Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у листопаді 2007 року, громадянин Торчилевський Петро Федорович звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Тельбін" про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, 500 000 грн.

В обгрунтування заявленого позову позивач зазначав, що 30.01.2003 року ним було подано посвідчено нотаріально заяву про вихід зі складу засновників ТОВ "Тельбін", у якому його частка в статутному капіталі складала 20%. Але, в порушення ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", належні йому виплати відповідач не здійснив, а тому, позивач просив про стягнення вартості належної йому частки у капіталі відповідача у примусовому порядку.

Рішенням господарського м. Києва від 02.10.2008 року, у задоволенні позову відмовлено, у зв'язку зі сплином строку позовної давності.

За наслідками перегляду справи в апеляційному порядку, постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції – без змін.

Постановлені у справі судові рішення оскаржено у касаційному порядку й ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2009 року порушено касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, у якій він посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення процесуальних норм і просить рішення господарського суду м. Києва від 02.10.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, судова колегія вважає, що постановлені у справі судові рішення не можуть залишатися без змін і підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд виходили з відсутності поважних причин пропуску позивачем строку позовної давності щодо вимог про право на відшкодування частини вартості майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі при виході зі складу учасників товариства у 2003 році.

Проте, погодитись з наведеним обгрунтуванням відмови у позові не можна.

Відповідно до ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному фонді. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Передбачені цією нормою виплати є обов'язком товариства і визначений цією нормою строк виконання зобов'язань товариством не може вважатись початком перебігу строку позовної давності для осіб, які вийшли з товариства і яким ці виплати передбачені.

Для цих осіб початок строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов.

Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що визнаючи, що розрахунки з позивачем проведені не у повному обсязі, суд, в той же час, обсяг заборгованості відповідача не визначив.

Останній таких відомостей не надавав позивачу з часу вибуття його зі складу учасників товариства, а тому, визнати, що позивач знав про весь обсяг своїх порушених прав і не звертався за їх захистом лише з власної вини не можна, а відмову у позові з мотивів пред'явлення позову за спливом строку позовної давності правильною.

При такому положенні, судові рішення підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, під час якого суду необхідно врахувати наведене і повно та всебічно з'ясувавши дійсні обставини справи, постановити законне та обґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

Касаційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду м. Києва від 02.10.2008 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2008 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд в іншому складі суддів.