримання Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською коштів від господарської діяльності з надання відповідачу комунальних послуг призводить до недоотримання цих коштів Міністерством оборони України, та веде до недонаповнення державного бюджету України коштами для потреб забезпечення національної оборони.

Враховуючи, що "інтереси держави" є оціночним поняттям у кожному конкретному випадку, Заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону обґрунтував у позовній заяві необхідність захисту інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а Міністерство оборони України та Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська позовну заяву підтримали.

Таким чином, звернення Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону з даним позовом судова колегія вважає правомірним.

Спірні правовідносини між сторонами по справі виникли з приводу користування електричною енергією, у зв'язку з чим до цих відносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) , Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 02.08.1996 за № 417/1442 (z0417-96) (далі –Правила користування електричною енергією), норми Цивільного та Господарського кодексів України (436-15) .

За договором №60 від 03 квітня 2007 року військова частина А4408 є виконавцем, відповідач - замовником, та Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська - одержувачем грошових коштів. У предметі договору зазначено, що виконавець надає послуги по забезпеченню замовника електричною енергією, а замовник зобов’язаний сплачувати вартість фактично отриманої електроенергії згідно приладу обліку. З аналізу даних відносин можна зробити висновок, що вони відповідають умовам договору енергопостачання, які визначені в статті 275 Господарського кодексу України, тобто за своєю правовою природою цей договір є договором постачання електроенергії.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про електроенергетику", пункту 1.2 Правил користування електричною енергією (z0417-96) постачальник електричної енергії - суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії.

Споживач електричної енергії - юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору.

З договору №1871 від 01.11.2004 вбачається, що постачальником електроенергії на території військової частини А4408 виступає Відкрите акціонерне товариство "Енергетична компанія "Севастопольенерго", а споживачем відповідної електроенергії є Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська.

У наданих позивачем та прокурором письмових та усних поясненнях зазначено, що керуючись додатком до договору №1871 від 01.11.2004, вони вважають, що Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська змінила статус Споживача електричної енергії за даним договором на статус Платника за даним договором. При цьому статус Споживача перейшов до військових частин та організацій, які зазначені у цьому додатку. Даний висновок судом апеляційної інстанції визнається безпідставним, оскільки зміни до договору з цього приводу в порядку, встановленому пунктом 10.2, тобто шляхом оформлення підписаної обома сторонами додаткової угоди, сторонами не вносилися.

Таким чином, Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська за договором №1871 від 01.11.2004 виступає як споживач електричної енергії та платник за неї.

За договором №251/4/2/07/01 від 10.01.2006 приватне підприємство "Артек-Союз" зобов’язалось надавати послуги Міністерству оборони України з харчування особового складу, серед інших, військовій частині А4408.

З матеріалів справи вбачається, що ця умова договору № 251/4/2/07/01 від 10.01.2006 відповідачем виконана не була, прямі договори з постачальниками комунальних послуг не укладалися.

Крім того, для організації харчування особового складу військової частини А4408, між Севастопольською квартирно-експлуатаційною частиною морською та ПП "Артек-Союз" 15.01.2009 був укладений договір №49 про забезпечення нерухомим майном.

Згідно умов цього договору користування комунальними послугами та енергоносіями і проведення розрахунків за їх споживання здійснюється на підставі прямих договорів, які ПП "Артек-Союз" зобов’язано укласти з постачальниками цих послуг. У разі технічної неможливості укладання прямих договорів з постачальниками таких послуг договір укладається з відповідними КЕЧ районів (пункт 6.7 Договору).

На виконання умов даного договору окремі договори з постачальниками комунальних послуг, в тому числі з електроенергії, укладені не були. Докази технічної неможливості укладання прямих договорів з постачальниками у сторін відсутні, суду не надані.

З вищевикладеного вбачається, що для організації харчування особового складу військової частини А4408 приватне підприємство "Артек-Союз" повинно було укласти договір на поставку електричної енергії з постачальником.

Крім того, третьою особою –публічним акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго" наданий договір на поставку електричної енергії №3604а від 27.06.2006, укладений між відкритим акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго" (постачальник) та військовою частиною А4408 (споживач), відповідно до умов якого постачальник продає електричну енергію спожива для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 831 кВт, а платник сплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі відповідно до умов даного договору.

В розділі 8 договору №3604а від 27.06.2006 визначено, що якщо до електромереж споживача приєднані в установленому порядку електроустановки інших споживачів (субспоживачів), відносини між ними регулюється договором про загальне користування технологічних мереж основного споживача або договором про технічне забезпечення електропостачання споживача.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази виконання військовою частиною А4408 та відповідачем наведених умов договору.

Колегія суду апеляційної інстанції з цього приводу зазначає наступне.

Юридична особа може здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії) (частина третя статті 91 Цивільного кодексу України ).

Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який надає право на заняття певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню. Ліцензійні умови є нормативно–правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності, відповідно до яких суб’єкт господарювання зобов’язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (статті 3, 8 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"). Закон України "Про електроенергетику" (575/97-ВР) та Правила Користування електричною енергією (z0417-96) містять визначення електропередавальної організації, якою є суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами або місцевими (локальними) електричними мережами, а також суб'єкт господарювання, який отримав ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та ліцензію НКРЕ на право здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, що здійснює свою діяльність на закріпленій території.

Статтею 13 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що діяльність з виробництва, передачі та постачання електричної енергії в Україні здійснюється за умови отримання відповідної ліцензії. При цьому ліцензія видається окремо на кожний вид діяльності відповідно до інструкції, умов і правил здійснення окремих видів діяльності, що затверджуються Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про електроенергетику" енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів.

Спеціальний дозвіл (ліцензія) на здійснення діяльності з виробництва, передачі та постачання електричної енергії видається Національною комісією регулювання електроенергетики України.

Виходячи із зазначеного, суб'єкт господарської діяльності може скористатись правом постачання електричної енергії споживачам, наданим йому статтею 277 Господарського кодексу України, лише у випадку отримання відповідної ліцензії у встановленому законодавством порядку.

Щодо передбаченого частиною третьою наведеної норми права абонента відпускати енергію приєднаним до його мереж споживачам (субабонентам) за умов укладеного між ними договору енергопостачання, то по-перше: цей абонент повинен мати такий статус (за умов визначення його споживачем за договором енергопостачання (стаття 275 ГК України), а по-друге: абонент зобов’язаний повідомити перелік субабонентів енергопостачальнику, який має право контролю енергомереж і приладів субабонентів та право контролю за додержанням субабонентами правил користування енергією (частина 4 ст. 277 ГК України).

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що у військової частини А4408 відсутня ліцензія на здійснення господарської діяльності з постачання енергоресурсами.

Військова частина А4408 виступає лише як один із об’єктів переліку військових частин та організацій, для яких Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська отримує та сплачує електроенергію, відпущену належним постачальником - Публічним акціонерним товариством "Енергетична компанія "Севастопольенерго".

З вищевикладеного вбачається, що належним постачальником електричної енергії на території військової частини А4408 є ПАТ "ЕК "Севастопольенерго", належним споживачем - Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська. Військова частина А4408, як суб’єкт господарювання - контрагент за договором електричну енергію не отримувала, отже, підстав та повноважень на її передачу іншим особам також не набула.

Дослідивши умови договору № 60 від 03.04.2007, судова колегія встановила, що за своєю правовою природою він є договором на поставку електричної енергії.

Згідно статті 714 Цивільного кодексу України, статті 275 Господарського кодексу України договір про постачання електричної енергії - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час продажу постачальником за регульованим тарифом електричної енергії споживачу за тарифами, які регулюються відповідно до законодавства України. До змісту даного договору застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та поставку.

Не можуть бути прийняті судом доводи прокурора, позивача та третьої особи, що даний договір не є договором поставки електричної енергії, а є договором про відшкодування Севастопольській квартирно-експлуатаційній частині морській вартості послуг з електропостачання, наданих ВАТ "ЕК "Севастопольенерго", з наступних підстав.

1. Згідно статті 902 Цивільного кодексу України Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська повинна надати послуги особисто або покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. З аналізу договору та інших матеріалів справи вбачається, що військова частина А4408 (як особа, що є стороною за договором № 60 від 03.04.2007) не отримала безпосередньо від ПАТ "Севастопольенерго"ані електричну енергію, ані повноваження з надання послуг з її передачі іншій особі. Не містить даний договір і умови відповідальності Севастопольської квартирно-експлуатаційної частини морської перед приватним підприємством "Артек-Союз" за порушення договору.

2. Умови договору передбачають оплату саме за спожиту електроенергію та за тарифами ЕК "Севастопольенерго" відповідно до показань приладів обліку (п.п. 3.2.5, 3.3.1, 3.3.2 договору), а не за надані послуги, як це стверджує прокурор.

3. Відшкодування послуг можливо після їх фактичної оплати. Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська не має та не надала суду докази оплати спожитої електричної енергії постачальнику.

Більш того, за поясненнями представника Севастопольської КЕЧ морської, прилад обліку, за яким обліковувалася електроенергія, спожита відповідачем, встановлювався самим відповідачем, без узгодженостей з ПАТ "Севастопольенерго", на облік в енергопостачальній організації не встановлений, до схеми обліку електроенергії за договором про її постачання між "Севастопольенерго"і Севастопольською КЕЧ морською не вносився.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що за договором № 60 від 03.04.2007 військова частина А4408 не могла виступати Постачальником.

Стосовно доводів представника 3-ї особи - публічного акціонерного товариства "Енергетична компанія "Севастопольенерго" про те, що договір №60 від 03.04.2007 є взагалі неукладеним, оскільки в ньому сторонами не дотримано істотних умов для такого роду угод, які визначені в пункті 5.5 Правил користування електричною енергією (z0417-96) , отже, цей договір не відповідає вимогам законодавства про електроенергетику, судова колегія наголошує, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії його укладення, а не за наслідками виконання договору сторонами. В даному випадку часткове виконання договору вже свідчить про те, що дії сторін направлені на настання реальних правових наслідків. Адже, виконуючи договір, сторони вважали його таким, що відбувся.

Аналізуючи договір сторін, на підставі якого заявлено позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Абоненти повинні користуватись електричною енергією з додержанням Правил користування енергією (z0417-96) .

Правилами користування електричною енергією встановлено, що розрахунковий засіб обліку електричної енергії має бути опломбований на кріпленні кожуха лічильника пломбою з тавром Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а на затискній кришці - пломбою електропередавальної організації.

Пломби з тавром електропередавальної організації мають бути встановлені також на пристроях, що закривають первинні і вторинні кола живлення засобу обліку, приводи і кнопки управління комутаційних апаратів та кришки автоматів, встановлених у цих колах, двері комірок трансформаторів напруги, кришки на зборках і колодках затискачів, випробувальних блоках, лінії зв'язку автоматизованих систем обліку та всі інші пристрої і місця, що унеможливлюють доступ до струмоведучих частин схеми обліку.

Прилад обліку є складовою частиною схеми обліку. Самовільне підключення лічильнику без монтажу схеми обліку, яка повинна бути встановлена відповідно до технічних умов, є порушенням та тягне неможливість здійснення енергопостачальником контролю за обсягом споживання відповідачем електроенергії та дотримання ним вимог Правил користування електричною енергією (z0417-96) .

Відповідно до пункту 3.2 Правил користування електричною енергією (z0417-96) відповідальність за технічний стан засобів обліку несе та організація, на балансі якої вони перебувають, або організація, яка здійснює їх експлуатацію на підставі відповідного договору.

Отже судова колегія дійшла висновку про безоблікове споживання відповідачем електричної енергії, та відсутність належних показників, за якими відповідачу виставлялись рахунки за споживання електричною енергією. Позивач стверджує, що договір №60 від 03.04.2007 є договором про надання послуг по забезпеченню електроенергією, однак на підставі вищевикладеного неможливо встановити які саме витрати в даному випадку понесла військова частина А4408.

Відповідно до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно статті 99 Господарського процесуального кодексу в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ Кодексу.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

В роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 N 02-5/111 (v_111800-99) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" зазначено, що, розглядаючи питання про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) зазначено, що судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 203 зазначеного кодексу, встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу (435-15) , іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Таким чином, судовою колегією встановлено, що договір № 60 від 03.04.2007 є договором постачання електричної енергії, військова частина А4408, як сторона за договором безпосередньо, не отримувала електричну енергію від належного постачальника електричної енергії, не мала повноважень (ліцензії) для її подальшої передачі іншій особі, при укладенні даного договору не були дотримані умови договору № 1871 від 01.11.2004 щодо взаємовідносин із субспоживачами (пункт 9.1 договору), зобов’язання встановлення окремих приладів обліку ПП "Артек-Союз" відбувалося без дотримання умов договору № 1871 від 01.11.2004.

На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що договір № 60 від 03.04.2007 укладений з недодержанням сторонами вимог частин першої та другої статті 203 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду при прийнятті рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов’язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, користуючись повноваженнями суду першої інстанції, судова колегія апеляційного суду, повторно розглядаючи справу, дійшла висновку про необхідність визнання недійсним Договору №60 від 03.04.2007.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Розглянувши довід прокурора, що договір № 60 від 03.04.2007 може бути визнаний недійсним лише на майбутнє, судова колегія вважає його необґрунтованим з наступних підстав.

Частина третя статті 207 Господарського кодексу України встановлює можливість припинення зобов’язання на майбутнє, якщо за змістом воно не може бути припинено з моменту укладення.

Оскільки судова колегія дійшла висновку про правову природу договору № 60 від 03.04.2007 як договору постачання, навіть якщо товаром виступає електрична енергія, відсутні підстави вважати неможливим припинення цього договору з моменту укладення. При цьому частина друга статті 208 Господарського кодексу України (аналогічна норма міститься у 216 Цивільного кодексу України (435-15) ) встановлює, що кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

У зв’язку з тим, що судовою колегією договір №60 від 03.04.2007 визнаний недійсним, підстави для задоволення позову прокурора відсутні.

При цьому судова колегія зазначає, що Севастопольська квартирно-експлуатаційна частина морська не позбавлена можливості звернутися до приватного підприємства "Артек-Союз" з вимогами про стягнення 71925,81 грн., встановивши іншу правову природу цієї суми та обравши належний спосіб захисту свого права або інтересу.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та, як слідство, невірне застосування ним норм матеріального права. Це надає підстав суду апеляційної інстанції для скасування рішення у справі та прийняття нового рішення про визнання недійсним договору №60 від 03.04.2007 та про відмову у позові.