17/312 Про стягнення заборгованості з оплати вартості виконаних робіт за договором підряду - 24.01.2012 Прийняття

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техностар" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення з відповідача основного боргу з оплати вартості виконаного об’єму підрядних робіт, пені, інфляційних втрат та 3% річних за договором підряду №09/08-01 від 10.09.2008 р., загальним розміром 133924,25 грн., з яких: 115797,34 грн. основного боргу, 13857,60 грн. пені, 1329,21 грн. інфляційних втрат та 2940,10 грн. 3 % річних.

В ході розгляду даної справи у суді першої інстанції позивачем було подано доповнення до позовних вимог, в яких останній просив включити до складу судових витрат 13392,00 грн. - витрат на послуги адвоката.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у справі №17/312 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 115797,34 грн. основного боргу, 13164,73 грн. пені, 1329,21 грн. інфляційних втрат, 2793,11 грн. 3% річних, 1330,84 грн. державного мита, 117,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 13308,02 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

10.09.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техностар", як підрядником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солстрой", як генпідрядником, було укладено договір підряду № 09/08-01.

Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених Договором, позивач зобов’язується організувати та виконати з власних матеріалів та з використанням власного обладнання повний комплекс робіт, згідно з вимогами проектної та проектно-кошторисної документації –будівництво магазину "ОВІ" з центром садівництва, що розташований за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Циркуни, вул. Кутузівська, а саме: вимощування тротуарною плиткою підлоги Центра садівництва площею 2437 кв. м. у тарміни передбачені цим Договором.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що договірна ціна робіт, передбачених Договором, погоджена сторонами та складає 490 815,10 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач виконав для відповідача роботи на загальну суму 315797,34 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями актів приймання виконаних робіт (типова форма № КБ-2в) № 1 за вересень 2008 року від 12.09.2008 р., № 2 за вересень 2008 року від 12.09.2008 р. та № 3 за вересень 2008 року від 16.09.2008 р. та довідки про вартість виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-3) за вересень 2008 року.

Відповідач стверджує, що вказані спірні роботи були виконані позивачем неякісно.

03.03.2010 р. відповідачем було заявлено клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.

У зв’язку з чим, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2010 р. було призначено по справі №17/312 судову будівельно-технічну експертизу.

Згідно висновку №11488/10-15 судової будівельно-технічної експертизи від 15.12.2011 р., якість покриття підлоги, укладка якого була виконана ТОВ "Техностар" згідно актів прийому виконаних робіт №1 за вересень 2008 року, №2 за вересень 2008 року, №3 за вересень 2008 року у торгівельному відділі "Сад та огород" торгівельного центру "ОВІ", розташованого по вул. Кутузівській в с. Циркуни, Харківського р-ну Харківської обл. не відповідає вимогам п. 4.43 (табл. 25) СНиП 3.04.01-87 "Изоляционные и отделочные покрытия". Відповідно до відомостей копії висновку ХНАДУ №1579/38 від 05.06.2008 р. (надано додатково 08.09.2011 р. вх. №11038-11) плити бетонні тротуарні, які були використані ТОВ "Техностар" при виконанні робіт, відповідно до актів прийому виконаних робіт №1 за вересень 2008 року, №2 за вересень 2008 року, №3 за вересень 2008 року не відповідають вимогам ТУ У 26.6-24488934-002-2003 за показниками водопоглинання. Відповідно до відомостей копії протоколу ХДТУБА №290 від 12.01.2009 р. плити бетонні тротуарні, які були використані ТОВ "Техностар" при виконанні робіт, відповідно до актів прийому виконаних робіт №1 за вересень 2008 року, №2 за вересень 2008 року, №3 за вересень 2008 року, а саме: плити бетонні тротуарні "Одеська" та "Павлоградська" відповідають вимогам ТУ У 26.6-24488934-002-2003, а плити бетонні тротуарні "Харківська" не відповідають вимогам ТУ У 26.6-24488934-002-2003 за показниками водопоглинання та стираємості для умов підвищеної інтенсивності руху.

Частинами 1, 2, 3 ст. 853 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки акти виконаних робіт та довідка про вартість робіт підписані відповідачем без жодних зауважень, в матеріалах справи відсутні належні докази звернення відповідача до позивача з заявами щодо недоліків виконаних за Договором робіт, отже посилання відповідача на такі недоліки не можуть бути прийняті судом до уваги.

Пунктом 4.2.1 Договору встановлено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі підписаних відповідачем актів форма №№ КБ-2в, КБ-3, які позивач подає не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним періодом, а відповідач розглядає і підписує їх протягом 3-х банківських днів з дати їх отримання, або дає мотивовану відмову від приймання робіт.

Як зазначено вище, матеріали справи містять належні докази (акти форми №№ КБ-2в, КБ-3) на підтвердження факту виконання позивачем робіт у вересні 2008 року на загальну 315797,34 грн.

Згідно п. 4.2.2 Договору, генпідрядник розраховується з підрядником за виконані роботи з урахуванням авансових платежів (за їх наявності) в 10-денний термін після підписання актів форми №№ КБ-2в, КБ-3 шляхом безготівкового перерахунку коштів на банківський рахунок підрядника.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору відповідач перерахував позивачу 200000,00 грн., що підтверджується доданим до матеріалів справи виписками з банківського рахунку позивача від 03.09.2008 р., від 12.09.2008 р. та довідкою базового відділення Харківської обласної дирекції ВАТ "Райффайзен банк Аваль" № 11-01/365 від 07.08.2009 р.

Таким чином, неоплаченими залишились виконані роботи на загальну суму 115797,34 грн.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 1 ст. 173 ГК України визначено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 526, 525 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 115797,34 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в сумі 115797,34 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Відповідно до п. 7.7 Договору, у випадку прострочення відповідачем термінів розрахунків, передбачених Договором, відповідач сплачує позивачу пеню, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний прострочений день.

Розрахунок пені, який міститься в матеріалах справи, виконаний виходячи з того, що строк виконання зобов’язань по оплаті робіт в сумі 55376,90 грн. (акт приймання виконаних підрядних робіт № 2 від 12.09.2008 р.) прострочений з 23.09.2008 р., а строк виконання зобов’язань по оплаті робіт в сумі 60420,44 грн. (акт приймання виконаних підрядних робіт № 3 від 16.09.2008 р.) прострочений з 27.09.2008 р. Проте, вказаний розрахунок виконаний позивачем без врахування того, що згідно п.п. 4,3, 4.4 Договору частина коштів в розмірі 5% утримується відповідачем для формування гарантійного фонду і перераховуються позивачу лише протягом 15 банківських днів по закінченні 12 місяців, наступних після дати підписання сторонами актів форми №№ КБ-2в, КБ-3. Отже, нарахування пені мало бути проведено позивачем виходячи не з 100% суми вартості виконаних робіт, а з 95%.

Колегія суддів, превіривши позрахунок пені виконаний позивачем та судом першої інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню на суму 13164,73 грн. за уточненим розрахунком з врахуванням розміру заборгованості, яка існувала в період нарахування пені.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2940,10 грн. 3% річних та 1329,21 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені вище обставини, а також суму основного боргу, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 2793,11 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції при перерахунку суми інфляційних втрат заявлених позивачем до стягнення, арифметично вірна сума вказаних втрат становить 15883,48 грн., у той час як позивачем заявлено до стягнення 1329,21 грн.

Враховуючи те, що відповідно до положень ГПК України (1798-12) господарський суд при прийнятті рішення не може виходити за межі заявлених позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню у розмірі заявленому позивачем до стягнення, а саме в сумі 1329,21 грн.

Посилання відповідача на перерахування позивачу на виконання умов Договору, крім вищезгаданих, коштів в сумі 56100,00 грн., судом до уваги не беруться з огляду на наступне.

Як вбачається з доданого до матеріалів справи платіжного доручення № 13972 від 22.07.2008 р., вказані кошти відповідачем позивачу були перераховані з призначенням платежу: "оплата за плитку р/ф ТХ-150705 від 15.07.2008 р.".

З доданої до матеріалів справи копії рахунку-фактури № ТХ-150705 від 15.07.2008 р. вбачається, що останій був виставлений на оплату плитки тротуарної "Катушка", червона, 80мм.

Вказані кошти були перераховані позивачу відповідачем до дати укладення Договору. Доказів того, що сторони дійшли згоди про зарахування цих коштів в рахунок оплати робіт за Договором, матеріали справи не містять, з огляду на що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем не доведено, що кошти в сумі 56100,00 грн., перераховані платіжним дорученням № 13972 від 22.07.2008 р., будь-яким чином стосуються Договору. Позивач заперечує проти вказаних тверджень відповідача щодо досягнення згоди між сторонами про зарахування цих коштів в рахунок оплати робіт за Договором.

Щодо посилань відповідача на неврахування позивачем при розрахунку суми боргу оплати за послуги генпідряду в сумі 6495,34 грн. (п. 4.7 Договору) та коштів гарантійного фонду в сумі 15789,87 грн., утриманого відповідачем згідно п. 4.3 Договору, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 4.7 Договору пеедбачено, що підрядник відшкодовує генпідряднику кошти за надання послуг генерального підряду у розмірі 2,1% від вартості фактично виконаних робіт у звітному періоді.

Зі змісту вказаного пункту Договору вбачається, що останнім не визначено, що вказані кошти автоматично вираховуються відповідачем при оплаті робіт, а також не визначено термін сплати таких коштів. Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з вимогою щодо сплати відповідачу коштів за надання послуг генерального підряду у розмірі 2,1% від вартості фактично виконаних робіт.

Щодо утримання відповідачем коштів гарантійного фонду в сумі 15789,87 грн. апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно п. 4.3 Договору, при здійсненні розрахунків за фактично виконані роботи відповідач утримує для формування гарантійного фонду 5% вартості виконаних у звітному періоді робіт.

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що кошти гарантійного фонду перераховуються позивачу протягом 15 банківських днів по закінченні 12 місяців, наступних після дати підписання сторонами актів форми №№ КБ-2в, КБ-3.

Тобто, станом на дату винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, відповідачем вказані кошти вже мали бути повернуті позивачу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 13392,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката.

В контексті вказаної норми, судові витрати, за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Таким чином, статтею 44 ГПК України передбачено відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам.

В матерілах справи міститься копія договору про надання адвокатських послуг № 08/09-09-ТС від 08.09.2009 р., укладеного між позивачем та адвокатським об’єднанням "Серьогін, Стоянов та партнери".

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, Об’єднання надає позивачу в тому числі й послуги по підготовці для подачі до Господарського суду міста Києва позову до товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення заборгованості в сумі 133924,25 грн.

Згідно ч.ч. 2, 3 п. 2.1 вказаного договору, сума винагороди, що сплачується позивачем Об’єднанню, розраховується на основі фактичних трудовитрат працівників Об’єднання. Погодинна ставка співробітників Об’єднання становить 900,00 грн.

Відповідно до акта прийому-передачі послуг до договору № 08/09-09-ТС від 08.09.2009 р. про надання адвокатських послуг, загальний розмір винагороди працівників Об’єднання за надані послуги по підготовці для подачі до Господарського суду міста Києва позову до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солстрой" про стягнення заборгованості в сумі 133 924,25 грн. становить 13392,00 грн.

Вказану суму позивач сплатив Об’єднанню, що підтверджується доданим до матеріалів справи меморіальним ордером № 2519 від 08.10.2009 р.

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру", адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру", адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.

Частиною 1 ст. 12 Закону України "Про адвокатуру" передбачено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Отже, матеріалами справи належним чином підтверджується факт понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката в сумі 13392,00 грн., які, відповідно до приписів ст.ст. 44, 49 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 13308,02 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, колегія суддів не приймає до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи, оскільки зі змісту вказаного висновку вбачається, що експертні дослідження проводились щодо якості плитки, а предметом спору у даній справі є стягнення боргу за виконані роботи, виконання яких підтверджується матеріалами справи.

Згідно ч. 5 ст. 42 ГПК України, висновок судового експерта для господарського суду не є обов’язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

16.01.2012 р. через відділ інформаційного забезпечення суду представником позивача було подано клопотання, в якому останній просив запросити у судове засідання 24.01.2012 р. старшого судового експерта лабораторії інженерно-технічних та економічних видів досліджень Шостака Р.М. для надання пояснень по експертному висновку будівельно-технічної експертизи №11488/10-15, у зв’язку з тим, що у висновку є місця для розуміння яких необхідні спеціальні знання.

Колегія суддів, вислухавши думку представника відповідача, не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, з огляду на його недоцільність, оскільки зміст вказаного висновку є цілком зрозумілим, а також у зв’язку з тим, що дану справу може бути всебічно, повно та об’єктивно розглянуто за наявними в ній матеріалами, без виклику у судове засідання судового експерта.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог належним чином доведені та відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2009 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.