10/503 Про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором фінансового лізингу - 14.12.2011 Прийняття

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. (підписано 04.05.2011р.)

по справі № 10/503 (головуючий суддя – Котков О.В., судді – Морозов С.М., Самсін Р.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ";

2. Публічного акціонерного товариства "Мостобуд"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" та Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" грошових коштів в сумі 10 647 808,97 грн., з них основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції – 9 252 043,85 грн., пені – 1 146 510,34 грн. та 3% річних – 249 254,78 грн.

Заявою від 18.01.2011р. позивач зменшив розмір позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути солідарно з відповідачів 9 909 915,40 грн. з яких: 8 529 894,49 грн. – основного боргу, 408 616,77 грн. – пені, 722 149,36 грн. – інфляційні втрати, 249 254,78 грн. – 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. у справі №10/503 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" 8 529 894,49 грн. – основного боргу 408 616,77 грн. – пені, 722 149,36 грн. – втрат від інфляції, 3% річних – 249 254,78 грн., державного мита – 25 500,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу – 236 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р., прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення грошових коштів прийняте з невідповідністю висновків суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р., прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011 року у справі №10/503, згідно ст. 98 ГПК України Київським апеляційним господарським судом ухвалами від 25.05.2011р. порушено апеляційне провадження.

Публічним акціонерним товариством "Мостобуд" подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач 2 просить в задоволенні апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011 року у справі №10/503 залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2011р. об’єднано апеляційні скарги позивача та відповідача 1 в одне апеляційне провадження та зупинено апеляційне провадження у справі № 10/503 до набрання законної сили судовим рішення по справі № 64/14 за позовом Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" про визнання недійсним договору поруки № 374/SUR від 28.01.2008р.

Ухвалою від 21.10.2011р. апеляційне провадження у справі № 10/503 поновлено.

На підставі Розпорядження Секретаря палати від 16.11.2011р., розгляд справи здійснено судовою колегією у складі: головуючий по справі суддя – Корсакова Г.В., судді – Сулім В.В., Суховий В.Г.

Представником відповідача 2 було подано клопотання від 15.11.2011р. про зупинення провадження у справі № 10/503 в зв’язку з поданням касаційної скарги на судові рішення у справі № 64/14, яке залишено судовою колегією без задоволення, як необґрунтоване.

Представник відповідача в судове засідання 14.12.2011р. не з’явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Враховуючи, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, участь представника відповідача 2 в судовому засіданні обов’язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що неявка представника відповідача 2 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представники позивача та відповідача 1 в судовому засіданні підтримали вимоги своїх апеляційних скарг.

Відповідно до ч.2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2008 року між позивачем (надалі - Лізингодавець) та відповідачем-1 (далі по тексту - Лізингоодержувач), був укладений договір фінансового лізингу № 374-LD згідно з п. 1.1 якого Лізингодавець бере на себе зобов’язання придбати Предмет лізингу у власність від Продавця (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов, передбачених у Договорі, зокрема, Додатку № 1) та передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, визначених Договором, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.

Ціна Предмета лізингу становить еквівалент - 2 086 303, 26 Євро (два мільйони вісімдесят шість тисяч триста три Євро 26 центів), у т.ч. ПДВ.

Положеннями пункту 3.3 Договору лізингу встановлено, що Лізингоодержувач зобов'язаний оглянути Предмет лізингу на власний ризик та за власний рахунок протягом 3 (трьох) робочих днів з дати поставки та в місці поставки. За результатами огляду, Лізингоодержувач, Лізингодавець і Продавець підписують акт приймання-передачі, складений за змістом та формою, що викладені в Додатку № 3 до Договору. Предмет Лізингу вважається прийнятим Лізингоодержувачем повністю і у належному технічному стані після підписання такого акту приймання-передачі.

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору лізингу Лізингодавець придбав у обраного Лізингоодержувачем Продавця Предмет лізингу та передав його у користування Лізингоодержувачу, що підтверджується підписаним Лізингодавецем, Лізингоодержувачем і Продавецем актом приймання-передачі від 20.02.2008р. (копія акту приймання-передачі в матеріалах справи).

Згідно з п. 7.1 Договору складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у Додатку № 2 до Договору.

Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в Додатку № 2 до Договору на рахунок, зазначений в розділі 16 Договору лізингу, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж (п. 7.5 Договору фінансового лізингу).

Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що Лізингоодержувач свої зобов’язання за Договором щодо сплати лізингових платежів за Договором належним чином не виконував, чим порушив умови Договору лізингу, внаслідок чого у Лізингоодержувача, станом на 13.12.2010р. утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів перед Лізингодавцем на загальну суму 8 529 894,49 грн.

28 січня 2008 року між Лізингодавцем, Лізингоодержувачем та Відкритим акціонерним товариством "Мостобуд", правонаступником якого є відповідач-2, що підтверджується витягом з ЄДР (далі по тексту - Поручитель), було укладено договір поруки № 374/SUR (надалі – Договір поруки), відповідно до умов п. 1.1. якого сторони встановили, що відповідно до умов Договору фінансового лізингу (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до них, і разом з усіма додатками до них), укладений між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, Поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити Лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за Договором лізингу загальною сумою до 2 086 303, 26 Євро (два мільйони вісімдесят шість тисяч триста три Євро 26 центів) та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати Лізингоодержувачем відповідно до умов Договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в Договорі фінансового лізингу.

Відповідно до п. 1.2. Договору поруки Поручитель зобов'язується сплатити платежі, зазначені в п. 1.1 Договору, якщо йому надіслана Лізингодавцем письмова вимога (з підтвердженням суми невиконаного зобов'язання, - протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати такої вимоги без будь-яких заперечень, перевірок або виправдань щодо вимоги, без будь-яких взаємозаліків, вирахувань або утримань. Такі платежі повинні бути сплачені Поручителем на рахунки Лізингодавця, вказані в вимозі.

Як вказує позивач, внаслідок порушення Лізингоодержувачем взятих на себе зобов’язань за Договором щодо сплати лізингових платежів, на виконання п. 1.2 Договору поруки він надіслав на адресу Поручителя вимогу № 1010 від 14.06.2010 р. про сплату останнім заборгованості Лізингоодержувача по Договору лізингу. Факт надсилання відповідної вимоги Лізингодавцем та отримання її Поручителем 16.06.2010р. підтверджується відміткою про вручення на поштовому відправленні № К-70. Проте, відповідач-2 на відповідну вимогу ніяким чином не відреагував, суму заборгованості Лізингоодержувача за Договором лізингу в солідарному порядку, як Поручитель, не погасив.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 175 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які є одним із видів господарських зобов’язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов’язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, відносини, що виникають у зв’язку з укладенням якого, згідно ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", регулюються положеннями Цивільного кодексу України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим законом.

Частиною 1 ст. 806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Пункт 3 частини 2 статті 11 зазначеного Закону передбачає, що лізингоодержувач зобов’язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до ст. 16 цього ж Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин, відповідно до п.1 ст. 193 ГК України, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (436-15) .

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 7.1 Договору фінансового лізингу встановлено, що складові лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у Додатку № 2 до Договору.

Всі платежі, що належать до сплати Лізингоодержувачем за Договором визначені в еквіваленті і сплачуються у валюті, згідно з п. 7.5 (п. 9.1 Договору лізингу).

Згідно з п. 7.5 Договору фінансового лізингу Лізингоодержувач сплачує на користь Лізингодавця лізингові платежі у гривнях на дати платежів, вказані в Додатку № 2 до Договору на рахунок, зазначений в розділі 16 Договору лізингу, в сумі, яка визначена в повідомленні про лізинговий платіж.

Відповідно до п. 7.4 Договору лізингу Лізингодавець письмово повідомлятиме Лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати, згідно з Договором, за 3 (три) робочий день до кожної чергової дати платежу. Сума лізингового платежу, що зазначається в повідомленні про лізинговий платіж, визначається по офіційному курсу обміну гривні до Євро Національного банку України на дату повідомлення. У разі якщо офіційний курс обміну валюти Національного банку України, який діє на дату повідомлення не співпадає з офіційним курсом обміну Національного банку України на дату платежу Лізингоодержувач самостійно здійснює перерахунок лізингового платежу і враховує таку різницю при здійсненні оплати.

Якщо Лізингоодержувач не отримав з будь-яких причин зазначене в цьому пункті повідомлення Лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів.

Посилання відповідача 1 на те, що він не отримував від Лізингодавця поштових повідомлень про суми лізингових платежів, в зв’язку з чим не міг сплачувати заявлені позивачем суми, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки відповідно до умов Договору лізингу на Лізингоодержувача покладається обов’язок щодо сплати лізингових платежів за користування Предметом лізингу у гривнях із застосуванням офіційного курсу гривні до євро, встановленого Національним банком України на вказану в Графіку лізингових платежів дату платежу. При цьому, Лізингоодержувач не звільняється від зобов'язання та відповідальності щодо повноти та своєчасності сплати лізингових платежів, якщо останній не отримав від Лізингодавця з будь-яких причин зазначене в пункті 7.4 Договору повідомлення про лізинговий платіж.

З огляду на зазначене, враховуючи відсутність доказів сплати заборгованості по лізинговим платежам за договором лізингу, що відповідачем 1 не заперечується, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про стягнення 8 529 894,49 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем пред'явлено до стягнення 408 616,77 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання за договором №374-LD від 28.01.2008р. за період з 13.12.2009р. по 13.12.2010р.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 8.2 Договору лізингу вбачається, що у випадку несплати Лізингоодержувачем в належний термін будь-якої суми, яка має бути сплачена ним за Договором, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю неустойку з простроченої суми за період з дати настання терміну платежу до дати фактичної оплати в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону).

Доводи відповідача 1 щодо нарахування позивачем пені з порушенням річного строку позовної давності, встановленого ст. 258 ЦК України, не приймаються судовою колегією до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачем, в суді першої інстанції, з урахуванням вимог ст. 258 ЦК України, наданий уточнений розрахунок пені, який, за оцінкою колегії суддів, відповідає обставинам справи, умовам договору та вимогам закону, а тому судова колегія вважає, що вимоги позивача про стягнення 408 616,77 грн. пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Твердження відповідача 1 про те, що відповідно до п.8.2. договору лізингу лізингодавець зазначає суми нарахованої неустойки в повідомленні про лізинговий платіж, а позивач не пред’являв йому вимоги про сплату неустойки в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України, судова колегія не приймає до уваги, оскільки неустойка є одним із способів забезпечення виконання зобов’язань та мірою цивільно-правової відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, а тому посилання відповідача 1 на положення ч.2 ст. 530 ЦК України, що стосуються виконання зобов’язань в яких строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, є безпідставними.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних відповідає обставинам справи, умовам договору та вимогам закону, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення вимоги позивача про стягнення 722 149,36 грн. інфляційних втрат та 249 254,78 грн. 3% річних.

Згідно ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (435-15) .

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правовідносини поруки врегульовані параграфом 3 глави 49 (ст. 553 - 559) ЦК України (435-15) .

В частині 1 статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Пунктом 3.3. Договору поруки передбачено, що відправлення вимоги або іншої інформації від Лізингодавця до Поручителя вважається відправленим справжнім чином, якщо зроблено до наступних реквізитів: для листів: за адресою: 03045, м. Київ, Чапаєвське шосе, 10, для факсових повідомлень: +38044/2883045.

Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача про стягнення солідарно з відповідача 2 як Поручителя заборгованості за договором лізингу, посилаючись на те, що Лізингодавець направив вимогу до Поручителя на іншу, неузгоджену між ними для листування адресу.

Проте, судова колегія не погоджується з такою правовою позицією суду з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що адреса, за якою позивач надіслав відповідачу-2 вимогу вих. № 1010 від 14.06.2010 р. про сплату Поручителем простроченої заборгованості боржника, а саме: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 5, є місцезнаходженням відповідача-2 згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Вказана вимога була отримана Поручителем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ст. 93 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла на дату відправлення вимоги поручителю) місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Згідно Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" станом на 14.03.2011 р. місцезнаходження відповідача-2 є саме адреса: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 5, що залишається незмінною з дати реєстрації підприємства.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

З огляду на зазначене, оскільки відповідач-2 (Поручитель) отримав за своїм місцезнаходженням вимогу позивача (Лізингодавця) вих. № 1010 від 14.06.2010 р. про виконання зобов'язань за Договором поруки № 374/SUR від 28.01.2008 р. і сплату заборгованості відповідача-1 (Лізингоодержувача) за Договором фінансового лізингу № 374-LD від 28.01.2008 р., судова колегія вважає, що на момент звернення позивача до суду з позовом, строк виконання відповідачем-2 (Поручителем) зобов'язання за Договором поруки № 374/SUR від 28.01.2008 р. настав, адже ПАТ "Мостобуд" було належним чином письмово повідомлене про настання строку виконання зобов'язань за Договором поруки.

Як вбачається з матеріалів справи рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2011р. у справі № 64/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2011р., відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" про визнання недійсним договору поруки № 374/SUR від 28.01.2008р.

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Таким чином, солідарна відповідальність означає, що у разі невиконання боржником основного зобов’язання, кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі або частково як від боржника, так і від поручителя, або від них обох разом.

При цьому Цивільний кодекс України (435-15) встановлює рівний обсяг відповідальності поручителя та боржника перед кредитором, якщо інше не передбачено договором поруки.

Це означає, що у разі невиконання боржником основного зобов’язання, поручитель зобов’язаний сплатити кредитору не лише основну суму боргу, але й неустойку, проценти та відшкодувати завдані невиконанням збитки. При цьому розмір неустойки, процентів та збитків визначається відповідно до положень основного зобов’язання, укладеного між кредитором та боржником.

Пунктом 1.1 Договору поруки № 374/SUR від 28.01.2008 р. передбачено, що відповідно до умов Договору фінансового лізингу (зі змінами та доповненнями, які можуть вноситись до них, і разом з усіма додатками до них), укладений між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, Поручитель, як солідарний боржник, зобов'язується безвідклично та безумовно сплатити Лізингодавцю за його першою вимогою, всі необхідні платежі за Договором лізингу загальною сумою до 2 086 303, 26 Євро (два мільйони вісімдесят шість тисяч триста три Євро 26 центів) та сплатити всі інші платежі, що належать до сплати Лізингоодержувачем відповідно до умов Договорів фінансового лізингу, в тій же самій сумі, валюті та в той же самий час (також у випадку дострокових платежів), як це визначено в Договорі фінансового лізингу.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та враховуючи, що договором поруки передбачена солідарна відповідальність поручителя та боржника та встановлений рівний обсяг їх відповідальності перед кредитором, судова колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення солідарно з відповідачів основного боргу в сумі 8 529 894,49 грн., пені в сумі 408 616,77 грн., інфляційних в сумі 722 149,36 грн. та 3% річних в сумі 249 254,78 грн., є нормативно та документально доведеними.

Доводи відповідача 2 щодо припинення договору поруки №374/SUR від 28.01.2008р. у відповідності до ч.4 ст. 559 ЦК України, судовою колегією відхиляються, з огляду на таке.

Зобов'язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Так відповідно ч. 4 до ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Між тим, в п.3.8 договору поруки передбачено, що договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та припиняє свою дію тільки після повного виконання Лізингоодержувачем своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу або поручителем за цим договором.

Таким чином, сторонами у договорі встановлений строк поруки, який пов’язаний з настанням події, а саме: повне виконання лізингоодержувачем або поручителем своїх зобов’язань, передбачених основним зобов'язанням, що виключає підстави для застосування до спірних правовідносин ч. 4 ст. 559 ЦК України, якою закріплено, що у разі якщо в договорі поруки не встановлено строк поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто, юридичне значення має саме сплив визначеного проміжку часу, внаслідок якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини. В даному випадку зі спливом строку, визначеного сторонами у договорі, припиняється зобов'язання поручителя.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Таким чином, в даному випадку строком поруки є певний період у часі, протягом якого є невиконаним основне зобов'язання. Зазначений період у часі може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, враховуючи тривалість проміжку часу, протягом якого позичальник або поручитель виконають свої зобов'язання.

В свою чергу, порука припиняється з наступного дня повного виконання лізингоодержувачем або поручителем своїх обов'язків, передбачених основним зобов'язанням, а тому твердження відповідача 2 щодо припинення договору поруки у відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України є безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а саме підлягає стягненню солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" та Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" основний борг в сумі 8 529 894,49 грн., пеня – 408 616,77 грн., втрати від інфляції – 722 149,36 грн. та 249 254,78 грн. - 3% річних.

З огляду на зазначене, судова колегія дійшла висновку, що рішення від 28.04.2011р. прийняте господарським судом міста Києва з неправильним застосуванням норм матеріального права та підлягає частковому скасуванню. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" підлягає задоволенню. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р.у справі № 10/503 залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" на рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011 року у справі № 10/503 задовольнити.

3. Рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011 року у справі № 10/503 скасувати частково.

4. Резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 28.04.2011р. викласти в наступній редакції:

"Позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська,22, ідент. код 03449901) та Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Панківська,5, ідент. код 01386326 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного,22/1, ідент. код 33942232) 8 529 894,49 грн. основного боргу, 408 616,77 грн. пені, 722 149,36 грн. втрат від інфляції та 249 254,78 грн. – 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська,22, ідент. код 03449901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного,22/1, ідент. код 33942232) 12 750,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Панківська,5, ідент. код 01386326 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного,22/1, ідент. код 33942232) 12 750,00 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельна компанія МСУ" (03148, м. Київ, вул. Жмеринська,22, ідент. код 03449901) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного,22/1, ідент. код 33942232) 6 375,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Панківська,5, ідент. код 01386326 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІКРЕДИТ ЛІЗИНГ" (04070, м. Київ, вул. П. Сагайдачного,22/1, ідент. код 33942232) 6 375,00 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.