62/5 Про стягнення боргу за спожиту теплову енергію - 24.01.2012 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Екостандарт", м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 10.10.2011 року) по справі № 62/5 (суддя –Любченко М.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Екостандарт", м. Київ

до казенного підприємства "Радіовимірювач", м. Київ

про стягнення 40 387,44 грн.

До господарського суду міста Києва в порядку позовного провадження звернулося публічне акціонерне товариство "Екостандарт", м. Київ до казенного підприємства "Радіовимірювач" про стягнення з відповідача боргу за спожиту теплову енергію в сумі 40 387,44 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року (підписаного 10.10.2011 року) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, публічне акціонерне товариство "Екостандарт" звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить рішення скасувати та винести нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Зокрема, скаржник зазначає, що суд не врахував норми діючого законодавства на момент заборгованості, а саме з 01.11.2008 року, та помилково застосував тарифи згідно розпорядження КМДА № 86 від 31.01.2007 року.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2012 року по справі № 62/5 задоволено клопотання публічного акціонерного товариства "Екостандарт" про поновлення строку, відновлено строк на подання апеляційної скарги та прийнято її до провадження і призначено перегляд рішення на 24.01.2012 року.

Казенне підприємство "Радіовимірювач" на підставі ст. 96 ГПК України надало суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року у справі № 62/5 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

Представник позивача був присутнім в судовому засіданні та надав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представники відповідача в судовому засіданні надали свої пояснення та просили рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Екостандарт" - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року по справі № 62/5 – залишається без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України (1798-12) .

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

16.11.2007 року між закритим акціонерним товариством "Укр-Кан-Пауер", правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Екостандарт", (енергопостачальна організація, позивач) та казенним підприємством "Радіовимірювач" (покупець, відповідач) укладено договір № 450017, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених Договором.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до пункту 1.1 Договору позивач зобов’язався постачати теплову енергію (товар) у вигляді гарячої води у період з 16.11.2007 року по 16.10.2008 року з максимальним тепловим навантаженням 0,159 Гкал/год в тому числі на опалення.

Згідно п. 1.2 Договору відповідач зобов’язаний прийняти товар та своєчасно здійснити оплату за нього на умовах даного договору.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили, що тарифи на теплову енергію розраховуються по групах споживачів енергопостачальною організацією, затверджуються у встановленому порядку і підлягають перегляду у випадках зміни розмірів складових калькуляції собівартості теплової енергії (в т.ч. ціни на паливо), а також інших випадках, передбачених діючими нормативними документами. На час укладання договору тариф на теплову енергію (опалення) складає 171,62 грн.

У п. 6.3 договору зазначено, що всі розрахунки по цьому "договору" виконується на підставі рахунків, які "покупець" отримує від "енергопостачальної компанії", виключно у грошовій формі за винятком випадків, передбачених чинним Законодавством України. Покупець щомісячно з 12 по 14 число отримує в енергопостачальній організації оформлені бланки актів звірки розрахунків за прийняту теплову енергію на початок розрахункового періоду, табуляграми та доручення на сплату прийнятої теплової енергії за поточний місяць з урахуванням недоплати або переплати за поточний місяць (п. 6.4 договору). Покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця (п. 6.5).

Згідно п. 6.6 загальна сума договору складає 75 429,59 грн.

Відповідно до п.10.1 вбачається, що договір укладений на термін з 16.11.2007 року до 16.11.2008 року і вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо жодна із сторін не заявить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього договору.

Зміни та доповнення до даного договору мають юридичну силу, якщо вони підписані обома сторонами. При цьому, зміни та доповнення, які обумовлені законодавством України обов’язкові для підписання (п. 10.2 договору).

Як вбачається з матеріалів справи публічним акціонерним товариством "Екостандарт" за період з 20.11.2008 року по 26.03.2009 року було поставлено відповідачу теплову енергію на загальну суму 80 714,99 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії за період з 20.11.2008 року по 30.11.2008 року, з 01.12.2008 року по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 року по 31.01.2009 року, з 01.02.2009 року по 28.02.2009 року, з 01.03.2009 року по 26.03.2009 року та нарядом № 30395 від 04.11.2008 року про початок опалювального сезону (т.1, а.с. 27-32).

Факт отримання товару в період з 20.11.2008 року по 26.03.3009 року обсягом 149 Гкал відповідачем не заперечується та зазначив, що вказані послуги ним оплачено, що підтверджено випискою з особового рахунку позивача, покупцем на рахунок енергопостачальної організації з 18.11.2008 року по 31.07.2009 року було перераховано 40 327,55 грн.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначає, що відповідач отриману за Договором в період з 20.11.2008 року по 26.03.2009 року теплову енергію оплатив частково, в сумі 40 327,55 грн., несплаченою залишилась заборгованість в сумі 40 387,44 грн.

Відповідач, не заперечує проти обсягів поставленої енергії, однак зазначає, що заявлена до стягнення позивачем заборгованість не відповідає дійсності, оскільки за опалювальний період (грудня 2008 року – березень 2009 року) вартість теплової енергії розраховувалось позивачем за тарифами, визначеними Розпорядженнями КМДА, які скасовані Указами Президента України як такі, що суперечать Конституції України (254к/96-ВР) та законам України, то вартість теплової енергії за вказаний період необґрунтовано є більшою.

Позивач проти зазначеної правової позиції відповідача заперечує, посилаючись на те, що дія нормативно-правового акту в часі розуміється так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актом може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Щодо вказаного слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 6 ст. 276 ГК України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Як слідує з матеріалів справи, розрахунок вартості спожитої відповідачем теплової енергії за період, який передував спірному (грудня 2008 року – березень 2009 року), проводився позивачем наступним чином:

- за період з 01.12.2008 року по 30.12.2008 року на підставі тарифів, встановлених Розпорядженням КМДА № 1662 від 27.11.2008 року (ra1662017-08) "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів";

- за період з 31.12.2008 року по 05.02.2009 року на підставі тарифів, встановлених Розпорядженням КМДА № 1780/1 від 25.12.2008 року (ra0780017-08) "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ та інших споживачів";

- за період з 06.02.2009 року по 09.02.2009 року на підставі тарифів, встановлених Розпорядженням КМДА № 127 від 05.02.2009 року (ra0127017-09) "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для інших споживачів" та № 128 від 05.02.2009 року (ra0128017-09) "Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з центрального опалення і постачання гарячої води для бюджетних установ".

Проте, зазначені вище розпорядження КМДА в подальшому указами Президента України були скасовані, зокрема:

- Указом Президента України № 1199/2008 від 24.12.2008 року "Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації" (1199/2008) скасовано як таке, що не відповідає Конституції та законам України, іншим актам законодавства, розпорядження голови Київської міської державної адміністрації № 1162 від 27.11.2008 року;

- Указом Президента України № 65/2009 від 03.02.2009 року "Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації" (65/2009) скасовано як таке, що не порушує вимоги Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , розпорядження голови Київської міської державної адміністрації № 1780/1 від 25.12.2008 року (ra0780017-08) ;

- Указом Президента України № 76/2009 від 09.02.2009 року "Про скасування рішень голови Київської міської державної адміністрації" (76/2009) як такі, що суперечать Конституції України (254к/96-ВР) , Господарському кодексу України (436-15) , Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , Закону України "Про місцеві державні адміністрації" (586-14) , Постанові Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води", та є економічно необґрунтованими, неефективними за очікуваними результатами, скасовані розпорядження голови Київської міської державної адміністрації № 127 (ra0127017-09) та № 128 від 05.02.2009 року (ra0128017-09) .

Згідно ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом (436-15) , законами України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Частиною 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу (436-15) , інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у сторін по справі відсутній обов’язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції (254к/96-ВР) та Законам України, з часу прийняття цих рішень, а нарахування позивачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями не є законним і примушує відповідача робити те, що не передбачено законодавством.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, нарахування плати за теплову енергію, спожиту протягом грудня 2008 року - березня 2009 року, слід проводити за тарифами згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації № 86 від 31.01.2007 року (raa086017-07) в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007 року (ra0715017-07) . (Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.01.2011 року по справі № 42/202 та від 28.12.2011 року по справі № 46/47).

Як слідує з матеріалів справи, з грудня 2008 року по березень 2009 року позивачем за умовами Договору було поставлено відповідачу 149 гкал.

Враховуючи, що тариф становить 171,62 грн. за 1 гкал без ПДВ, вартість поставленої протягом вказаного періоду енергії становить 25 571,38 грн.

Виходячи зі змісту наявного у матеріалах справи додатку до виписки з особового рахунку позивача, покупцем на рахунок енергопостачальної організації з 18.11.2008 року по 31.07.2009 року було перераховано 40 327,55 грн. Вказані відомості надані позивачем на підтвердження проведення оплат за договором № 450017 від 16.11.2007 року саме у спірний період постачання теплової енергії.

Отже, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд вважає висновок місцевого суду щодо відмови у задоволені позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 20.11.2008 року по 26.03.2009 року у сумі 40 387,44 грн. законним, а тому залишає рішення без змін.

За правилами ст. 4- 7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) , рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року у справі № 62/5 – залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4- 7, 33, 43, 99, 101- 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Екостандарт", м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 05.10.2011 року у справі № 62/5 залишити без задоволення.