Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 22.12.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "С.А.М.С." на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року

по справі № 05-5-43/544-32/114 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі:

1. Міністерства охорони здоров’я України

2. Державного закладу "Закарпатської обласної санітарно-епідеміологічної станції"

3. Державного закладу "Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції"

до 1. Закарпатської обласної державної адміністрації

2. Закарпатської обласної ради

3. Виконавчого комітету Ужгородської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "С.А.М.С."

про визнання частково недійсним розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 року № 448, скасування свідоцтва про право власності від 07.02.2002 року та визнання права власності за державою в особі Міністерства охорони здоров’я України,-

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року по справі № 05-5-43/544 позов задоволено. Визнано недійсним розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 року № 448 "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування" в частині передачі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, Київська набережна, 4 у комунальну власність міста Ужгорода. Скасовано свідоцтво про право власності від 07.02.2002 року на будівлю в м. Ужгород по Київській набережній, 4, виданого на підставі розпорядження Представника Президента України. Визнано право власності на будівлю в м. Ужгород по Київській набережній, 4, за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном - Міністерством охорони здоров’я України.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "С.А.М.С." звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року по справі № 05-5-43/544-32/114 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити. В своїх доводах скаржник посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою від 04.10.2011 року зазначену вище апеляційну скаргу апеляційним господарським судом було прийнято до провадження, поновлено строк на подання апеляційної скарги та призначено розгляд справи у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін та інших учасників судового процесу.

Ухвалою від 27.10.2011 року апеляційним господарським було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача – товариство з обмеженою відповідальністю "С.А.М.С.".

Прокурором міста Ужгорода на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "С.А.М.С." на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року у справі № 05-5-43/544-32/114 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Міністерством охорони здоров’я України на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач-1 просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "С.А.М.С." на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року у справі № 05-5-43/544-32/114 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Державним закладом "Закарпатської обласної санітарно-епідеміологічної станції" на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач-2 просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "С.А.М.С." на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року у справі № 05-5-43/544-32/114 відмовити, рішення суду залишити без змін.

В судовому засіданні прокурор надав свої пояснення та заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "С.А.М.С." - без задоволення.

Представник позивача-1 приймав участь у судових засіданнях та надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "С.А.М.С." - без задоволення.

Представник позивача-2 в дане судове засідання не з’явився, проте приймав участь у судовому засіданні 17.11.2011 року в якому надав свої пояснення й заперечив проти доводів, які викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "С.А.М.С." - без задоволення.

Представник третьої особи – ТОВ "С.А.М.С." в дане судове засідання не з’явився, проте приймав участь у судових засіданнях 27.10.2011 року, 17.11.2011 року та 05.12.2011 року і надав свої пояснення й підтримав доводи, які викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в позові відмовити.

Представники позивача-3 та відповідачів-1,2,3 в судове засідання не з’явилися, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалами про призначення справи до розгляду та про відкладення учасників судового процесу було попереджено, що неявка їх представників без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представників позивача-3 та відповідачів-1,2,3.

Крім того, від відповідача-1 – Закарпатської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд справи без участі в судовому засіданні їх представника, яке судом прийнято до уваги та долучено до матеріалів справи

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради народних депутатів за № 128 від 18.06.1987 року будівля по Київській набережній, 4 в м. Ужгород була передана на баланс обласної санітарно-епідеміологічної станції для розміщення структурних підрозділів санепідемслужби міста першого і другого поверхів бувшого адміністративного будинку горілчаного заводу.

19.06.1987 року наказом №31-0 (сітка) головного лікаря санітарно-епідеміологічної станції по Закарпатській обласній санітарно-епідеміологічної станції розподілено приміщення будівлі по Київській набережній, 4, що знаходиться на балансі обласної санепідемстанції між міською санепідемстанцією та дезінфекційною станцією.

03.08.1993 року видано наказ головного лікаря санітарно-епідеміологічної станції по Закарпатській обласній санітарно-епідеміологічної станції щодо розподілу приміщення будинку по Київській набережній, 4 між структурними одиницями санепідемслужби області. Постановою КМУ від 05.11.1991 року № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" (311-91-п) затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), відповідно до якого санітарно-епідеміологічні станції віднесено до державного майна, що передається у власність адміністративно-територіальних одиниць .

Пунктами 2, 3 вказаної вище постанови КМУ визначено міністерствам і відомствам України, органам, уповноваженим управляти державним майном, здійснити до 01.01.1992 року передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком. Розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя проводиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів. Передача державного майна повинна здійснюватися в порядку передбаченому постановою Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 року №285 (285-80-п) "Про порядок передачі підприємств, об’єднань, організацій, установ, будинків і споруд".

Відповідно до пп. а п. 2 постанови Ради Міністрів УРСР від 28.04.1980 року №285 (285-80-п) зазначено, що передача державних підприємств, виробничих, науково-виробничих, виробничо-аграрних, будівельно-монтажних та інших аналогічних об’єднань (комбінатів), а також організацій і установ одними державними органами УРСР іншим державним органам УРСР провадиться з республіканського підпорядкування у місцеве підпорядкування наступним чином: підприємств, об’єднань, організацій та установ - Радою Міністрів УРСР за пропозиціями виконавчих комітетів обласних, Київської, Севастопольської міських Рад народних депутатів, погодженими з відповідним міністерством, державним комітетом і відомством УРСР, а також Держпланом УРСР і Міністерством фінансів УРСР; підприємств торгівлі, громадського харчування, комунального господарства та побутового обслуговування населення, лікувальних і культурно-освітніх закладів, а також дошкільних, позашкільних та інших дитячих закладів і загальноосвітніх шкіл - міністерствами, державними комітетами і відомствами УРСР за погодженням з виконавчим комітетом обласної, Київської, Севастопольської міської Ради народних депутатів, з наступним повідомленням Держплану УРСР, Міністерства фінансів УРСР і ЦСУ УРСР.

На виконання постанови КМУ від 05.11.1991 року №311 (311-91-п) рішенням виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів №59 від 09.04.1992 року "Про розмежування державного майна України, яке передається до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування"затверджено перелік підприємств, об’єднань, установ, організацій, майно яких передається із загальнодержавної (республіканської) власності до комунальної власності області згідно з додатком №1 та перелік підприємств, об’єднань, установ, організацій, майно яких передається до комунальної власності районів і міст обласного підпорядкування згідно з додатком №2, в якому зазначено міську санепідемстанцію (м. Ужгород).

Відповідно до ч. 2 п. 4 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів №59 передбачено, що після узгодження організаційних питань комітет економіки і ринку облвиконкому оформлює, реєструє акти про перехід у комунальну власність (обласну, районну) відповідних підприємств, установ, організацій і повідомляє про це органи державної статистики, податкові і фінансові органи у встановленому порядку, акти передачі надсилає фонду державного майна України.

07.12.1992 року розпорядженням Представника Президента України №448 "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування" затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передано із загальнодержавної (республіканської) власності до комунальної власності області згідно з додатком №1 та перелік підприємств, організацій і установ, майно яких передається до комунальної власності районів і міст обласного підпорядкування згідно з додатком №2. Цим же розпорядженням Рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів №59 від 09.04.1992 року "Про розмежування державного майна України, яке передається до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування" відповідно визнається таким, що втратило чинність.

На підставі вказаного розпорядження Представника Президента України 07.12.1992 року видане свідоцтво про право власності на будівлю, що знаходиться в м. Ужгород, на Київській набережній, 4, відповідно до якого будівля передана до комунальної власності територіальної громади м. Ужгород.

У грудні 2010 року прокурор міста Ужгорода в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України, державного закладу "Закарпатської обласної санітарно-епідеміологічної станції" та державного закладу "Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції" звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання частково недійсним розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 року № 448, скасування свідоцтва про право власності від 07.02.2002 року та визнання права власності за державою в особі Міністерства охорони здоров’я України.

Згідно з доводами прокурора міста Ужгорода будівля, що знаходиться в м. Ужгород, на Київській набережній, 4, площею 1 502,2 кв.м. є державною власністю, майно закріплено за Ужгородською міською санітарно-епідеміологічною станцією на праві оперативного управління (зазначено в статуті). Крім того, прокурором зазначено, що Представник Президента України не мав повноважень щодо передачі в комунальну власність міста Ужгород будівлі по Київській набережній, 4 в м. Ужгороді, в якій знаходилась обласна санітарно-епідеміологічна станція (токсикологічна лабораторія) та Ужгородська міська санітарно-епідеміологічна станція, а виконком Ужгородської міської ради не мав права без відповідної правової підставі через десять років видавати свідоцтва про право власності.

При прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги, заявлені прокурором міста Ужгорода є документально підтвердженими, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову. Однак, місцевим господарським судом помилково було застосовано норми чинного Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а тому на правовідносини, які виникли між сторонами, застосовуються норми Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) від 1963 року.

Матеріали справи свідчать, що станом на 1991 рік у відповідності до постанови КМУ від 05.11.1991 року №311 (311-91-п) Закарпатська обласна рада за участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів рішення про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів не приймала.

Виконавчий комітет Ужгородської міської ради рішення про формування переліку комунального майна міста із включенням до нього будівлі по Київській набережній, 4 в м. Ужгороді, якою володіли структурні підрозділи санепідемслужби, не приймав.

Нормами статті 6 ЗУ "Про Представника Президента України" від 05.03.1992 року № 2167-ХІІ (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Представник Президента України на відповідній території: 1) забезпечує реалізацію законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; 2) координує діяльність відповідних органів внутрішніх справ, національної безпеки, оборони, статистики та інших органів, підпорядкованих міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади; 3) здійснює контроль за додержанням органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємствами, організаціями і установами, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, іншими юридичними особами Конституції (254к/96-ВР) і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; 4) вимагає припинення, а в разі необхідності зупиняє дії посадових осіб, що суперечать законодавству; 5) зупиняє дію актів адміністрації підприємств, організацій і установ, інших юридичних осіб, що суперечать Конституції і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства, звертається до суду з позовом про визнання їх недійсними; 6) представляє в межах своїх повноважень інтереси держави у судах та органах місцевого і регіонального самоврядування; 7) входить з поданням до відповідних органів про звільнення з посад керівників підприємств, організацій і установ у разі порушення ними Конституції (254к/96-ВР) і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади. Про результати розгляду подань Представник Президента України повинен бути повідомлений у десятиденний строк; 8) утворює відділи, управління, інші служби місцевої державної адміністрації, призначає їх керівників, за винятком керівників місцевих органів міністерств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади; 9) забезпечує виконання бюджету, програм економічного і соціального розвитку відповідної території, інформує на вимогу не менш як двох третин депутатів, але не рідше одного разу на рік, відповідну Раду про їх виконання; 10) може делегувати окремі свої повноваження з питань здійснення державних функцій головам виконавчих комітетів сільських, селищних і міських Рад

Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ "Про Представника Президента України" Представник Президента України не має права вирішувати питання, що належать до відання органів місцевого самоврядування.

Так, з прийняттям 07.02.1991 року ЗУ "Про власність" (697-12) (п. 1 ст. 32) до державної власності в Україні належала загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць. Суб’єктом права загальнодержавної (республіканської) власності виступала держава в особі Верховної Ради України, суб’єктом права комунальної власності – адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (даний закон діяв до 27.04.2007 року).

З огляду на зазначене вище, Представник Президента не мав повноважень на прийняття вказаного вище розпорядження від 07.12.1992 року №448 "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування".

Судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 року № 448 не відповідає вимогам чинного законодавства та є незаконним, а тому позовні вимоги в частині визнання недійсним даного рішення є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Крім того, всупереч діючому на той момент законодавству виконавчий комітет Ужгородської міської ради з посиланням на розпорядження Представника Президента від 07.12.1992 року № 448 видав 07.02.2002 року свідоцтво про право власності на будинок по Київській набережній, 4 в м. Ужгород, згідно з яким цей об’єкт належить територіальній громаді міста Ужгорода.

Таким чином, на переконання судової колегії підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування свідоцтва на право власності на будівлю розташовану в м. Ужгород, по Київській набережній, 4, яке видане територіальній громаді м. Ужгород на підставі розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 року № 448, як таке що прийняте з порушеннями законодавства України.

25.09.2002 року прийнято рішення Закарпатською обласною радою №65 "Про передачу майна із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області у державну власність", згідно із яким було вирішено передати у державну власність майно, яке є в оперативному управлінні обласної державної санітарно-епідеміологічної станції.

У відповідності до розпорядження КМУ "Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність" від 28.07.2004 року №520-р (520-2004-р) цілісні майнові комплекси санітарно-епідеміологічних станцій переходять із спільної власності територіальних громад областей у державну власність. Згідно з додатком до розпорядження КМ України будівля по Київській набережній, 4 в м. Ужгороді входить до переліку цілісних майнових комплексів, що передаються до державної власності.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.12.2004 року №608 (v0608282-04) "Про передачу цілісних майнових комплексів санітарно-епідеміологічних станцій із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальної громади м. Севастополя у державну власність" прийнято із спільної власності територіальних громад областей та комунальної власності територіальних громади м. Севастополя цілісні майнові комплекси санітарно-епідеміологічних станцій у державну власність до сфери управління МОЗ України відповідно до переліку (додаток 1).

У відповідності до статті 86 ЦК Української РСР 1963 року право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність" (697-12) , цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Статтею 2 ЗУ "Про власність" від 07.02.1991 року № 697-XI передбачено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Захист права власності як система передбачених цивільним, земельним, адміністративним, кримінальним та іншим законодавством заходів, що застосовуються у випадках порушення цього права і відновлення відносин власності, покладається на державу та утворювані нею відповідні державні органи. Зокрема, пункт 3 статті 48 ЗУ "Про власність" передбачає захист права власності в судовому порядку.

Відповідно до ст. 57 ЗУ "Про власність" визначено, що якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

З огляду на вищезазначене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги прокурора міста Ужгорода в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України, державного закладу "Закарпатської обласної санітарно-епідеміологічної станції" та державного закладу "Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції" є правомірними та такими, що підлягають задоволенню, а розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 року № 448 "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування" - скасуванню в частині передачі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, Київська набережна, 4 у комунальну власність міста Ужгорода. Також підлягають задоволенню позовні вимоги про скасування свідоцтва про право власності від 07.02.2002 року на будівлю в м. Ужгород по Київській набережній, 4, виданого на підставі розпорядження Представника Президента України та про визнання права власності на будівлю в м. Ужгород по Київській набережній, 4, за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном – Міністерством охорони здоров’я України.

Разом з цим, судова колегія не приймає до уваги посилання скаржника на рішення господарського суду Закарпатської області від 18.10.2010 року по справі № 2/81, оскільки предметом розгляду вказаної справи було визнання недійсним та скасування договору купівлі-продажу від 13.03.2008 № 658 та витребування приміщення із чужого незаконного володіння, відповідачами по справі були ТОВ "САМС", Ужгородська міська рада, Департамент міського господарства м. Ужгорода, натомість, у даній справі № 05-5-43/544-32/114 інший предмет розгляду та інші позовні вимоги.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду не бере до уваги за безпідставністю доводи скаржника щодо пропущення позивачами строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Дана позиція є також помилковою з огляду на норми статті 83 Цивільного кодексу Української PCP, що діяли на час прийняття розпорядження Представника Президента України.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, в даному випадку, третьою особою, всупереч вимог вказаних норм закону, не надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи а також неправильне застосування норм матеріального права та процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Місцевим господарським судом помилково було застосовано норми чинного Цивільного кодексу України (435-15) , оскільки відповідно до п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільний кодекс України (435-15) застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а тому на правовідносини, які виникли між сторонами, необхідно було застосовувати норми Цивільного кодексу Української РСР (1540-06) від 1963 року.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права, і є таким що не відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "С.А.М.С." слід залишити без задоволення, проте рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року слід скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Київський апеляційний господарський суд, -

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "С.А.М.С." на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року у справі № 05-5-43/544-32/114 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2011 року у справі № 05-5-43/544-32/114 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Представника Президента України від 07.12.1992 року №448 "Про розмежування державного майна України, переданого до комунальної власності між власністю області та власністю районів і міст обласного підпорядкування"в частині передачі Ужгородської міської санітарно-епідеміологічної станції, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, Київська набережна, 4 у комунальну власність міста Ужгорода.

Скасувати свідоцтво про право власності від 07.02.2002 року на будівлю в м. Ужгород по Київській набережній, 4, виданого на підставі розпорядження Представника Президента України.

Визнати право власності на будівлю в м. Ужгород по Київській набережній, 4, за державою в особі органу, уповноваженого управляти майном –Міністерством охорони здоров’я України.

Стягнути з Закарпатської обласної державної адміністрації (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код 00022496) в доход Державного бюджету України 90 (дев’яносто) грн. 67 коп. державного мита, 78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Закарпатської обласної ради (88008, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код 25435963), в доход Державного бюджету України 90 (дев’яносто) грн. 67 коп. державного мита; 78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (88008, м. Ужгород, вул. Поштова, 3, код 26288796) в доход Державного бюджету України 90 (дев’яносто) грн. 67 коп. державного мита; 78 (сімдесят вісім) грн. 67 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

4. Справу № 05-5-43/544-32/114 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

03.01.12 (відправлено)