Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипка І.М.

суддів: Іваненко Я.Л.

Остапенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – дов. № 331 від 12.09.2011р.

від відповідача-1: не з’явились

від відповідача-2: ОСОБА_2 – дов. № 05-10/10-76 від 13.12.2011р.

від третьої особи: не з’явились

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.10.2011р.

у справі № 17/258 (головуючий суддя Удалова О.Г., судді – Бондаренко Г.П., Картавцева Ю.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан" (позивач)

до Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві (відповідач-1)

Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві (відповідач-2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Закрите акціонерне товариство "Калина ЛТД"

про стягнення 282 237,28 грн.

В судовому засіданні 08.02.2012р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2011р. в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із даним рішенням місцевого господарського суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011р. у справі №17/258 та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, оскільки, на думку позивача, судом допущено ряд помилок, а саме, розглядаючи позов, суд вийшов за межі позовних вимог без клопотання сторін, та зосередився на розгляді питань, що взагалі не були предметом позову і вже були встановлені раніше в межах іншої справи №41/846, в рамках якої дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.2010 р. по справі № 41/846, при залишенні без розгляду заяви позивача про неможливість без згоди податкової інспекції перерахувати кошти стягувачу, при стягненні 256533,89 грн. 03.11.2010р., при стягненні 25703,39 грн. 24.11.2010р. визнано протиправними.

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував наказ Міністерства юстиції України №945/7 від 13.12.1999р. та Державної податкової адміністрації України №700 від 14.12.1999р. "Про взаємодію органів державної виконавчої служби та органів державної податкової служби щодо звернення стягнення на майно підприємств-боржників, яке знаходиться в податковій заставі", невірно застосував Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , не врахував вимоги ст. 35 ГПК України та факти, встановлені Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011р. у справі №41/846.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2011р. прийнято апеляційну скаргу позивача до провадження та призначено до розгляду.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції відкладався у відповідності до положень ст. 77 ГПК України та строк розгляду апеляційної скарги у відповідності до ст. 102 ГПК України продовжувався за клопотанням представника позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2011р. у відповідності до положень ст. 25 ГПК України здійснено заміну відповідача-2 - Державної казначейської служби України на Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача подав заяву про відмову від клопотання позивача про призначення у даній справі судово-економічної експертизи.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.02.2012р. представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав з урахуванням додаткових пояснень до неї, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.02.2012р. представник відповідача-2 заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представники відповідача - 1 та третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 08.02.2012р. не з'явились, будучи належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки не повідомили, у зв"язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в апеляційному порядку у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду - скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2010р. у справі № 41/846, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.07.2010р. та постановою Вищого господарського суду України від 19.10.2010 р., частково задоволено позов Закритого акціонерного товариства "Калина-ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма Октан", присуджено до стягнення з ТОВ "Фірма Октан" на користь ЗАТ "Калина-ЛТД" 244 793,45 коп. основного боргу, 6 854,22 грн. інфляційних втрат, 2 112,62 грн. 3% річних, 2 537, 60 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього на загальну суму 256533,89 грн.

05.08.2010р. на виконання зазначеного рішення, Господарським судом міста Києва видано наказ.

З матеріалів справи вбачається, а сторонами не заперечується, що вказаний наказ третьою особою було представлено до виконання (заява про відкриття виконавчого провадження № 547 від 25.08.2010 р.).

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 02.09.2010р. (ВП №153574), винесеною відповідачем-1, відкрито виконавче провадження по виконанню наказу №41/846 від 05.08.2010 р., позивачу встановлено строк для добровільного виконання рішення до 08.09.2010 р. та накладено арешт на все майно позивача.

постановами відповідача-1 про відкладення виконавчих дій від 04.10.2010р., від 13.10.2010р. за заявами позивача, проведення виконавчих дій по виконанню наказу №41/846 від 05.08.2010 р. відкладено до 19.10.2010р. та поновлено позивачу строк для добровільної сплати боргу.

Постановою відповідача-1 про арешт коштів від 26.10.2010 р., з огляду на невиконання рішення суду у справі № 41/186, накладено арешт на кошти позивача у межах суми 256533,89 грн.

Постановою відповідача-1 про стягнення з боржника виконавчого збору від 15.11.2010 р. поставлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 25653,39 грн.

Постановою відповідача-1 про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 15.11.2010р. поставлено стягнути з боржника витрати на проведення виконавчих дій в сумі 50 грн.

постановами відповідача-1 про арешт коштів боржника від 16.11.2010 р. накладено арешт на кошти позивача у межах суми 25703,39 грн.

З урахуванням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій, з позивача відповідачем -1 стягнуто кошти в сумі 282237,28 грн., що підтверджується наявними матеріалами справи.

Постановою відповідача про закінчення виконавчого провадження від 06.12.2010 р. виконавче провадження з примусового виконання наказу № 41/846 від 05.08.2010р. закінчено у зв’язку з повним виконанням рішення суду.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просив стягнути з відповідача-2 матеріальну шкоду (збитки) в сумі 282237,28 грн., спричинену неправомірними діями ВДВС Солом"янського РУЮ у м.Києві при виконанні рішення Господарського суду міста Києва у справі № 41/186, посилаючись на те, що під час проведення вищевказаних виконавчих дій все майно позивача перебувало у податковій заставі, а отже, позивач був позбавлений права та можливості у добровільному порядку виконати зазначене рішення суду, а дії відповідача-1 по стягненню вказаних коштів визнані судом неправомірними.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не отримав відповіді з ДПІ у Солом"янському районі щодо можливості виконання рішення суду в добровільному порядку, а тому, на думку суду першої інстанції, зазначена операція (виконання рішення суду у справі №41/846) вважається узгодженою, а тому суд вважав, що позивач мав можливість виконати вказане рішення суду у добровільному порядку і дії відповідача -1 по примусовому стягненню вказаних коштів не є неправомірними.

Однак колегія суддів не може погодитись з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавала шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв"язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров"я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов"язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).

Причинний зв"язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є особ"язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об"єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч.2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Згідно з частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов"язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов"язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов"язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків мають судові рішення, якими б встановлювалась неправомірність дій або бездіяльність державного виконавця з примусового виконання виконавчого документа, і означає те, що позивачем уже оскаржувалися дії (бездіяльність) державного виконавця до суду.

Колегія суддів вважає, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв"язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Позивач при зверненні до суду зазначав, що все його майно перебувало у податковій заставі, відтак він був позбавлений можливості добровільно виконати рішення суду у справі № 41/846, а дії відповідача -1 по стягненню вказаних коштів були неправомірними, що і підтверджено рішенням суду у справі №41/846, а тому неправомірними діями органів ВДВС позивачу заподіяно збитки в розмірі 282 237, 28 грн.

Відповідно до вимог Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) в редакції, яка діяла на дату існування спірних правовідносин, податкова застава - це спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. Податкова застава виникає в силу закону. У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. Пріоритет заставодержателя на задоволення вимог із заставленого майна встановлюється відповідно до закону (п. 1.17 ст. 1). З метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення (п. 8.1 ст. 8). Пріоритет податкової застави по відношенню до пріоритетів інших обтяжень (включаючи інші застави) встановлюється відповідно до закону (п. 8.4 ст. 8). Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом: а) купівлі чи продажу, інших видів відчуження або оренди (лізингу) нерухомого та рухомого майна, майнових чи немайнових прав, за винятком майна, майнових та немайнових прав, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні; б) використання об'єктів нерухомого чи рухомого майна, майнових чи немайнових прав, а також коштів для здійснення прямих чи портфельних інвестицій, а також цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, надання гарантій, поручительств, уступлення вимоги та переведення боргу, виплату дивідендів, розміщення депозитів або надання кредитів; в) ліквідації об'єктів нерухомого або рухомого майна, за винятком їх ліквідації внаслідок обставин непереборної дії (форс-мажорних обставин) або відповідно до рішень органів державного управління.

Відчуження майна та майнових прав, які знаходяться у податковій заставі, згідно з п. 8.6.1. ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який містить такі поняття як "податкове зобов'язання", може здійснюватись лише за письмовою згодою органів державної податкової служби (п. 8.6.1 ст.8).

У листі Вищого арбітражного суду України від 05.05.2001р. №01-2.2/112 (v_112800-01) "Про деякі проблемні питання, пов"язані з виконанням судових рішень" зазначається, що згідно з підпунктом 2.4 пункту 2 наказу Міністерства юстиції Укрраїни від 13.12.1999р. Державної податкової адміністрації України №700 від 14.12.1999р. "Про взаємодію органів державної виконавчої служби та органів державної податкової служби щодо звернення стягнення на майно підприємств-боржників, яке знаходиться в податковій заставі", опис, вилучення (арешт), та наступна реалізація майна, що перебуває у податковій заставі, за рішенням суду (арбітражного суду), не пов"язаними зі стягненням заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами, може здійснюватися лише за письмовою згодою органів держаної податкової служби за місцезнаходженням платника податків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011р. у справі №41/846 визнано протиправними дії державного виконавця при відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню рішення Господарського суду м. Києва від 19.03.2010 р. по справі № 41/846, при залишенні без розгляду заяви позивача про неможливість без згоди податкової інспекції перерахувати кошти стягувачу, при стягненні 256533,89 грн. 03.11.2010р., при стягненні 25703,39 грн. 24.11.2010р.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших справ, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 8.6.5. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) встановлено, що для своєчасного узгодження операцій з активами платника податків керівник податкового органу призначає з числа службових осіб такого податкового органу податкового керуючого. Для узгодження окремої операції на підставі відповідної цивільно-правової угоди платник податків надає податковому керуючому запит, в якому роз'яснюється зміст операції та фінансово-економічні наслідки її проведення. Податковий керуючий має право видати припис про заборону здійснення такої операції, у разі коли за його висновками цінові умови та/або форми розрахунку за такою операцією призведуть до зменшення спроможності платника податків вчасно або у повному обсязі погасити податковий борг. Зазначений припис має бути затверджений керівником відповідного податкового органу. У разі коли припис не видається протягом десяти робочих днів з моменту надходження зазначеного запиту, операція вважається узгодженою.

Місцевим господарським судом не взято до уваги відповідь на запит позивача - лист №20242/10/24-041 від 11.07.2011р. ДПІ у Солом"янському районі м.Києва про надання інформації, яким ДПІ підтверджувала існування неузгоджених податкових зобов"язань у термін з 19.08.2010р. по 11.07.2011р. (час видачі листа) та попереджувала позивача про відповідальність у разі здійснення операцій без отримання попередньої згоди податкового органу.

Крім цього, судом першої інстанції не було враховано наказ Міністерства юстиції України №945/7 від 13.12.1999р. та Державної податкової адміністрації України №700 від 14.12.1999р. "Про взаємодію органів державної виконавчої служби та органів державної податкової служби щодо звернення стягнення на майно підприємств-боржників, яке знаходиться в податковій заставі", невірно застосовано Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) , не враховано вимоги ст. 35 ГПК України та факти, встановлені постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2011р. у справі №41/846, якою визнано відповідні дії відповідача-1 неправомірними, а тому місцевий господарський суд без належних правових підстав застосував п.8.6.5. Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) та дійшов неправомірного висновку про узгодженість операції (виконання рішення суду у справі №41/846), що не є цивільно-правовою угодою, та можливість виконання позивачем рішення в добровільному порядку, та необґрунтовано встановив, що дії відповідача-1 по примусовому стягненню вказаних коштів є правомірними.

Згідно зі ст.ст. 32- 34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позивач документально довів наявність у діях відповідача-1 ознак складу правопорушення, які б стали підставою цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків, зокрема, протиправність поведінки заподіювача, розмір шкоди та причинний зв"язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року у справі № 17/258 підлягає скасуванню з прийняттям, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, нового рішення про задоволення позову повністю.

Враховуючи викладене, керуючись статями 49, 85, 98, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2011 року у справі № 17/258 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан" задовольнити повністю.

4. Стягнути з бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ 37993783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан" (03680, м. Київ, бул. І.Лепсе, 4, корпус 21, код ЄДРПОУ 24718890) 282 237,28 грн. матеріальної шкоди.

5. Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Солом’янського районного управління юстиції у м. Києві (03186, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 40-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Октан" (03680, м. Київ, бул. І.Лепсе, 4, корпус 21, код ЄДРПОУ 24718890) 2 822,37 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 2 822,37 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

7. Матеріали справи № 17/258 повернути до Господарського суду м. Києва.

8. постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Повний текст постанови підписано 13.02.2012р.