5008/1065/2011 Про стягнення вартості неправомірно відчуженого майна - 21.12.2011 Прийняття

Права та обов’язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз’яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без забезпечення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Рішенням господарського суду Закарпатського області від 28.10.2011 року у справі № 5008/1065/2011 (суддя Івашкович І.В.) в задоволенні позовних вимог ТзОВ "Автосервіс –2" до ПАТ "Закарпаття-Авто"про стягнення 238 749,00 грн. –відмовлено.

При винесенні рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем невірно обрано спосіб захисту свого права шляхом стягнення з відповідача суми 238749,00 грн. для відновлення становища, яке існувало до порушення його права власності на спірне майно, оскільки позивач стверджує про порушення належного йому права власності на майно на момент його продажу відповідачем третім особам, однак витребування отриманих відповідачем внаслідок продажу майна грошових коштів, не може призвести до відновлення права власності позивача на це майно.

Крім цього, місцевий господарський суд зазначив, що у випадку, коли майном власника розпорядилася особа, яка не мала такого права, власник не позбавлений права захистити свої майнові права шляхом безпосереднього звернення з позовом до такої особи про відшкодування збитків, завданих неправомірним відчуженням майна третім особам, з доведенням наявних для цього відповідно до закону підстав.

Також, господарський суд першої інстанції зазначив, що доводи позивача про те, що ним спірне майно набуто у власність відповідно до Закону України "Про господарські товариства" (1576-12) , оскільки згідно з актом прийому-передачі від 15.01.2003 року передано відповідачем до статутного фонду ТзОВ "Автосервіс-2", спростовуються фактами, встановленими судовими рішеннями, які набрали законної сили, та в силу ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення для вирішення даного спору, а саме рішення Ужгородського міського суду Закарпатської області від 02.07.2003 року по справі № 2-2302/03 та рішення господарського суду Закарпатської області від 06.03.2008 року по справі 1/63, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 13.08.2008 року, постановою Вищого господарського суду України від 10.11.2008 року.

Щодо посилання позивача на наявність чинного свідоцтва про право власності на спірне майно не може прийматися до уваги як доказ (первинний документ), що підтверджує правомірність набуття права власності, місцевий господарський суд у рішенні зазначив, що свідоцтво про право власності видається на підставі відповідного правовстановлюючого документу та лише посвідчує наявність відповідного права, але не породжує, змінює або припиняє певні права та обов'язки, а тому не є правовстановлюючим актом. Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформляється відповідне право, а не документом, на підставі якого набувається чи припиняється право власності.

ТзОВ "Автосервіс –2", не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, подало апеляційну скаргу від 14.11.2011 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 28.10.2011 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задоволити повністю, оскільки судом першої інстанції порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та висновки господарського суду першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник вважає, що:

— судом першої інстанції не взято до уваги те, що отримане від відповідача, як учасника ТзОВ "Автосервіс-2", майно як внесок до статутного фонду ТзОВ "Автосервіс-2", передане згідно акту прийому-передачі від 15.01.2003 року, відповідно до п. 4.1 Статуту, ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. 85 Господарського кодексу України є власністю товариства, числиться як основні фонди товариства, що відображено на його балансі;

— відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 05.01.2004 року право власності на нерухоме майно, яке перебувало у статутному фонді позивача було зареєстроване у БТІ за ТзОВ "Атосервіс-2", однак внаслідок прийняття Ужгородським міськрайонним судом рішення від 24.01.2005 року у справі №2-1562/05, яке рішенням Апеляційного суду Закарпатської області по справі 961 від 07.06.2005 року залишено без змін, право власності на нерухоме майно в м. Ужгород по вул. Собранецька 158, було зареєстроване за ВАТ "Закарпаття-Авто" та в подальшому ВАТ "Автоальянс-ХХІ сторіччя", яке в свою чергу продало ВАТ "АТП "Атлант";

— ухвалою Верховного Суду України від 28.05.2009 року спростовано правомірність посягань відповідача на власність позивача і залишено в силі п. 1.1.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 345 від 24.12.2003 року та свідоцтво про право власності ТзОВ "Автосервіс-2", видане на підставі п. 1.1.2 рішення виконавчого комітету, на майно, яке передане у статутний фонд останнього;

— статтею 147 ГК України гарантовано, що майнові права суб'єктів господарювання захищаються законом та у спосіб зазначений у ст. 20 цього Кодексу, в тому числі і відновленням становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання. Відновити становище (у зв'язку з проведеними злочинними діями з відчуження майна третім набувачам) у спосіб витребування майна у відповідача в натурі не можливо, а тому ТзОВ "Автосервіс-2"обирало інший спосіб відновлення становища - стягнення коштів, одержаних відповідачем від протиправної реалізації майна позивача третім особам у розмірі 238 749 грн.;

— висновок місцевого господарського суду про те, що витребування отриманих відповідачем внаслідок продажу майна грошових коштів не може призвести до відновлення права власності позивача на це майно, спростовується тим, що згідно з ст. 192 ЦК України - гроші визнаються речами, а відповідно до ст. 190 ЦК України майном є речі, а отже гроші є майном. Тому, відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 238 749,00 грн. в рахунок оплати вартості незаконно вилученого майна ТзОВ "Автосервіс-2"- безперечно відновить порушене право останнього.

Відповідач в судовому засіданні та у поданому на апеляційну скаргу відзиві, просить рішення господарського суду Закарпатської області залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з підстав викладених у ньому. А саме, відповідач зазначає, що установчими документами ТзОВ "Автосервіс-2" не визначено було обов'язку його учасників формувати статутний фонд товариства за рахунок належного їм нерухомого майна, передача якого у відповідності до вимог статті 13 Закону України "Про господарські товариства" та сам вклад якого повинен бути оцінений при прийнятті у відповідності до вимог, що визначаються в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено законодавством України, а, навпаки, в установчих документах позивача чітко зазначено, що статутний фонд товариства формується виключно з цінних паперів українських емітентів та грошових коштів в національній валюті України; рішенням Ужгородського міського суду від 02.07.2003 року у справі № 2-2302/03, яке набрало законної сили, визнано недійсним рішення Ради акціонерів ВАТ "Закарпаттяавтосервіс"від 29.12.2002 року, визнано недійсним акт прийому-передачі майнового внеску від 15.01.2003 року, зобов'язано ТзОВ "Автосервіс-2"вчинити дії по передачі майна та усунення перешкод у користуванні майном. Тобто, факти, щодо незаконного створення ТзОВ "Автосервіс-2"та передачі йому майна, що належить ВАТ "Закарпаття-Авто"пунктами 1.1, 1.3, 1.4, 1.5 рішення Ужгородського міського суду від 02.07.2003 року визнано незаконними.

Також, відповідач вважає, що посилання апелянта про те, що відповідач незаконно здійснив відчуження майнового комплексу, за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька 158, третім особам не відповідає дійсності, оскільки на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24.01.2005 року у справі №2-1562/05, яке набрало законної сили, на момент здійснення реєстрації, а також на момент відчуження майна 07.07.2005 р., майновий комплекс за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька 158, було зареєстроване в КП "Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації" за № 4267420 за ВАТ "Закарпаття-Авто". Крім цього, на момент вчинення правочину, а саме, укладення договору купівлі-продажу від 15.08.2005 року, між ВАТ "Закарпаття-Авто" та ВАТ "Автоальянс-ХХІ сторіччя", рішення суду та реєстрація майна в органі БТІ не були скасовані. Майно в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, в заставі, на момент вчинення правочину не перебувало, належність майна саме ВАТ "Закарпаття-Авто"приватним нотаріусом ОСОБА_3 перевірено, про що здійснено відповідний запис в договорі.

Позивач участь уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив вимоги ухвали суду від 23.11.2011 року та від 07.12.2011 року не виконав, доказів досплати судового збору не подав.

21.12.2011 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла телеграма-клопотання (вх. ЛАГС № 945 від 21.12.2011р.), в якому останній просить розгляд справи відкласти, у зв’язку з неможливістю забезпечення участі в судовому засіданні.

Судова колегія порадившись, вирішила у задоволенні даного клопотання відмовити, оскільки учасники судового процесу не позбавлені права і можливості за необхідності забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-4 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і з числа осіб, не пов’язаних з ним трудовими відносинами. Крім цього, ухвалою господарського суду апеляційної інстанції від 07.12.2011 року про відкладення розгляду справи на 21.12.2011 року, суд явку сторін обов’язковою не визнавав, а витребовувані докази позивач міг направити поштою.

Також, 13.12.2011 року через канцелярію суду представником позивача подано клопотання, в якому останній просить звільнити від сплати судового збору в розмірі 1 192,49 грн., який ним не був доплачений на вимогу судової колегії, у зв’язку з важким майновим (матеріальним) станом ТзОВ "Автосервіс-2".

Судова колегія розглянувши дане клопотання, прийшла до висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з наступного:

Відповідно до норм ст. 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні висновки містяться у п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 (v1625600-11) "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", який зазначає, що Законом України "Про судовий збір" (3674-17) передбачена можливість, зокрема, відстрочення судом сплати судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Якщо строк, на який надано таку відстрочку, закінчився, а сплату судового збору здійснено не було, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення у справі), або звільнити сторону від сплати судового збору (частина друга тієї ж статті Закону), або залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Вищевказана стаття Закону України передбачає, що єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є врахування ним майнового стану сторони.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що скаржником належними та допустимими доказами не доведено наявність обставин для звільнення від сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Посилання апелянта на відсутність коштів на банківських рахунках та довідку арбітражного керуючого, в якій зазначається про визнання ТзОВ "Автосервіс-2" банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, судова колегія вважає не достатніми доказами для встановлення неможливості позивачем сплатити судовий збір на момент подання апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції встановлено:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до установчого договору про створення та діяльність ТзОВ "Автосервіс-2", затвердженого зборами засновників протоколом № 1 від 14.12.2003 року (том І, а.с. 42), та Статуту товариства, зареєстрованого 30.01.2003 року (том І, а.с. 47), одним із засновників ТзОВ "Автосервіс-2"є ВАТ "Закарпаттяавтосервіс"(перейменоване у ВАТ "Закарпаття-Авто"), з часткою у статутному фонді товариства 19,29 відсотки.

Як зазначає позивач в позовній заяві, даний внесок до статутного фонду товариства відповідачем здійснено 15.01.2003 року, по акту прийому-передачі, відповідно до якого у статутний фонд увійшло нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 158.

На підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 3445 від 05.01.2004 року, позивачу видано свідоцтво про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 158, що підтверджується витягом № 2510884 від 08.01.2004 року (том І, а.с. 13).

На підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24.01.2005 року у справі №2-1562/05, яке набрало законної сили на підставі рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 07.06.2005 року, право власності нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 158, зареєстровано за відповідачем –ВАТ "Закарпаття-Авто", що підтверджується витягом № 7681396 від 05.07.2005 року (том І, а.с. 14).

15.08.2005 року між ВАТ "Закарпаття-Авто"(продавець) та ВАТ "ВАТ "Автоальянс-ХХІ сторіччя" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого, продавець зобов’язується передати у власність покупцю нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 158, а покупець зобов’язується прийняти та оплати вартість нерухомого майна на умовах та в порядку, визначених у цьому договорі (п. 1.1 договору) (том І, а.с. 15). Актом прийому-передачі нерухомого майна до договору купівлі-продажу від 15.08.2005 року, продавець передав, а покупець прийняв у власність об’єкт нерухомості (том І, а.с. 20).

В свою чергу, 06.10.2005 року ВАТ "ВАТ "Автоальянс-ХХІ сторіччя", як продавець та ВАТ "АТП "Атлант"як покупець, уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 158 (том І, а.с. 24). На підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна до договору купівлі-продажу від 06.10.2005 року, продавець передав, а покупець прийняв у власність об’єкт нерухомості (том І, а.с. 27).

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Верховного Суду України від 28.05.2009 року (том І, а.с. 35) задоволено скаргу ТзОВ "Автосервіс-2"з винятковими обставинами, ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2005 року в частині задоволення позову ВАТ "Закарпаття-Авто" і визнання незаконним та скасування п. 1.1.2 рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 345 від 24 грудня 2003 року та свідоцтва про право власності ТзОВ "Автосервіс-2"на майно, що розташоване по вул. Собранецькій, 158 у м. Ужгороді, визнання права власності на зазначене нерухоме майно за ВАТ "Закарпаття-Авто", зобов'язання Ужгородського комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації"зареєструвати його за ВАТ "Закарпаття-Авто" та скасувати попередню реєстрацію за ТзОВ "Автосервіс-2", а також постановлену в касаційному порядку ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 січня 2009 року, якою ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 07 червня 2005 року в цій частині залишено без змін, скасовано, і провадження у справі в цій частині закрито.

Таким чином, позивач вважає, що вищезазначеною ухвалою Верховного Суду України усунуто перешкоди для відновлення його порушених прав, однак після звернення до органів реєстрації позивач довідався про те, що право власності на його майно зареєстровано за невідомими йому юридичними особами.

З метою відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача, останній звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, одержаних відповідачем від протиправної реалізації майна ТзОВ "Автосервіс-2" третім особам у розмірі 238 749,00 грн., мотивуючи свої вимоги з посиланням на норми ст. 41 Конституції України, ст. ст. 11, 12 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 147, 20, 79- 92, 133 Господарського кодексу України, ст. 115, гл. 23 Цивільного кодексу України (435-15) , при цьому зазначивши, що враховуючи неможливість відновлення свого становища (у зв’язку з незаконним відчуженням майна третім набувачам) у спосіб витребування майна у відповідача в натурі, позивач обрав інший спосіб відновлення свого становища –стягнення коштів.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення сторін, колегія суддів вважає, що рішення господарського Закарпатської області слід залишити без змін, апеляційну скаргу ТзОВ "Автосервіс-2" без задоволення, виходячи з наступного:

Предметом позову є певна матеріальна –правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Встановлено, що у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб’єктами підприємницької діяльності.

Згідно зі ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Виходячи із змісту вказаних правових норм, до господарського суду звертаються відповідні особи, а суд при вчиненні провадження у справі з’ясовує наявність у позивача суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, та у випадку встановлення факту порушення або оспорювання наявного у позивача права чи охоронюваного законом інтересу, ухвалює відповідне рішення про їх захист відповідно до врегульованих законом способів захисту цивільних прав та інтересів (ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України).

Статтею 20 ГК України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом або договором з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Підстава позову –це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Як вбачається з позовної заяви, позов про стягнення з відповідача суми 238 749,00 грн. подано для відновлення свого становища, з посиланням на отримання відповідачем вказаної суми внаслідок протиправної реалізації об’єкта нерухомого майна, що знаходиться в м. Ужгород, вул. Собранецька,158, оскільки позивач вважає, що продано майно, яке є власністю ТзОВ "Автосервіс-2", а отже отримані від реалізації кошти на всіх правових підставах належать ТзОВ "Автосервіс-2". При цьому позивач стверджує про неможливість відновити своє становище у спосіб витребування майна у відповідача в натурі, оскільки на момент продажу спірного майна, ВАТ "Закарпаття-Авто"формально виступало як законний власник, що позбавляє позивача підстав витребування майна з чужого володіння. Отже, причиною виникнення спору є здійснення відповідачем продажу спірного майна, власником якого вважає себе позивач.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що позовні вимоги спрямовано на захист позивачем права власності на об’єкт нерухомого майна, що знаходиться в м. Ужгород по вул. Собранецька, 158, який став предметом договору купівлі-продажу від 15.08.2005 року, укладеного між ВАТ "Закарпаття-Авто"та ВАТ "Автоальянс-ХХІ сторіччя"та за своєю суттю позов є віндикаційним, оскільки позивач ставить вимогу про повернення коштів, стверджуючи, що вони відповідачу не належать.

Правові засади захисту права власності закріплено главі 29 "Захист права власності" Цивільного кодексу України (435-15) .

Відповідно до з ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Також, нормою даної статті Кодексу, передбачено право власника на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди у разі порушення його прав.

Одним зі способів захисту права власності є право власника, який вважає, що його майном незаконно заволоділа інша особа, витребувати від цієї особи своє майно (право на подання віндикаційного позову).

Особливістю віндикаційного позову є те, що його предметом може бути лише індивідуально визначена річ, тобто може заявлятись вимога про повернення саме того майна, яке вибуло із власності особи.

Таким чином, право особи, яка вважає себе власником майна, відчудженого іншою особою, вимагати передачі йому взамін майна отриманих від реалізації такого майна коштів чинним законодавством не передбачено.

В даному випадку позивач зазначає, що ним обрано спосіб захисту свого права шляхом стягнення з відповідача суми 238 749,00 грн. для відновлення становища, яке існувало до порушення його права власності на спірне майно.

Врегульований згідно зі ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України спосіб захисту - відновлення становища, яке існувало до порушення, пов’язаний із застосуванням заходів, спрямованих на відновлення суб’єктивного права особи у тому стані, в якому воно існувало раніше.

Отже, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що твердження позивача про порушення належного йому права власності на майно на момент його продажу відповідачем та як наслідок цього, витребування від відповідача отриманих внаслідок продажу майна грошових коштів, не може призвести до відновлення права власності позивача на це майно, а тому позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права.

Окрім цього, господарський суд вірно зазначив, що у випадку, коли майном власника розпорядилася особа, яка не мала такого права, власник не позбавлений права захистити свої майнові права шляхом безпосереднього звернення з позовом до такої особи про відшкодування збитків, завданих неправомірним відчуженням майна третім особам, з доведенням наявних для цього відповідно до закону підстав. За обставин, якщо майно за відплатним договором відчужено особою, яка не мала на це права, право власника такого майна може бути захищене з дотриманням вимог ст.ст. 388, 389, 390 Цивільного кодексу України, що спростовує доводи апеляційної скарги про неправильне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права.

Окрім цього, ухвалами апеляційного господарського суду від 23.11.2011 року та від 07.12.2011 року суд вимагав від апелянта доплатити судовий збір за розгляд апеляційної скарги у відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", оскільки як встановлено при дослідженні матеріалів апеляційної скарги, останній сплатив лише 1 195,00 грн. судового збору (згідно з платіжним дорученням № 556 від 14.11.2011 року (том ІІ, а.с. 49)).

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності 01.11.2011 року, ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду складає 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Відповідно до п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 року № 01-06/1625/2011 (v1625600-11) "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про судовий збір", зазначені ставки судового збору підлягають застосуванню незалежно від того, коли –до набрання Законом чинності чи після цього - подано позов та прийнято рішення суду, яке оскаржується в апеляційному або в касаційному порядку.

Так, п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Таким чином, відповідно до вказаних норм Закону України "Про судовий збір" (3674-17) за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Закарпатської області від 28.10.2011 року у даній справі позивачу належало сплатити 2 387,49 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (2 387,49 грн. –50 відсотків від суми судового збору (4 774,98 грн.), який позивач сплатив би при поданні позову, після набрання чинності Законом України "Про судовий збір" (3674-17) ).

Пунктом 7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (v0007600-11) визначено, що у випадках коли передбачені у пунктах 2 і 3 частини першої статті 97 ГПК підстави повернення апеляційної скарги виявлені судом апеляційної інстанції після прийняття апеляційної скарги, суд витребує від особи, яка подала скаргу, докази надсилання її копії іншій стороні (сторонам) та сплати державного мита у встановленому порядку і розмірі. У разі неподання таких доказів скарга залишається без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК, а у випадку несплати державного мита у встановленому законом розмірі, суд також має право стягнути недоплачену суму мита за результатами апеляційного провадження.