Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю повноважних представників позивача – Абдишули А.М. відповідача – Мерніка О.В.

розглянувши у відкритому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Енергоринок"

на рішення від 6 серпня 2008 року господарського суду Донецької області та постанову від 28 жовтня 2008 року Донецького апеляційного господарського суду

Позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача про стягнення 6750154,35 грн. основного боргу, 607513,89 грн. 3% річних, 2674674,32 грн. інфляційних нарахувань, 6750,15 грн. пені, 472510,80 грн. 7% штрафу.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду з заявою про зменшення позовних вимог, у зв’язку з частковим погашенням відповідачем суми боргу і просив суд стягнути з відповідача 4957614,92 грн. основного боргу, 607513,89 грн. 3% річних, 2674674,32 грн. інфляційних, 6750,15 грн. пені, 472510,80 грн. 7% штрафу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 6 серпня 2008 року провадження у справі в частині стягнення з відповідача 6750154,35 грн. суми основного боргу припинено на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2008 року рішення господарського суду залишене без змін.

У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати, в частині відмови у стягненні 3% річних та витрат від інфляційних процесів у державі, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить в їх задоволенні відмовити, оскільки вважає, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті відповідно до вимог закону.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування місцевим та апеляційним господарськими судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.11.1996 року Державне підприємство "Енергоринок", м. Київ, яке одержало ліцензію на право здійснення підприємницької діяльності з оптового постачання електричної енергії та інші юридичні особи, перелічені в Додатку № 1, уклали Договір між членами оптового ринку електричної енергії.

15.07.1997 року Відкрите акціонерне товариство "Підприємство електричних мереж –"Енерговугілля", м. Донецьк приєдналось до Договору між членами оптового ринку електричної енергії.

В період з 01.04.02 року по 30.04.02 року Відкрите акціонерне товариство "Підприємство електричних мереж- "Енерговугілля", м. Донецьк придбало у Державного підприємства "Енергоринок", м. Київ електричну енергію в обсязі 107007164 кВт/г на загальну суму 10 766 939 грн. 14 коп., що підтверджується актом купівлі-продажу електричної енергії за квітень 2002 року та рахунком –фактурою № 189 від 13.05.2002 року.

При цьому, договір купівлі-продажу електричної енергії сторонами не був укладений і сторони діяли в межах договору між членами оптового ринку електроенергії від 15.11.1996 року (ДЧОРЕ).

Тому, висновки місцевого господарського суду в тому, що між сторонами виникли зобов’язальні правовідносини, пов’язані з купівлею- продажем електричної енергії є законними і обґрунтованими.

З матеріалів справи, також, видно, що на час розгляду справи в судовому засіданні та прийняття рішення у справі заборгованість відповідача за придбану електричну енергію була погашена.

За вказаних обставин, суд вважає правильними, також, висновки місцевого господарського суду, з яким погодилась апеляційна інстанція, про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу, відповідно до п.11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв’язку з відсутністю предмета спору, внаслідок погашення заборгованості під час вирішення спору.

Обгрунтованнями є також висновки господарських суддів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов’язання.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов’язання передбачено частиною 6 зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами. Проте, такого договору не існує.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення господарських судів попередніх інстанцій про припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості з відповідача за придбану електричну енергію та відмови в позові в частині стягнення відповідача штрафу та пені, як прийняті відповідно до вимог матеріального і процесуального права, необхідно залишити без змін.

Поряд з цим, суд не може погодитись з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову в позові в частині стягнення індексу інфляції за час прострочення зобов’язання та три проценти річних від простроченої суми.

Приймаючи рішення в цій частині позову місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того що стягувані кошти не є власністю ДП "Енергоринок", а є власністю всіх учасників оптового ринку електричної енергії і розподіляються на підставі алгоритму, тому у нього відсутні правові підстави для стягнення сум трьох відсотків річних та інфляції.

Проте, з вказаними висновками господарських судів попередніх інстанцій погодитись не можна, враховуючи наступне.

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про електроенергетику" визначено, що оптовий ринок електричної енергії створюється на підставі договору.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, договором на підставі якого виникли зобов’язальні правовідносини між сторонами, є договір між членами оптового ринку електричної енергії України (ДЧОРЕ) укладений 15.11.1996 року, до якого відповідач приєднався 15.07.1997 року.

Відповідно до преамбули та п.2.1.2 вказаного договору, цей договір визначає права, обов’язки та відповідальність членів ринку, сторін цього договору.

Пункт 6.18 Інструкції про порядок використання коштів оптового ринку електричної енергії передбачено, що оплата за куповану електричну енергію повинна здійснюватися до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

Тобто, ДЧОРЕ та ІВКОР визначено терміни виконання зобов’язання з оплати придбаної електричної енергії.

Приймаючи рішення у справі в цій частині позову, господарські суди на вказані обставини уваги не звернули.

Окрім того, господарські суди не звернули уваги та не дали належної правової оцінки наявності в матеріалах справи акту продажу електроенергії між ДП "Енергоринок" та ВАТ "ПЕМ "Енерговугілля" за квітень 2002 року та виписаного на підставі нього рахунку-фактури №189 від 13.05.2002 року, відповідно до якого визначено останній день сплати 14.05.2002 року.

Матеріалами справи підтверджено прострочення заборгованості відповідача перед позивачем за спожиту електроенергію.

За вказаних обставин, висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову позивачу в позові в цій частині є передчасними та потребують додаткової перевірки, тому рішення місцевого та постанова апеляційного господарського суду про відмову позивачу в позові в частині стягнення трьох процентів річних та інфляційних, як прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права не можуть залишитись без змін і підлягають скасуванню.

При новому розгляді справи в цій частині, господарському суду необхідно врахувати наведене та відповідно до вимог закону вирішити спір.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України,

Рішення господарського суду Донецької області від 6 серпня 2008 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2008 року в частині відмови ДП "Енергоринок" в позові про стягнення 3% річних та інфляційних витрат скасувати, задовольнивши касаційну скаргу.

Справу в цій частині повернути на новий розгляд до господарського суду Донецької області в іншому складу суду.

В решті рішення в постанову залишити без змін.