33/224 Про тлумачення умов договору відновлювальної кредитної лінії - 22.12.2011 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства "Звягельпромсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2011 року (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного підприємства "Звягельпромсервіс"

до Публічного акціонерного товариства "БМ банк"

про тлумачення умов договору,

Приватне підприємство "Звягельпромсервіс" звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "БМ банк" про тлумачення умов договору.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.10.2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство "Звягельпромсервіс" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.10.2011 року та прийняти нове рішення, яким підпункт 1.5.1.2. договору № 2008 – 005/DC-002 відновлювальної кредитної лінії від 02.04.2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "БМ Банк" та Приватним підприємством "Звягельпромсервіс", протлумачити наступним чином: право банку на нарахування процентів припинилося 01.04.2010 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2011 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Звягельпромсервіс" прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 13.12.2011 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2011 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 22.12.2011 року.

Представник позивача відзив на апеляційну скаргу не надав, що відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК Украйни не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

У судове засідання 22.12.2011 року з’явився представник відповідача.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Враховуючи те, що представники позивача були повідомлені про час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача.

Відповідно до положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представника відповідача встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Приватним підприємством "Звягельпромсервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БМ банк", правонаступником всіх прав та обов’язків якого є публічне акціонерне товариство "БМ банк" виникли на підставі укладеного договору № 2008-005/DС-002 відновлювальної кредитної лінії від 02.04.2008 року (а.с. 5-7).

Предметом даного договору є те, що банк зобов’язується надавати на умовах цього договору, а позичальник зобов’язується отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 800 000,00 гривень та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами до договору були укладені додаткові договори, а саме, додатковий договір № 1 від 01.06.2008 року, додатковий договір № 2 від 29.12.2008 року, додатковий договір № 3 від 29.12.2008 року, додатковий договір № 4 від 22.07.2009 року, додатковий договір № 5 від 10.02.2010 року (а.с. 8-10).

Пунктом 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії, в редакції додаткового договору № 5 від 10.02.2010 року, сторони погодили, що кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 01 квітня 2010 року відповідно до графіку встановленого цим же пунктом договору.

Згідно п. 1.5.1.2. договору проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. цього договору. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається.

Спір по справі виник у зв’язку з тим, що на думку позивача нарахування процентів має припинитись у строк, визначений п. 1.2. договору.

Місцевий господарський суд відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що у випадку належного виконання умов договору позивачем нарахування процентів повинно припинитись до настання терміну, зазначеного в п. 1.2. цього договору, але оскільки позивач умови договору не виконав належним чином, зобов’язання позивача по поверненню кредитних кошів не припинилось, таким чином відповідач має право на нарахування процентів за користування кредитом за весь період користування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 627 вказаного Кодексу).

За приписами ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється у відповідності до статті 213 цього Кодексу.

Так, в силу ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1. ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 1.2. договору відновлювальної кредитної лінії, в редакції додаткового договору № 5 від 10.02.2010 року, кредит надається у вигляді відкличної відновлювальної кредитної лінії з остаточним терміном повернення не пізніше 01 квітня 2010 року відповідно до графіку встановленого цим же пунктом договору.

За приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 536 ЦК України, згідно з якою за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 вказаного Кодексу).

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що укладаючи кредитний договір, сторони були вільними в погодженні розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитними коштами, виходячи при цьому з належного виконання своїм контрагентом умов договору, зокрема, банк розраховував на те, що взяте на себе зобов’язання по поверненню кредитних коштів позичальник виконає у термін, погоджений у п. 1.2 кредитного договору, з огляду на що нарахування процентів за користування кредитними коштами було передбачене до настання зазначеного терміну.

В силу до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач не заперечує факт отримання кредитних коштів у визначеній договором сумі та наявність заборгованості по договору № 2008-005/DС-002 відновлювальної кредитної лінії від 02.04.2008 року.

Враховуючи, що позивач умови договору не виконав належним чином, зобов’язання позивача по поверненню кредитних кошів не припинилось колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач має право на нарахування процентів за користування кредитом за весь період користування.

Враховуючи вищевикладені обставини, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об’єктивно з’ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга Приватного підприємства "Звягельпромсервіс" не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 31.10.2011 року у справі № 33/224 не підлягає скасуванню.

Судові витрати за подання апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні, на підставі ст. 49 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Звягельпромсервіс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 31.10.2011 року у справі № 33/224 - без змін.