39/246пн Про визнання права власності на будівлю торгівельного центру - 07.02.2012 Прийняття

Донецький апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів –головуючого судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., членів колегії Склярук О.І. та Татенка В.М., при секретарі Косенко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест-Строй" на рішення господарського суду Донецької області від 29.12.11 року у справі №39/246пн (суддя Морщагіна Н.С.) за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест-Строй" (представник ОСОБА_1., довіреність б/н від 11.01.12 ) до комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Макіївки" (представник ОСОБА_2., довіреність № 1 від 10.01.12 ), за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" (представник ОСОБА_6 довіреність №737 від 15.09.10 ); за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3 (ОСОБА_3 паспорт серії ВЕ НОМЕР_1 виданий 29.03.2002р. Центрально-Міським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області; представник Скалозуб І.В., посвідчення №НОМЕР_2 від 24.11.10 ) про визнання права власності на будівлю торгівельного центру, загальною площею 3440,40 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. 250 –річчя Донбасу, б.7 "а", літера А4.

Господарським судом Донецької області 29.12.11 року прийнято рішення у справі №39/246пн, згідно якого вирішено задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Торг-Інвест-Строй"(далі –Товариство) до комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" (далі –БТІ) про визнання права власності на будівлю торгівельного центру, загальною площею 3440,40 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. 250-річчя Донбасу, б.7 "а", літера А4.

Рішення суду обґрунтоване ч.1 ст. 548, ст. 546, ст. 575, ст. 526, ст. 629, ст. 572, ст. 575, ст. 576, ст. 589, п.1 ч.1 ст. 512, ч.1 ст. 513, ч.1 ст. 518, ч.1 ст. 516, ч.1 ст. 334, ст. 328, ст. 182 Цивільного кодексу України, ст. 1, ст. 11, ст. 24, ст. 33, ст. 37, ст. 38, ст. 23 Закону України "Про іпотеку"та п.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", зокрема тим, що застереження встановлене п.5.5.1. Договору іпотеки від 12.03.2010 року, в силу ст. 23 Закону України "Про іпотеку", є підставою для виникнення у позивача права власності на заставлене майно, а також тим, що незважаючи на той факт, що таке набуття права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом задоволення вимог іпотекодержателя, це не позбавляє права останнього на звернення до суду за захистом свого порушеного права, в разі невизнання або оспорювання його речових прав на спірний об’єкт.

Вважаючи, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, Товариство звернулося з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Донецької області від 29.12.11 року у справі №39/246пн, обґрунтовуючи її тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом попередньої інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами. За твердженнями апелянта, суд в резолютивній частині рішення мав покласти витрати, пов’язані зі сплатою судового збору на відповідача.

Скаржник просив апеляційний суд скасувати оскаржуване судове рішення в частині розподілення судових витрат та прийняти нове рішення, яким судові витрати покласти на БТІ.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти доводів скаржника заперечив, просив залишити апеляційну скаргу Товариства без задоволення.

В судовому засіданні заявник апеляційної скарги Товариство підтримало заявлені у ній вимоги, БТІ заперечило проти апеляційної скарги з підстав наведених раніше у письмовому відзиві.

Банк залишив вирішення питання щодо апеляційної скарги на розсуд суду, ОСОБА_3 просила рішення місцевого господарського суду скасувати, у позові відмовити.

Суд перебував у нарадчій кімнаті 07.02.2012 року з 11 20 до 10 25 години.

Статтею 99 ГПК України унормовано, апеляційний господарський суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх в засіданні учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дослідивши правильність судових висновків, повноту встановлення судом обставин справи та їх правову оцінку, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно наявного в матеріалах справи кредитного договору №МР010/15 від 12.03.2010 року (т.1 а.с.а.с.18-19) (далі –Кредитний договір) між Акціонерним банком "Український Бізнес Банк", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Український Бізнес Банк"(т.2 а.с.а.с.163-167) (далі – Банк) та Дудник Валентиною Іванівною (далі –Позичальник), Банк надає Позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у вигляді кредитної лінії в сумі 1 500 000, 00 грн. з процентною ставкою за користування кредитом 28% річних, а Позичальник зобов’язується повернути кредит, сплатити комісії Банку та проценти за користування кредитом, в порядку та на умовах, встановлених цим договором. Термін користування кредитом по 12.03.2015 року.

Пунктом 1.4. Кредитного договору визначено, кредит надається Позичальнику з метою реконструкції будівлі.

Відповідно до п.2.1, 2.2, 2.3. Кредитного договору, Банк прийняв на себе зобов’язання відкрити Позичальнику позичковий рахунок №22333002738981 для видачі кредитних коштів, та рахунок №37395002738981 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за цим договором (суми кредиту, нарахованих процентів, суми комісій, штрафів). Надати Позичальнику перший транш в сумі 500 000, 00 грн. готівкою через касу банку, наступні транші видавати після укладення договору поруки.

За змістом пунктів 4.1, 4.2, 4.3, 4.4. Кредитного договору, Позичальник зобов’язався в процесі використання кредиту дотримуватись принципів кредитування: строковості, зворотності, платності та забезпеченості. Погашати заборгованість за договором (суми кредиту, нарахованих процентів, суми комісій, штрафів) в строки, визначені графіком та цим договором. Сплатити Банку в день видачі грошових коштів через касу Банку –комісію за касове обслуговування кредитного договору в розмірі 2% від суми виданого кредиту; щомісячно не пізніше дати погашення, зазначеної в графіку –комісію за супроводження кредитного договору в розмірі 0,52% на фактичну суму виданого кредиту. У випадку виникнення простроченої заборгованості сплатити банку 56% річних, що нараховується на суму простроченої заборгованості з дати виникнення такої заборгованості до дати її погашення.

Водночас, протягом дії Кредитного договору його сторонами було внесено низку змін стосовно виконання основного зобов’язання шляхом укладення відповідних додаткових угод до нього, а саме:

- додатковою угодою №1 від 22.04.2010р. (т.1 а.с.а.с.23-24) про встановлення нового графіку погашення заборгованості згідно додатку №3 до Кредитного договору, без зміни остаточної дати сплати кредиту;

- додатковою угодою №2 від 25.05.2010р. (т.1 а.с.а.с.25-26) про видачу Позичальнику другого траншу кредиту та зміну графіку погашення заборгованості згідно додатку №4 до Кредитного договору, без зміни остаточної дати сплати кредиту;

- додатковою угодою №3 від 18.06.2010р. (т.1 а.с.27-28) про видачу Позичальнику третього траншу кредиту та зміну графіку погашення заборгованості згідно додатку №5 до Кредитного договору, без зміни остаточної дати сплати кредиту;

- додатковою угодою №4 від 09.08.2010р. (т.1 а.с.29-30) про збільшення суми наданого кредиту до 3 200 000, 00 грн. та видачу Позичальнику четвертого траншу кредиту зі зміною графіку погашення заборгованості згідно додатку №6 до Кредитного договору, без зміни остаточної дати сплати кредиту;

- додатковою угодою №5 від 25.08.2010р. (т.1 а.с.33-34) про видачу Позичальнику п’ятого траншу кредиту та зміну графіку погашення заборгованості згідно додатку №7 до Кредитного договору, без зміни остаточної дати сплати кредиту;

- додатковою угодою №6 від 24.09.2010р. (т.1 а.с.36-37) про видачу Позичальнику шостого траншу кредиту та зміну графіку погашення заборгованості згідно додатку №8 до Кредитного договору, без зміни остаточної дати сплати кредиту;

- додатковою угодою №7 від 20.09.2011р. (т.1 а.с.35) про зменшення суми відсотків, що сплачується Позичальником на прострочену заборгованість до 38% річних та викладення пункту 6.3. Кредитного договору у новій редакції, згідно якої встановлено право Банку вимагати від Позичальника дострокового розірвання та/чи дострокової сплати кредиту та повернення кредитних коштів, сплати відсотків, нарахованих за кредитом, комісії, неустойки, збитків у перерахованих у цьому пункті випадках, зокрема, у разі несплати позичальником відсотків та/чи щомісячного внеску за кредитом згідно з графіком та несплата позичальником комісій (штрафу, пені), передбачених договором. Означеною угодою сторони також доповнили Кредитний договір пунктом 8.17, за змістом якого Позичальник дає згоду Банку на зміну кредитора за цим договором.

З метою забезпечення вимог Банку, що випливають з Кредитного договору, між Банком та Позичальником було укладено договір іпотеки від 12 березня 2010 року, посвідчений нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_4. за реєстровим №288 (т.1 а.с.а.с.38-41) (далі –Договір іпотеки), за яким Позичальником передано в іпотеку об’єкт нерухомого майна: будівлю торговельного центру, загальною площею 3440,40 кв.м., що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Макіївка, вул. 250-річчя Донбасу, будинок 7 "а" (далі –Предмет іпотеки) .

Предмет іпотеки належить Позичальнику на підставі рішення господарського суду Донецької області від 11.08.2009 року. Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий відповідачем за №23768424 від 04.09.2009 року Предмет іпотеки зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 вересня 2009 року, у книзі: 11, номер запису 237110, за реєстровим номером 28200367.

У зв’язку із зміною основного зобов’язання, 09 серпня 2010 року відповідні зміни було внесено і до Договору іпотеки (т.1 а.с.42).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно положень п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини.

Відповідно до приписів ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 ГК України також унормовано, що кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси іншої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одночасно для належного виконання зобов’язань, статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобов’язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

При цьому, статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав, однією з яких виступає іпотека –застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Стаття 1 Закону України "Про іпотеку"визначає термін іпотека, як певний вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (898-15) .

В свою чергу, проаналізувавши вищенаведені норми матеріального права та дослідивши Договір іпотеки, з якого виникли цивільні права та обов’язки Банку (іпотекодержателя) та Позичальника (іпотекодавця), суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про забезпечення виконання зобов’язання та підпадає під правове регулювання норм статей 572-593 Цивільного кодексу України (435-15) та норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Таким чином, в силу статті 572 Цивільного кодексу України та пунктів 1.1. вищезазначеного Договору іпотеки, Позичальник передав в іпотеку Банку в якості забезпечення виконання ним основного зобов’язання за Кредитним договором, спірне нерухоме майно.

Оскільки зобов’язання за Кредитним договором Позичальник неналежним чином не виконував, станом на 22.09.2011 року загальна сума заборгованості перед Банком склала 3 627 228, 30 грн., внаслідок чого Банком на адресу Позичальника була направлена вимога №14/304/8279 від 23.09.2011 року (т.1 а.с.а.с.43-44) про дострокове погашення кредиту, процентів і комісії на загальну суму виниклої заборгованості протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання цієї вимоги. Поряд з тим, Позичальник був попереджений, що у разі невиконання вимоги Банку у вказаний строк, вимоги будуть задоволені в позасудовому порядку згідно чинного законодавством або шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

За твердженнями Банку та відповідно до наявного в матеріалах справи акту відмови від підпису, складеного провідними спеціалістами іпотекодержателя 03.10.2011 року, Позичальник отримав письмову вимогу, однак від підпису в підтвердження її отримання відмовився (т.1 а.с.46).

В світлі пункту 3.1.4. Договору іпотеки, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за Кредитним договором, реалізувати його відповідно до п.5.5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації Предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити у повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також інших витрат, пов’язаних з реалізацією Предмета іпотеки.

Відповідно до п. 3.1.5. Договору іпотеки, у випадку невиконання іпотекодавцем зобов’язань за цим та/або за Кредитним договором, іпотекодержатель вправі звернути стягнення на Предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу. Порядок такого задоволення визначається пунктом 5.5. цього договору.

У разі порушення умов Кредитного договору та/або Договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у тридцяти денний строк з моменту отримання цього листа та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки (п.5.1. Договору іпотеки).

Іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов’язання, зокрема, якщо у момент настання строку виконання зобов’язань за Кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у строк, встановлений Кредитним договором, суми кредиту; та/або несплаті або частковій несплаті у строк, встановлений Кредитним договором, процентів; при несплаті або частковій несплаті у встановлений Кредитним договором строк сум неустойки (п.5.2. Договору іпотеки).

Окрім того, у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених цим або Кредитним договорами, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання за Кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на Предмет іпотеки (п.5.3. Договору іпотеки).

Звернення стягнення на предмет іпотеки згідно пункту 5.4. Іпотечного договору здійснюється на підставі: рішення суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Пункт 5.5. Договору іпотеки встановлює, у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушених зобов’язань за цим або Кредитним договорами у встановлений іпотекодержателем строк такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок Предмета іпотеки. Це застереження згідно Закону України "Про іпотеку" (898-15) вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає наступні способи задоволення вимог іпотекодержателя:

- який є правовою підставою для реалізації права власності іпотекодержателя на Предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом. Передача іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання здійснюється в порядку, встановленого ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

- який надає право іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку".

За приписами ч.3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст. 35 Закону України "Про іпотеку"). При цьому положення щодо письмової вимоги не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку").

Положеннями ст. 36 Закону України "Про іпотеку"унормовано, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (898-15) . Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом (898-15) способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Водночас ст. 37 Закону України "Про іпотеку" зазначає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

Проаналізувавши зміст п.5.5.1. Договору іпотеки, судова колегія дійшла висновку, що зазначені в ньому умови є тим самим застереженням, яке в силу наведених норм, прирівнюється до окремого договору про задоволення вимог Банку та визначає один з можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

В силу зазначених правових норм та умов спірного Договору іпотеки, наявність такого застереження в даному випадку безпосередньо визначає перехід до Банку права власності на предмет іпотеки в безспірному порядку та без додаткового укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що в свою чергу опосередковується наявністю двох обов’язкових чинників:

Ш порушенням Позичальником основного зобов’язання за Кредитним договором;

Ш незадоволення вимог Банку щодо усунення порушень за основними зобов’язаннями протягом встановленого терміну.

Наразі, факт порушення Позичальником умов встановлених Кредитним договором підтверджено матеріалами справи та не спростовано, як і не спростовано прострочення виконання останнім вимог Банку щодо усунення порушень протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання вимоги.

Водночас здійснивши аналіз норм права, якими врегульовуються спірні правовідносини та дослідивши докази подані сторонами в якості обґрунтувань своїх вимог і заперечень, колегія дійшла висновку, що позивач фактично набув права власності на спірне майно 10 листопада 2010 року, який ґрунтується на наступних міркуваннях.

Згідно отриманої 03.10.2011 року Позичальником вимоги №14/304/8279 від 23.09.2011 року, Банком було запропоновано достроково погасити кредит, проценти і комісії на загальну суму 3 627 228, 30 грн. протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання цієї вимоги. Поряд з тим, Позичальник був попереджений, що у разі невиконання означеної вимоги у вказаний строк, вимоги будуть задоволені в позасудовому порядку згідно чинного законодавством або шляхом звернення стягнення на Предмет іпотеки.

Зокрема, таке право вимоги Банку обумовлене положеннями ст. 35 Закону України "Про іпотеку" та п.п.5.1, 5.2, 5.3, 5.5.1. Договору іпотеки.

Право на звернення стягнення на предмет іпотеки, в контексті ч.1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку", настає для Банку за умов невиконання або неналежного виконання Позичальником основного зобов’язання.

В світлі зазначеного, відсутність задоволення вимог Банку щодо усунення порушень умов за Кредитним договором, зумовлених неналежним виконанням Позичальником своїх зобов’язань у встановлений іпотекодержателем строк, як наслідок тягне за собою виникнення у іпотекодержателя підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки одним із способів передбачених п.5.5. Договору іпотеки.

Так, одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки є передача Банку права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання за Кредитним договором в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку" та умовами Договору іпотеки.

Поміж тим, для встановлення самого факту набуття позивачем права власності на спірне майно, що має нагальне значення для правильного вирішення даного господарського спору, є необхідним встановлення певних юридичних підстав, якими таке набуття обумовлене. Саме такими підставами, на переконання суду, виступають положення пунктів 5.2. та 5.5.1. Договору іпотеки, оскільки вони визначають порядок та умови за яких здійснюється передача права власності від Позичальника Банку та які мають силу договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на те, що:

по-перше, передача Банку права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, здійснюється за умов набуття Банком права звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до п.5.2. Договору іпотеки;

по-друге, сторони виключили необхідність подальшого укладення будь-яких додаткових угод, актів прийому-передачі предмету іпотеки тощо, оскільки з підписанням спірного правочину дійшли згоди, що вже укладений Договір іпотеки є правовстановлюючим документом, який в силу ст. 37 Закону України "Про іпотеку"засвідчує перехід права власності на об’єкт іпотеки.

Між тим, як вбачається із договору від 10.11.2011 року про відступлення права вимоги (т.2 а.с.149), посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим №5628 (далі –Угода), всі права за Договором іпотеки Банком було передано Товариству.

Відступлення прав за Договором іпотеки згідно п.1.2. Угоди, здійснюється в повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, в тому числі:

ь право одержати задоволення вимог за рахунок Предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до умов Договору іпотеки;

ь будь-які інші права, що існують та/або можуть виникнути в майбутньому на підставі Договору іпотеки.

З моменту відступлення права вимоги Товариство заміщає Банк у всіх правовідносинах, які склалися між ними та Позичальником на підставі Договору іпотеки (п.2.1. Угоди).

Відповідно до п. 2.2. Угоди, з моменту відступлення права вимоги Банк вибуває з будь-яких правовідносин, які склалися між ним та Позичальником на підставі Договору іпотеки.

В світлі приписів ч.1 ст. 24 Закону України "Про іпотеку", відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов’язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов’язанням.

Листом від 11.11.2011 року №14.304/9922 (т.1 а.с.12), Банк відповідно до вимог ч.2 ст. 24 Закону України "Про іпотеку"повідомив Позичальника про укладення вищевказаної Угоди.

Викладена правова позиція, в свою чергу, зумовлює висновок колегії про набуття Товариством права власності на об’єкт іпотеки згідно пунктів 5.2, 5.3, 5.5.1. Договору іпотеки одразу після укладення з Банком договору про відступлення права вимоги (10.11.2011 року) у зв’язку із спливом строку наданого Позичальнику для усунення порушень зобов’язань забезпечених іпотекою (03.11.2011 року) та наявності правових підстав для здійснення реєстрації права власності за позивачем на спірне майно в порядку ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", відносини пов’язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулюються нормами цього закону.

В світлі п.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціями, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 (z0157-02) (далі –Тимчасове положення), в п.1 встановлено, що до 1 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об’єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об’єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності Закону України від 11.02.2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (1878-17) та інших законодавчих актів України"та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Підставою для реєстрації прав, зокрема, є договори, укладені у порядку, встановленому законом, інші документи, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою (ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

За змістом пунктів 3.1, 3.4. Тимчасового положення (z0157-02) , з моменту прийняття заяви про реєстрацію права власності на нерухоме майно реєстратором розпочинається розгляд заяви та доданих до неї документів. За результатами розгляду заяви державний реєстратор здійснює реєстрацію прав власності на об’єкти нерухомого майна або приймає рішення про відмову у реєстрації права власності.

Так, рішенням БТІ від 02.12.2011 року №1/35-884 (т.1 а.с.11) позивачу відмовлено у проведені державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, на підставі п.4 ч.1 ст.24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", п.1.7, п.3.5.6, п.3.5, п.3.9 частини ІІІ Тимчасового положення "Про порядок державної реєстрації прав власності на інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 (z0157-02) (зі змінами та доповненнями), у зв’язку з тим, що подані документи не відповідають вимогам, установленим даним Законом, Положенням та іншим актам чинного законодавства. При цьому відповідачем проігноровано умови Договору іпотеки про те, що саме цей договір і є правовстановлюючим документом.

Саме таке формулювання відповідачем відмови від здійснення державної реєстрації права власності на спірне майно за позивачем, надає підстави стверджувати про наявність факту невизнання БТІ набуття Товариством права власності на спірне майно відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в Договорі іпотеки та укладеної між Банком та позивачем Угоди, чим порушує право останнього на його державну реєстрацію.

За приписами ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст. 334 ЦК України).

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення ст.ст. 49, 84 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду зазначає наступне.

Згідно ч.6 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, в резолютивній частині рішення, окрім іншого, суд вказує про розподіл господарських витрат між сторонами. При цьому, загальне правило щодо покладання державного мита на сторони встановлюють положення статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Між тим, відсутність вказівки суду щодо розподілу судових витрат не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, оскільки це порушення не призвело до прийняття неправильного рішення. Натомість, означене в силу п.2 ч.1 ст. 88 Господарського процесуального кодексу України є однією з підстав для прийняття місцевим господарським судом додаткового рішення по справі.

Колегія відхиляє клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження по справі №39/246пн, у зв’язку з тим, що:

по-перше, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу за наявними у справі і додатково поданими доказами. Про цьому, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Зокрема, суд зазначає, що в силу ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

по-друге, у разі прийняття в майбутньому судового акту, яким спростовуються факти покладені в основу оскаржуваного судового рішення, в силу п.1 ч.2 ст. 112 ГПК України це може бути підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами, а наявність спорів щодо визнання недійсними договору уступки не робить неможливим розгляд справи №39/246пн.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи означене, рішення суду першої інстанції від 29.12.11 року у справі №39/246пн –підлягає залишенню без змін як таке, що прийняте на підставі повного встановлення фактичних обставин справи, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надано належну правову оцінку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.