26/158-11 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 23.01.2012 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 300340,87 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 03.11.2011 у справі № 26/158-11 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" 143476,24 грн. заборгованості по кредиту, 26336,40 грн. заборгованості по прострочених відсотках, 130528,23 грн. заборгованості по прострочених підвищених відсотках, 3003,41 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з вказаним рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 03.11.2011 у справі № 26/158-11 і прийняти нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Скарга мотивована тим, що господарським судом Київської області не в повному обсязі були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 прийнято до розгляду справу № 26/158-11. Розгляд апеляційної скарги призначений на 23.01.2012 об 11:10.

Розпорядженням секретаря судової палати з розгляду справ у спорах між господарюючими суб’єктами від 23.01.2012 № 01-22/1/2 у справі № 6/344 у зв’язку з виробничою необхідністю введено до складу колегії суду суддю Чорну Л.В.

23.01.2011 представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду позивач повідомлений належним чином.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами за відсутністю представника позивача.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.

25.01.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Універсал Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (банк) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір № BL1689 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в сумі 195000,00 грн., а позичальник зобов’язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

Згідно з п.п. 1.2.2 Договору позичальник зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до цього договору, але в будь-якому випадку не пізніше 01.01.2010 року. При цьому сторони погодили, що: –терміном погашення кожного щомісячного ануїтетного платежу за графіком погашення кредиту вважається останній робочий день, що передує 01 числу кожного календарного місяця строку кредитування, протягом якого позичальник зобов’язаний сплатити ануїтетний платіж; першим днем прострочення сплати суми щомісячного ануїтетного платежу вважається 01 число кожного поточного календарного місяця строку кредитування згідно з графіком погашення кредиту.

Пунктом 1.3.1 Договору встановлено, що за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, визначеного цим договором, встановлюється процента ставка в розмірі 19% річних.

В п. 1.3.2 Договору сторони погодили, що за користування кредитними коштами понад строк кредитування (або терміни погашення за графіком погашення кредиту), встановлений цим договором, процентна ставка встановлюється в розмірі 38% річних (підвищена процентна ставка).

Строк дії даного договору встановлюється з дня укладення цього договору до повного погашення суми грошових зобов’язань позичальника за цим договором (п. 7.7 Договору).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що у встановлений Договором строк відповідач свої зобов’язання за Договором належним чином не виконав.

Таким чином, позивач належним чином виконав взяті на себе за Договором зобов’язання та надав відповідачу кредит, але всупереч умовам Договору та взятих на себе зобов’язань за ним, відповідач несвоєчасно сплачував та не в повному обсязі суму кредиту та відсотки, в наслідок чого у нього з’явилась заборгованість перед позивачем в розмірі 143476,24 грн. заборгованості по кредиту, 26336,40 грн. заборгованості за відсотками, 130528,23 грн. заборгованості за підвищеними відсотками.

З матеріалів справи вбачається, що скаржник не заперечує наявність у нього боргу перед позивачем, але зазначає, що не підлягає стягненню з нього 130528,23 грн. заборгованості за підвищеними відсотками, а також стверджує, що суд першої інстанції не врахував спливу строку позовної давності. Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , а саме ст. 32, 33 визначають, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, всупереч вказаним нормам скаржник в процесі розгляду справи по суті не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції доказів які б підтверджують твердження скаржника.

Крім того суд відмічає, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до п.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд зазнає, що Договір підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь - яких зауважень і застережень та скріплений печатками і в судовому порядку не визнаний недійнсим.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Отже, позивач належним чином виконав взяті на себе зобов’язання за Договором, але всупереч умовам Договору відповідач порушив взяті на себе зобов’язання.

За змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги щодо стягнення боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції в розмірі 143476,24 грн.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо погашення суми кредити по Договору позивачем нараховано 26336,40 грн. заборгованості за відсотками, 130528,23 грн. заборгованості за підвищеними відсотками.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 1048 Цивільного кодексу України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив зобов’язання Договором щодо повернення суми отриманого кредиту, сплаті процентів за користування кредитом, заборгованість по кредиту у встановлений договором строк не сплатив.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, колегія суддів вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 26336,40 грн. заборгованості за відсотками, 130528,23 грн. заборгованості за підвищеними відсотками, обґрунтованими та такими, що правомірно були задоволені судом першої інстанції.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду Київської області від 03.11.2011 у справі № 26/158-11 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 03.11.2011 у справі № 26/158-11 - без змін.