11/110-11 Про стягнення заборгованості за надані послуги за договором про надання послуг з обслуговування повітряних суден - 30.01.2012 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" на рішення господарського суду Київської області від 02.11.2011 року

у справі № 11/110-11 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Міжнародний аеропорт "Сімферополь", м. Сімферополь

до Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт", с. Гора Бориспільського району Київської області

про стягнення 10 881 грн. 63 коп.

До господарського суду Київської області звернулося Відкрите акціонерне товариство "Міжнародний аеропорт "Сімферополь" з позовом до Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 10 881 грн. 63 коп.

Рішенням від 02.11.2011 року господарський суд Київської області позов задовольнив повністю. Стягнув з ЗАТ "Авіакомпанія "Аеросвіт" на користь ВАТ "МА "Сімферополь" 10 248 грн. 89 коп. основного боргу, 102 грн. 60 коп. 3% річних, 530 грн. 14 коп. пені, 108 грн. 82 коп. держмита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду ТОВ ЗАТ "Авіакомпанія "Аеросвіт" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 02.11.2011 року по справі № 11/110-11 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2011 року апеляційна скарга відповідача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 11/110-11 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року було здійснено заміну позивача – Відкритого акціонерного товариства "Міжнародний аеропорт "Сімферополь" на його правонаступника – Публічне акціонерне товариство "Міжнародний аеропорт "Сімферополь".

В судовому засідання 30.01.2011 року представник відповідача підтримав вимоги своєї апеляційної скарги. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

25.10.2004 року Закрите акціонерне товариство "Авіакомпанія "Аеросвіт" (перевізник) та Республіканське підприємство "Міжнарожний аеропорт "Сімферополь" (обслуговуюча компанія, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство "Міжнародний аеропорт "Сімферополь" та Публічне акціонерне товариство "Міжнародний аеропорт "Сімферополь") уклали стандартну угоду про наземне обслуговування – спрощена процедура – № 549.14.6.Д.04.04/10-139, відповідно до умов якої перевізник та обслуговуюча погодились, що умови угоди і додатку А СУНО від квітня 1998 року в тому вигляді, в якому вони були опубліковані Міжнародною авіатранспортною асоціацією, являються частиною цієї угоди, як якщо б ці положення були повторені тут повністю.

В п. 7.1.4 угоди від 25.10.2004 року № 549.14.6.Д.04.04/10-139 сторони узгодили, що перевізник сплачує рахунки за надані послуги протягом 5 банківських днів з моменту його отримання.

Як визначено ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

П. 7.1.6 угоди від 25.10.2004 року № 549.14.6.Д.04.04/10-139 встановлено, що на підставі акту-звірки, до 20 числа місяця, наступного за звітним перевізник здійснює остаточний розрахунок з обслуговуючою компанією за надані послуги.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Протягом січня 2011 року сторонами по справі було підписано акти приймання передачі виконаних аеропортових послуг на загальну суму 92 232 грн. 89 коп., а саме, акт від 18.01.2011 № ФА-0000142 на 18 484 грн. 29 коп., акт від 21.01.2011 року № ФА-0000176 на 15 487 грн. 81 коп., акт від 20.01.2011 року № ФА-0000162 на 14 480 грн. 11 коп., акт від 25.01.2011 року № ФА-0000216 на 15 354 грн. 33 коп., акт від 25.01.2011 року № ФА-0000218 на 14 502 грн. 03 коп., акт від 28.01.2011 року № ФА-0000218 на 13 924 грн. 32 коп.

На підставі підписаних актів позивач в січні 2011 року виставив відповідачу рахунок-фактуру від 31.01.2011 року № СФ-000371 на загальну суму 92 232 грн. 89 коп., який за твердженням позивача останній оплатив частково, тому позивач просить суд стягнути 10 248 грн. 89 коп. недоплаченої суми.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що даний рахунок ним повністю був оплачений в два етапи: платіжним дорученням від 11.02.2011 року № 11842 на суму 20 880 грн. 04 коп. та платіжним дорученням від 25.02.2011 року № 12509 на суму 71 352 грн. 88 коп.

Також відповідач наполягав на тому, що платіжним дорученням від 11.02.2011 року № 11842 було сплачено одразу три рахунки на суму 98 800 грн., а саме: від 31.12.2010 року № СФ-6629 на суму 67 270 грн. 05 коп. (сплачено частково в розмірі 30 971 грн. 99 коп.), від 17.01.2011 року № СФ-000041 на суму 46 947 грн. 97 коп. та рахунок від 31.01.2011 року № СФ-000371 на суму 92 232 грн. 89 коп. (сплачено частково в розмірі 20 880 грн. 04 коп.). Отже, 30 971 грн. 99 коп. + 46 947 грн. 97 коп. + 20 880 грн. 04 коп. = 98 800 грн.

Відповідно до пояснень представника позивача, наданих в судовому засіданні 30.01.2012 року відповідач не вказує в своїх платіжних дорученнях розміри грошових коштів сплачених за відповідними рахунками-фактурами, а тому позивачем грошові кошти які поступають самостійно розподіляються в порядку погашення попередніх рахунків-фактур.

Колегія суддів встановила, що відповідно до наданих відповідачем до матеріалів справи рахунків-фактур від 16.12.2010 року № СФ-006289 на 65 873 грн. 01 коп., від 31.12.2010 року № СФ-006629 на 67 270 грн. 05 коп., від 17.01.2011 року № СФ-000041 на 46 947 грн. 97 коп., від 31.01.2011 року № СФ-000371 на 92 232 грн. 89 коп., позивачем було виставлено відповідачу до сплати 272 323 грн. 92 коп., які як вбачається з призначень платежу, вказаних у наданих відповідачем до матеріалів справи платіжних дорученнях (від 02.02.2011 року № 11245 на 91 922 грн. 15 коп., від 11.02.2011 року № 11842 на 98 800 грн., від 25.02.2011 року № 12509 на 71 352 грн. 88 коп.) останній оплатив, на 262 075 грн. 03 коп.

Таким чином різниця між виставленими до оплати позивачем та оплаченими відповідачем рахунками складає суму заявлену до стягнення 10 248 грн. 89 коп. (272 323 грн. 92 коп. – 262 075 грн. 03 коп.).

Відповідачем також було надано до суду першої інстанції рахунок-фактуру від 30.11.2010 року № СФ-006125 на 132 025 грн. 19 коп. та платіжне доручення, яким цей рахунок було оплачено від 12.01.2011 № 10187 на 79 000 грн. Проте оскільки платіжне доручення від 12.01.2011 № 10187 не погашає повністю рахунок-фактуру від 30.11.2010 року № СФ-006125, а призводить до збільшення суми боргу до 63 274 грн. 08 коп., які позивачем не заявлялися до стягнення, то колегія суддів апеляційного господарського суду не бере ці докази до уваги як неналежні.

Відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання.

Оскільки відповідач не довів факту погашення основної заборгованості за надані йому послуги з наземного обслуговування повітряних суден у розмірі 10 248 грн. 89 коп., то за таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом було обґрунтовано стягнуто з відповідача суми боргу у розмірі 10 248 грн. 89 коп.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Ч. 6 ст. 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

П. 7.1.6 угоди від 25.10.2004 року № 549.14.6.Д.04.04/10-139 (друге речення) при затримці кінцевого розрахунку перевізник, починаючи з 21 числа, виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виникнення пені, від неоплаченої у строк суми за кожний день прострочення платежу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду перевірила розрахунок пені за період з 21.02.2011 року по 25.02.2011 року за несвоєчасне виконання відповідачем, взятих на себе зобов’язань, у розмірі 356 грн. 88 коп. і вважає його правильним.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду перевірила розрахунок пені за період з 21.02.2011 року по 18.05.2011 року за несвоєчасне виконання відповідачем, взятих на себе зобов’язань, у розмірі 69 грн. 07 коп. і вважає його правильним.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія "Аеросвіт" на рішення господарського суду Київської області від 02.11.2011 року по справі № 11/110-11 залишити без задоволення.