4/397-54/267 Про зобов'язання повернути кредит та сплатити відсотки - 25.01.2012 Прийняття

У травні 2009р. Державна іпотечна установа звернулася до господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про повернення кредиту у розмірі 693 595 080,00 грн. та стягнення відсотків за користування кредитом у період з 01.04.2009р. по 12.05.2009р. у розмірі 7 901 283,13 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Банком грошових зобов’язань за укладеним із позивачем Кредитним договором №7/1 від 15.10.2008р. в частині повного та своєчасного, а саме: у строк до 10.04.2009р., повернення отриманого від Державної іпотечної установи кредиту та сплати відсотки за користування ним.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.05.2009р. (суддя – Борисенко І.І.) позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №4/397.

26.01.2010р. Державна іпотечна установа звернулася до місцевого господарського суду із заявою про збільшення розміру позовних вимог (а.с.65-98, т.1), в якій просила стягнути із відповідача:

- суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення повернення кредиту – з квітня по грудень 2009р. у розмірі 735 210 784,80 грн.;

- суму нарахованих відсотків за користування кредитом у період з 01.04.2009р. по 21.01.2009р. у розмірі 94 062 894,41 грн.;

- пеню за порушення взятих на себе зобов’язань у розмірі 121 761 091,77 грн., зокрема, пеню за прострочення повернення кредиту у розмірі 116 476 466,93 грн. та пеню за прострочення сплати відсотків у розмірі 5 284 624,84 грн.

Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення із відповідача 693 595 080,00 грн. боргу по кредиту рефінансування та 94 062 864,91 грн. відсотків за користування кредитом за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. була прийнята місцевим господарським судом до розгляду. В іншій частині вимог суд першої інстанції відхилив заяву Державної іпотечної установи, посилаючись на те, що вимоги про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 41 615 704,80 грн. та пені у розмірі 121 761 091,77 грн. фактично є новими вимогами, збільшення яких неможливе, оскільки вони не були заявлені раніше у позовній заяві.

Банк проти позовних вимог Державної іпотечної установи заперечував, однак, як вбачається із письмового відзиву ВАТ "КБ "Надра" на позовну заяву, відповідач визнав наявність у нього заборгованості за Кредитним договором №7/1 від 15.10.2008р. у розмірі 693 595 080,00 грн.

Обгрунтовуючи свої заперечення проти решти заявлених Державною іпотечною установою вимог в частині стягнення із ВАТ "КБ "Надра" заборгованості за відсотками, інфляційних втрат та пені, відповідач посилався на введення з 10.02.2009р. у Банку тимчасової адміністрації терміном на один рік та запровадження у зв’язку з цим мораторію на задоволення вимог кредиторів з 10.02.2009р. до 10.02.2010р. Відтак, на думку відповідача, починаючи з 10.02.2009р. законні підстави для нарахування відсотків за користування кредитом, інфляційних втрат та пені у позивача відсутні.

Рішенням господарського суду м. Києва від 16.02.2010р. у справі №4/397 (суддя – Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2010р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя – Корсак В.А., суддів: Коршун Н.М., Авдеєв П.В. (доповідач), позов задоволено частково, зобов’язано ВАТ "КБ "Надра" виконати умови Кредитного договору №7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), а саме: перерахувати на розрахунковий рахунок Державної іпотечної установи суму основного боргу у розмірі 693 595 080,00 грн., суму нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі 55 497 107,72 грн. за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р.

В частині вимог про стягнення відсотків у сумі 38 565 786,69 грн. відмовлено.

За висновками місцевого господарського суду, з якими погодився суд апеляційної інстанції, наявними у справі документами підтверджувався факт наявності у відповідача заборгованості за кредитом у розмірі 693 595 080,00 грн. Водночас, господарські суди зазначали, що позивач неправомірно в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за користування кредитом з 9,9% річних до 42% річних, тому виконаний ним розрахунок заборгованості по відсоткам є невірним, а позовні вимоги у цій частині підлягали частковому задоволенню.

Утім, постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2011р. у справі №4/397 (колегія суддів у складі: головуючий суддя – Кот О.В., судді: Шевчук С.Р. (доповідач), Кролевець О.А.) судові рішення попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Скасовуючи судові акти першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України зазначив, що господарськими судами не було досліджено належним чином поданий позивачем розрахунок нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та не надано правової оцінки щодо його обгрунтованості, та чи правильно вказано позивачем суми. Разом з тим, вказала судова колегія, суди не перевірили, чи відповідає розрахунок позивача вимогам чинного законодавства, умовам кредитного договору, зокрема, п.1.2 Кредитного договору №7/1 від 15.10.2008р., яким встановлено кінцевий строк повернення кредиту – до 10.04.2009р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.06.2011р. (суддя – Шкурдова Л.М.) справу №4/397 прийнято до свого провадження та присвоєно їй №54/267.

30.06.2011р. Державна іпотечна установа подала до місцевого господарського суду заяву про заміну предмету позову (а.с.143-145, т.2), в якій просила стягнути із відповідача суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 762 954 588,00 грн., суму нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. у розмірі 55 497 107,72 грн. та 3% річних у розмірі 46 233 337,80 грн.

При цьому, під час нового розгляду справи, позивач надав місцевому господарському суду уточнений детальний розрахунок заборгованості по відсоткам за користування кредитом у період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. (включно), нарахованих згідно умов Кредитного договору №7/1 від 15.10.2008р. (а.с.158-161,т.2; а.с.4-8, т.3), розмір якої становив 53 803 975,60 грн.

Заява позивача про заміну предмету позову та уточнені розрахунки заборгованості по відсоткам були прийняті місцевим господарським судом до розгляду.

01.08.2011р. до суду першої інстнації надійшла заява заступника прокурора м. Києва про вступ Прокуратури м. Києва у справу за №54/267.

Прокурор позов Державної іпотечної установи підтримав та просив господарський суд його задовольнити.

Відповідач проти вимог Державної іпотечної установи в частині стягнення із нього відсотків за користування кредитом у період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. у розмірі 53 803 975,60 грн. та 3% річних у розмірі 46 233 337,80 грн. заперечував, посилаючись на їх неправомірність. Так, відповідач зазначав, що за умовами Кредитного договору №7/1 від 15.10.2008р. відсотки за користування кредитними коштами нараховуються у строк до 10.04.2009р., тому нарахування відсотків у період з 11.04.2009р. до 20.01.2010р., за оцінкою Банку, є неправомірним. Крім того, за оцінкою відповідача, заявлена позивачем вимога про стягнення із Банку 3% річних у розмірі 46 233 337,80 грн. не підлягає задоволенню, оскільки у Кредитному договорі сторони передбачили інший розмір відсотків річних, який становить 9,9 %.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду м. Києва від 16.08.2011р. за клопотанням відповідача призначено колегіальний розгляд справи №54/267 у складі трьох суддів: головуючий суддя – Шкурдова Л.М., суддів: Зеленіної Н.І., Шевченка В.Ю., який в подальшому було змінено на наступний: головуючий суддя – Шкурдова Л.М., судді: Домнічева І.О., Івченко А.М.

У вересні 2011р. Банк звернувся до господарського суду із заявою про призначення у справі №54/267 судово-бухгалтерської експертизи, на вирішення якої поставити питання: чи правильно позивачем здійснено розрахунки сум відсотків за користування кредитом та 3% річних?; чи відповідає сума відсотків за користування кредитом, що заявлена позивачем до стягнення, реальній сумі заборгованості.

Однак, місцевий господарський суд відхилив клопотання відповідача про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи, виходячи з того, що здійснення перерахунку ціни пзову за наявними у справі документами не потребує спеціальних знань.

Під час прийняття місцевим господарським судом рішення у даній справі відповідача – Відкрите акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" у порядку ст. 25 ГПК України було замінено на його правонаступника – Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра".

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.10.2011р. у справі №54/267 (колегія суддів у складі: головуючий суддя – Шкурдова Л.М., судді: Домнічева І.О., Івченко А.М.) позов задоволено, визначено до стягнення із ПАТ "КБ "Надра" на користь Державної іпотечної установи 693 595 080,00 грн. заборгованості за кредитом, 53 803 975,00 грн. заборгованості за відсотками, 69 359 508,00 грн. інфляційних втрат та 46 233 337,80 грн. 3% річних.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 11.10.2011р. у справі №54/267 скасувати та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

У доводах апеляційного оскарження Банк вказував на допущені місцевим господарським судом порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню.

Так, за оцінкою скаржника, господарський суд неповно дослідив фактичні обставини справи та не взяв до уваги, що положення укладеного між сторонами Кредитного договору №7/1 від 15.10.2008р. не передбачають можливості нарахування відсотків за користування кредитом після 10.04.2009р., а відтак, вимоги Державної іпотечної установи в цій частині є неправомірними.

Крім того, апелянт зазначав, що у порушення вимог ст. 35 ГПК України при прийнятті оскарженого рішення судом першої інстанції було залишено поза увагою рішення у справі №4/517 між тими ж сторонами, яке набрало законної сили, яким, зокрема, встановлено, що відсотки за користування кредитом мають сплачуватися до настання терміну зазначеного у п.1.2 Кредитного договору, тобто до 10.04.2009р.

Серед інших доводів апеляційного оскарження, Банк вказував на неправомірну відмову місцевого господарського суду у задоволенні клопотання ПАТ "КБ "Надра" про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2011р. №54/267 (колегія суддів у складі: головуючий суддя – Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 28.11.2011р.

Позивач проти доводів апеляційного оскарження заперечив з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржене судове рішення залишити без змін.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2011р. №01-23/3/1 у зв’язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. у відпустці здійснено заміну у складі колегії суддів по даній справі на наступний: головуючий суддя – Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2011р. у зазначеному складі суду розгляд апеляційної скарги у даній справі відкладався на 16.01.2011р. Водночас, за клопотанням представників сторін було продовжено процесуальний строку розгляду апеляційної скарги на 15 днів.

Розгляд апеляційної скарги, призначений на 16.01.2012р. відкладався у порядку ст. 77 ГПК України на 25.01.2012р.

У призначене судове засідання з’явилися представники сторін та прокурор.

Представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Представник позивача проти вимог апелянта заперечував, посилаючись на їх безпідставність та необгрунтованість, рішення місцевого господарського суду у даній справі просив залишити без змін.

Прокурор підтримав правову позицію, викладену представником позивача, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а оскаржений судовий акт – залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 15.10.2008р. між Державною іпотечною установою (Банк, позивач) та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" (позичальник, відповідач) був укладений Кредитний договір №7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами) (далі – Кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику на умовах цього договору, а позичальник зобов’язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн. та сплатити відсотки за користуванням кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Згідно п.1.2.1. Кредитного договору кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009р.

Згідно з п.1.2.1. кредит рефінансування надається з метою формування позичальником портфелю іпотечних кредитів, що відповідають вимогам до іпотечних кредитів, затверджених Наглядовою радою кредитора (додаток 1 до Генерального договору № 1 від 21.02.2006р. з урахування норм "Порядку надання державних гарантій за зобов’язаннями Державної іпотечної установи"), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006р. №1094 (1094-2006-п) ), в розмірі отриманого кредиту рефінансування згідно цього Договору.

Пунктами 1.4.1, 1.4.2. Кредитного договору встановлено, що за користування кредитом рефінансування позичальник сплачує кредитору відсотки наступним чином: відсотки за користування кредитом рефінансування розраховуються в розмірі 9,9 % річних та нараховуються за методом "факт/факт" на фактичний залишок заборгованості позичальника за кредитом рефінансування за фактичний час користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту рефінансування до настання терміну, зазначеного у п.1.2. договору.

Відповідно до п.п. 2.2.1., 2.2.2. Кредитного договору позичальник зобов’язується не пізніше дня погашення кредиту рефінансування з урахуванням графіку сформувати портфель іпотечних кредитів у національній валюті України –гривні, що відповідають вимогам до кредитів. В строки, обумовлені договором, погасити кредит рефінансування та своєчасно у визначені цим договором строки сплачувати відсотки за користування кредитом рефінансування, а у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов’язань по цьому договору на першу вимогу кредитора сплатити штрафні санкції, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати сплачені збитки.

Додатковою угодою №1 до Кредитного договору №7/1 від 15.10.2008р., доповнено пункт 1.1. першого розділу Кредитного договору підпунктами 1.1.1., 1.1.2 наступного пункту, а саме з 23.03.2009р. сума кредиту рефінансування, яку кредитор надає позичальнику, а останній зобов’язується повернути складає 693595080,00 грн.

На виконання умов Кредитного договору позивач перерахував на позичковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 700 000 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи завіреними належним чином копіями виписок з банківського рахунку відповідача. Отримання кредитних коштів у зазначеному розмірі не заперечував і сам відповідач.

Однак, відповідач взяті на себе за Кредитним договором зобов’язання належним чином не виконав, кредит своєчасно та у повному розмірі не повернув, відсотки за користування ним не сплатив.

За розрахунком позивача станом на день звернення до господарського суду з позовом, заборгованість відповідача становила 701 496 363,13 грн., з яких: 693 595 080,00 грн. борг по кредиту, 7 901 283,13 грн. – борг по несплаченим відсоткам за користування кредитними коштами з розрахунку 9,9 % річних.

В процесі розгляду справи місцевим господарським судом, позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив стягнути із відповідача 693 595 080,00 грн. боргу по кредиту, 53 803 975,60 грн. заборгованості по відсоткам за користування кредитом за період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. з розрахунку облікової ставки НБУ, 69 359 508,00 грн. інфляційних втрат та 46 233 337,80 грн. 3% річних.

Заява позивача була прийнята місцевим господарським судом до розгляду.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на неправомірність висновку місцевого господарського суду, зокрема, в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього відсотків за користування кредитними коштами понад строк до 10.04.2009р. За оцінкою апелянта, умовами Кредитного договору чітко передбачено право кредитора на нарахування відсотків за користування кредитними коштами до 10.04.2009р., тому вимоги про стягнення відсотків за користування кредитом понад цей строк є безпідставними, а висновки місцевого господарського суду про задоволення позову у цій частині – неправомірними.

Утім, судова колегія не погоджується із наведеними доводами скаржника, оскільки така позиція суперечить правовій природі правовідносин, що виникли між Державною іпотечною установою та позичальником на підставі укладеного між ними Кредитного договору.

Так, в силу ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу України (435-15) про Договір позики, якщо інше не встановлено законодавством і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави стверджувати, що за своєю правовою природою кредитний договір є консенсуальним, двостороннім, а також оплатним.

Отже, однією із істотних умов укладання кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009 - 2010 роки), проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу, і не являються неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, але й однією з форм цивільно-правової відповідальності.

Зважаючи, що станом на день розгляду справи у господарському суді відповідач кредитні кошти у розмірі 693 595 080,00 грн. не повернув, продовжує користуватися ними, тому позичальник за Кредитним договором зобов’язаний сплачувати на користь кредитора відсотки за користування кредитними коштами у розмірі, вказаному у Договорі.

Позивач просив стягнути із відповідача відсотки за користування кредитними коштами у розмірі однієї облікової ставки НБУ за правилами ст. 1048 ЦК України, що є меншим, ніж передбачено умовами Кредитного договору. Господарський суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог, а тому, перевіривши виконаний позивачем розрахунок відсотків за користування відповідачем кредитними коштами у розмірі 693 595 080,00 грн. в період з 10.04.2009р. по 20.01.2010р. на суму 53 803 975,60 грн., судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду про правомірність вимог Державної іпотечної установи у розмірі 53 803 975,60 грн.

За оцінкою судової колегії, підлягають відхиленню доводи апеляційного оскарження, в яких відповідач вказував на неправомірність нарахування позивачем 3% річних на суму основного боргу відповідно до положення ч.2 ст. 625 ЦК України, з тих міркувань, що умовами Кредитного договору передбачено інший розмір відсотків, нарахування яких, на думку скаржника, припиняється із дати повернення кредиту позичальником, тобто з 10.04.2009р.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача висловив правову позицію, згідно з якою 3% річних, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України, є штрафною санкцією за неналежне виконання боржником зобов’язання, а тому в силу ч.6 ст. 232 ГК України нарахування 3% річних у будь-якому випадку не може перевищувати шести місяців від дати, коли зобов’язання повинно бути виконано.

Однак, судова колегія не може погодитися із такими доводами скаржника з огляду на наступне.

Співвідношення між процентами річних, передбаченими ст. 625 ЦК України, і процентами за ст. 1048 ЦК України полягає в тому, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК України є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України - заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Тоді як, виходячи із приписів ч.2 ст. 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов’язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За таких обставин, для застосування ч.6 ст. 232 ГК України на вимоги про стягнення 3% річних, передбачених ст. 625 ЦК України, підстави відсутні, адже кредитор має право на отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, за весь час прострочення.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат за весь час прострочення повернення кредитних коштів, судова колегія визнала його вірним, а висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог у цій частині – правомірним та обгрунтованим.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо неправомірності відмови місцевим господарським судом у задоволенні клопотання ПАТ "КБ "Надра" про призначення у справі судово-бухгалтерської експертизи з огляду на необхідність визнання дійсної суми заборгованості позичальника перед Державною іпотечною установою за Кредитним договором.

Суд першої інстанції правомірно вказав на те, що перерахунок заявленої до стягнення суми заборгованості у даному випадку не потребує спеціальних знань, тому у призначенні у справі судово-бухгалтерської експертизи немає необхідності. Крім того, судова колегія погоджується із господарським судом в частині тверджень про те, що проведення у справі судової експертизи призведе до затягування розгляду справи.

З огляду на встановлені обставини справи, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування законного рішення місцевого господарського суду у даній справі, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт – без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України державне мито за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на рішення господарського суду м. Києва від 11.10.2011р. у справі №54/267 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 11.10.2011р. у справі №54/267 – без змін.