48/411 Про визнання недійсним договору фінансового лізингу - 26.01.2012 Прийняття

До господарського суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "БМК Планета-міст" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" про визнання недійсним договору фінансового лізингу від 22.05.2008 року, укладеного між сторонами по справі.

Рішенням від 05.10.2011 року господарський суд м. Києва в задоволенні позову відмовив повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду ТОВ "БМК Планета-міст" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 05.10.2011 року по справі № 48/411 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011 року апеляційна скарга позивача була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 48/411 у судовому засіданні за участю представників сторін.

В судове засідання 26.01.2012 року повноважні представники позивача не з’явилися та про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. Під час попередніх судових засідань представники позивача підтримували вимоги своєї апеляційної скарги. В судовому засіданні 26.01.2011 року представники відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечували з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судових засіданнях 22.12.2011 року оголошувалася перерва до 16.01.2012 року до 13 год. 00 хв., 16.01.2012 року до 26.01.2012 року до 12 год. 30 хв.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду м. Києва має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 22.05.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БМК Планета-Міст" (лізингоотримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" (лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 596-LD.

Відповідно до п. 1.1 договору від 22.05.2008 року № 596-LD лізингодавець взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця (відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікації та умов, передбачених у цьому договорі, зокрема, у додатку № 1 до цього договору) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених цим договором.

Додатком № 1 до договору від 22.05.2008 року № 596-LD сторони визначили, що предметом лізингу є дві бурові установки Boramtec BRT 23 з додатковим обладнанням (бурова головка комплект – 1 шт., бур шнековий 800 мм – 1 шт., бур шнековий 1000 мм – 1 шт., віброзанурювач арматурного каркаса для BRT 23 – 1 шт., обсадний ствол 1500 мм / комплект вкладишів для зменшення діаметру – 1 шт., адаптер для обсадної труби 800 мм. – 1 шт., адаптер для обсадної труби 1000 мм. – 1 шт.).

Згідно із п. 1.3 договору від 22.05.2008 року № 596-LD строк лізингу починається з дати передачі та закінчується в останню дату платежу, зазначеного у додатку № 2 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами цього договору. Лізингоодержувач не має права односторонньо розірвати цей договір до закінчення строку лізингу.

Додатком № 2 до договору від 22.05.2008 року № 596-LD сторонами затверджено графік лізингових платежів за Договором.

Із змісту п. 2.1 Договору визначено, що зобов’язання лізингодавця перед лізингоодержувачем за договором виникають за умови, що не пізніше дати передачі лізингодавець отримав наступні документи, та лізингоодержувач виконав наступні дії, які за формою та змістом є задовільними для лізингоодержувача:

а) копія рішення уповноваженого органу лізингоодержувача відповідно до його статутних документів на укладання договору на умовах, які відповідають йому;

b) копії статутних документів лізингоодержувача (включаючи, але не обмежуючись, останню версію зареєстрованого належним чином Статуту, довідки про реєстрацію) зі змінами та доповненнями до них, засвідчені печаткою лізингоодержувача та підписом уповноваженої особи;

c) підписання та належне виконання контракту купівлі-продажу;

d) копії документів, що підтверджують повноваження представників лізингоодержувача підписувати та виконувати умови цього договору та інших фінансових та забезпечувальних документів та інші.

Пунктом 3.3 договору від 22.05.2008 року № 596-LD визначено, що лізингоодержувач зобов’язаний оглянути предмет лізингу на власний ризик та за власний рахунок протягом 1 робочого дня після дати поставки в місці поставки (як цей термін визначений в контракті купівлі-продажу від 22.05.2008 року № 596-LD/РС). За результатами огляду, в вищезазначений термін, лізингоодержувач і лізингодавець підписують акт приймання-передачі, складений за змістом та формою, що викладені в додатку № 3 до цього договору. Предмет лізингу вважається прийнятим лізингоодержувачем повністю і у належному технічному стані після підписання такого акту приймання-передачі.

Відповідно до п. 4.4 договору від 22.05.2008 року № 596-LD на чинність цього договору не впливають будь-які обмеження або навіть неможливість користування предметом лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних, або технічних, або економічних причин, випадків надзвичайних подій або форс-мажору. В таких випадках зобов’язання лізингоодержувача, в тому числі платіжні зобов’язання, залишаються чинними в повному обсязі.

Із змісту п. 7.1 договору від 22.05.2008 року № 596-LD вбачається, що складові лізингових платежів їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору.

Пунктом 10.3 договору визначено, що лізингодавець залишається єдиним беззаперечним власником предмета лізингу.

Спір у справі пов’язаний із правомірністю оспорюваного договору.

Позивач вказує на невідповідність договору ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" у зв’язку з тим, що на момент укладання вказаного договору та передачі предмету лізингу лізингоодержувачу відповідач не був власником майна.

Оспорюваний договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України (435-15) , ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Відповідно до ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг – це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Тобто, на момент передачі майна у лізинг лізингодавець має бути власником такого майна.

Позивач вказує, що відповідач на момент передачі майна у лізинг не був його власником.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

22.05.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БМК Планета-Міст" ("продавець або лізингоодержувач") та Товариством з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг" ("покупець або лізингодавець") було укладено Контракт купівлі-продажу № 596-LD/PC.

Відповідно до п. 1.1 контракту від 22.05.2008 року № 596-LD/PC продавець зобов’язаний продати, а лізингодавець зобов’язаний купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг лізингоодержувачу (відповідно до договору фінансового лізингу від 22.05.2008 року № 596-LD) 2 (дві) бурові установки Boramtec BRT 23, виробництва Boramtec (Німеччина), надалі іменоване як "Виробник", надалі іменоване "Предмет лізингу" в цілому та відповідно як окремі його складові, зазначені в додатку № 1 "Спеціфікація" до цього контракту.

Додатком № 1 до контракту від 22.05.2008 року № 596-LD/PC сторонами погоджено найменування товару – бурова установка Boramtec BRT 23 з додатковим обладнанням, марку, модель, виробника, комплектацію та кількість.

Наведене майно відповідає майну, яке є предметом лізингу за договором.

Згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із змісту п. 7.1 контракту від 22.05.2008 року № 596-LD/PC вбачається, що право власності на предмет лізингу переходить від продавця до лізингодавця з моменту підписання акту приймання-передачі предмета лізингу на умовах, передбачених контрактом.

Платіжними дорученнями від 26.05.2008 року № 23344 та від 28.05.2008 року № 23533 відповідач здійснив позивачу оплату за дві бурові установки на загальну суму 13 035 391 грн. 20 коп.

Актом приймання-передачі від 26.05.2008 року бурові установки були передані у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "УніКредит Лізинг".

Відповідно до п. 1 Акту приймання-передачі фізично приймаючи від продавця наступне обладнання, яке становить предмет лізингу відповідно контракту купівлі-продажу від 22.05.2008 року №596-LD/PC лізингодавець цим набуває вищезазначений предмет лізингу у повну і необмежену власність і право власності на нього та передає його лізингоодержувачу у фінансовий лізинг відповідно до договору фінансового лізингу від 22.05.2008 року № 596-LD.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що на момент передачі предмету лізингу позивачу власником такого майна було ТОВ "УніКредит Лізинг", а доводи позивача про зворотне не відповідають обставинами справи.

Приписи ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" та ст. 806 ЦК України не встановлюють обмеженого переліку продавців у яких лізингодавець може придбати майно, яке підлягає передачі у лізинг. Тобто, майно лізингодавець має право придбати і у майбутнього лізингоодержувача з метою передачі майна йому у лізинг.

Відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позивачем не надано доводів з якими положення ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України пов’язують можливість визнання договору недійсним, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БМК Планета-міст" на рішення господарського суду м. Києва від 05.10.2011 року по справі № 48/411 залишити без задоволення.