4/375 Про стягнення гарантійного платежу та неустойки - 12.03.2009 Прийняття

У вересні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю "РТЛ Україна" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-Контакт" про стягнення 73560,82грн. гарантійного платежу, 73560,81грн. неустойки, 1294,99грн. витрат на експертизу.

Рішенням господарського суду м.Києва від 23.10.2008р. у справі №4/375 (суддя БорисенкоІ.І.) позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-Контакт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РТЛ Україна" 73560,8грн. суми гарантійної плати, 73560,81грн. неустойки, 1294,99грн. витрат на експертизу, 1484грн. державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008р. у справі №4/375 (колегія суддів у складі головуючого судді Рєпіної Л.О., суддів: Синиці О.Ф., Смірнової Л.Г.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал-Контакт" задоволено частково, рішення господарського суду м.Києва від 23.10.2008р. у справі №4/375 скасовано в частині стягнення неустойки та витрат на проведення експертизи і судових витрат; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Реал контакт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "РТЛ Україна" державне мито в розмірі 242,69грн., 69грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в інший частині рішення господарського суду м. Києва від 23.10.2008р. у справі №4/375 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду та постановою суду апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал-Контакт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення господарського суду м. Києва від 23.10.2008р. повністю, постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2008р. в частині стягнення гарантійного платежу у справі №4/375 та прийняти нове рішення про відмову позивачу в позові.

Відзив на касаційну скаргу відповідача на час розгляду справи в касаційній інстанції суду наданий не був, що в силу положень статті 111-2 ГПК України не перешкоджає перегляду судових актів, що оскаржуються.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до Роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п. 1, 6 постанови від 29.12.1976р. № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні. Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно статтей 525- 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 12.12.2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "РТЛ Україна" (суборендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЕАЛ-КОНТАКТ" (суборендодавець) було укладено Договір суборенди №392/07.

Відповідно до п.1.1. договору суборендодавець зобов’язується передати в суборенду, а суборендар зобов’язується прийти згідно умов договору нежитлове приміщення площею 133,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Героїв космосу, 4, та належить суборендодавцю на підставі договору оренди №41/07 від 21.06.2007р., який укладений із власником будинку ВАТ "Ритм".

Строк дії договору визначений у пункті 1.2. договору, з 15.02.2008р. до 27.10.2010р., включаючи обидві дати та з правом подальшої пролонгації договору.

За умовами визначеними п.1.4. договору суборендар сплачує суборендодавцю суборендну плату, яка становить 20433,56грн., крім ПДВ –4086,71грн., всього 24520,27грн. за один повний календарний місяць суборенди, що становить доларовий еквівалент 4046,25дол. США, крім того ПДВ –809,25дол. США, а всього 4855,5дол. США за курсом Національного банку України на день підписання даного договору, наступним чином: протягом трьох банківських днів з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення (без урахування дня, в який відбулася передача), суборендар сплачує суборендну плату за період з дня підписання акту прийому-передачі приміщення по останній день поточного місяця (з урахуванням дня передачі).

На виконання п. 1.5. договору позивач сплатив відповідачу гарантійний платіж в розмірі трьохмісячної суборендної плати наперед в розмірі 73560,82грн.

В п.1.5.2. договору сторони визначили, що гарантійний платіж підлягає поверненню протягом трьох днів після закінчення дії договору і відсутності заборгованості за орендну плату, витрат на ремонт, прибирання.

З'ясував дотримання позивачем наведених договірних умов, суд апеляційної інстанції зазначив, що з матеріалів справи вбачається відсутність у суборендаря заборгованості.

Пунктом 11.1.1. договору передбачено, що суборендодавець зобов'язаний підтримувати у належному стані корпус, зовнішній вигляд, стелю, фундамент, балки та колони приміщення та будинку.

У п.12.8 договору визначено, що у випадку дострокового розірвання договору внаслідок порушення суборендодавцем своїх зобов'язань за чинним законодавством України, суборендодавець зобов'язується сплатити суборендарю (позивачу) неустойку в розмірі трьохмісячної суборендної плати по договору. Крім того, виплата неустойки не звільняє від повернення гарантійного платежу протягом 5-ти банківських днів з дня розірвання договору суборенди при умові виконання суборендарем п.1.5.3. договору.

Протягом дії договору, з 24.04.2008р. позивач постійно звертався до відповідача з приводу протікання стелі, оскільки це загрожувало роботі фірми та могло привести до короткого замикання та псування комп'ютерної техніки.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що стелю відповідачем не відремонтовано.

Позивач своїм листом від 29.07.2008р. №22 відмовився від договору, приміщення відповідач прийняв за актом здачі - приймання 31.07.2008р.

Висновком незалежної експертизи - експерта Карасьова Сергія Борисовича від 05.08.2008р. №Е-30-08 встановлено, що суборендовані приміщення частково не відповідають вимогам нормативних документів, що висуваються до приміщень громадського призначення, та потребують негайного ремонту.

Суд першої інстанції встановив, що суборендодавець не виконав умови договору суборенди, та дійшов висновку про стягнення з відповідача неустойки та гарантійного платежу на підставі п.12.8. договору, витрат на експертизу.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення неустойки та витрат на проведення експертизи, суд апеляційної інстанції, пославшись на п.12.8. договору, яким передбачено стягнення неустойки внаслідок порушення відповідачем зобов’язань, а саме: неналежне утримання будинку у належному стані, зазначив, що висновок спеціаліста про те, що приміщення підлягає негайному ремонту в зв’язку з його невідповідністю нормам СПіП є неналежним доказом, так як складений у відсутність представника відповідача, документів про його запрошення не має, висновок складений 05.09.2008р., тобто після повернення відповідачу приміщення, що підтверджується актом від 31.07.2008р., таким чином, позивач та спеціаліст вже без дозволу відповідача не мали можливості потрапити у приміщення. Поряд з цим, судом апеляційної інстанції вказано, що в акті повернення приміщення не вказано про не можливість його використання з причин зіпсування, навпаки зауважено про знаходження приміщення у належному стані, без пошкоджень з урахуванням рівня нормального зносу, із зазначення про недоведення вини відповідача.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про часткове скасування рішення місцевого суду в частині стягнення неустойки та витрат на проведення експертизи, врахував, що відповідач орендує приміщення у ВАТ "Ритм", договір суборенди не містить зобов’язань відповідача у здійсненні ремонту, навпаки, п.6.1.1. договору цей обов’язок покладає на позивача (підтримувати належний внутрішній стан, шляхом проведення поточного ремонту, тощо).

Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача лише гарантійного платежу у зв’язку з розірванням договору.

Згідно ст. 111-7 ГПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обґрунтованих доводів про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального законодавства при оцінці доказів заявником касаційної скарги не надано. Решта доводів викладених у касаційній скарзі зводиться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Викладені скаржником у касаційній скарзі доводи не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.