813/1797/18 Про визнання протиправним та скасування рішення ДПІ про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску - 08.04.2019 Прийняття

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року (суддя Качур Р.П.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року (головуючий суддя Бруновська Н.В., судді Затолочний В.С., Матковська З.М.) у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2018 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Шевченківського відділення Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 02 грудня 2016 року №0018821300 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Обґрунтовуючи позовну заяву, вказувала про безпідставність нарахування їй оскаржуваним рішенням штрафу та пені за несплату єдиного внеску за 2013 рік, оскільки такі кошти були сплачені ще в 2015 році в межах виконавчого провадження ВП №47406200.

Водночас як в позовній заяві, так і в клопотанні про поновлення строку звернення до суду ОСОБА_2 зазначала, що вимога контролюючого органу від 06 лютого 2018 року №Ф-299-25 про сплату недоїмки з єдиного внеску в сумі 9025,75 грн. була оскаржена нею в адміністративному порядку й рішення ДФС від 16 квітня 2018 року про залишення скарги без задоволення, а вимоги - без змін одержано нею 19 квітня 2018 року.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2018 року, у задоволені заяви позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, а позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ).

Приймаючи такі рішення, суди прийшли до висновку, що позивачем пропущено встановлений частиною 14 статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI десятиденний строк оскарження рішення про нарахування пені та застосування штрафів за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску; що ж до посилань ОСОБА_2 на пропуск строку звернення до суду з позовом внаслідок вжиття заходів досудового врегулювання спору, то останні не прийняті судами до уваги, оскільки подані позивачем докази свідчать про вжиття нею таких заходів щодо вимоги контролюючого органу від 06 лютого 2018 року №Ф-299-25, тоді як предметом оскарження у даній справі є рішення від 02 грудня 2016 року №0018821300.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач подала касаційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення ними норм процесуального права, просила їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ОСОБА_2 зазначала, що з метою здобуття доказів в підтвердження неправомірності оскаржуваного рішення контролюючого органу й відсутності у неї боргу зі сплати єдиного внеску представником позивача було направлено ряд адвокатських запитів, однак в зв'язку з отриманням відповідей на них безпосередньо перед розглядом справи апеляційним судом (що, зважаючи на значних обсяг матеріалів, унеможливило їх своєчасне подання), а також в зв'язку із зайнятістю адвоката в розгляді кримінального провадження, в якому його участь була обов'язковою, ним подано до Восьмого апеляційного адміністративного суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке, однак, судом розглянуто та вирішено не було.

В письмовому відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

В частині 3 статті 2 КАС України закріплено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, якими, зокрема, є верховенство права (відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави); рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у встановлені законом шляхи.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина 5 статті 5 КАС України).

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини 3 статті 44 КАС України учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Разом з тим частиною 2 статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги викладено в статті 296 КАС України, згідно із частиною 3 якої апеляційна скарга може містити клопотання особи про розгляд справи за її участі й за відсутності такого клопотання вважається, що особа не бажає брати участі у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

При цьому в пункті 2 частини 2 статті 205 КАС України закріплено обов'язок суду відкласти розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в зв'язку із першою неявкою в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Водночас статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України ( Закон України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР (475/97-ВР) ), встановлено, що кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

В пункті 3 прохальної частини апеляційної скарги ОСОБА_2 просила повідомити її про місце та час розгляду апеляційної скарги, що в сукупності із висловленим в мотивувальній частині бажанням представити в судове засідання докази оскарження в адміністративному порядку рішення від 02 грудня 2016 року №0018821300 фактично свідчить про її прагнення до участі в розгляді апеляційної скарги.

В той же час в матеріалах справи наявне клопотання представника позивача від 14 листопада 2018 року, яке зареєстровано Восьмим апеляційним адміністративним судом 15 листопада 2018 року, про відкладення розгляду справи у зв'язку із його зайнятістю в розгляді кримінального провадження, в якому участь адвоката обов'язкова, та з метою надання можливості представити додаткові докази.

Проте оцінки зазначеному клопотанню апеляційним судом надано не було й інформація про його розгляд та вирішення відсутня як в протоколі судового засідання від 15 листопада 2018 року, так і в судовому рішенні по суті спору, чим порушено наведені вище норми процесуального закону.

Як встановлено частинами 1 - 3 статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (частина 4 статті 242 КАС України).

Згідно ж із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За правилами частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення суду апеляційної інстанції на підставі статті 353 КАС України підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до цього ж суду.