Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів:

при секретарі: Гончарук І.В.

Представники сторін:

позивача:не з’явився;

відповідача: не з’явився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Монмарт"

на рішення

господарського суду

міста Києва

від 08.11.2011

у справі № 5/141 (суддя: Ломака В.С.)

за позовом Приватного підприємства "Монмарт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індезіт Україна"

про визнання договору недійсним

Приватне підприємство "Монмарт" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індезіт Україна" про визнання договору недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2011 у справі № 5/141 в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне підприємство "Монмарт" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2011 у справі № 5/141 повністю і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з’ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2011 прийнято до розгляду справу № 5/141. Розгляд апеляційної скарги призначений на 12.12.2011 о 10:10.

12.12.2011 представником скаржника через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи в зв’язку з тим, що Приватне підприємство "Монмарт" направило йому ухвалу про прийняття апеляційної скарги та порушення провадження у справі, лише 11.12.2011 в зв’язку з чим у представника скаржника була відсутня можливість належним чином підготуватися до судового засідання.

До того ж, заявник зазначив, що має намір на підтримку позиції скаржника надати додаткові обґрунтування апеляційної скарги, а також позовних вимог, із посиланням на конкретні факти.

12.12.2011 представник відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду відповідач повідомлений належним чином.

12.12.2011 в судовому засіданні суд залиш без задоволення клопотання представника позивача з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду судом першої інстанції справи, скаржник не скористався наданими йому правами, хоча ним і було подано позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дії представника позивача щодо подання клопотання про відкладення розгляду справи та нез’явлення в засідання суду, розцінюються господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає за необхідне здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами та за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

28.02.2011 між Приватним підприємством "Монмарт" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індезіт Україна" (продавець) було укладено Договір № 800359/2011 (надалі –Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору продавець продає, а покупець купує на умовах цього договору побутову техніку, вказану у додатках до цього договору. У додатках можуть бути передбачені інші умови поставки відповідної партії товарів, ніж передбачено цим договором. Базис поставки кожної партії товарів вказується у відповідному додатку та рахунку-фактурі на конкретну партію товарів. Якщо у додатку та/або рахунку-фактурі на конкретну партію товарів не вказані умови поставки, та товари поставляються на умовах DDP на адресу покупця (або іншу адресу, вказану покупцем при здійсненні замовлення).

В п. 2.1. Договору зазначено, що ціна товару та вартість відповідної партії фіксується в гривні та вказується у відповідному додатку, узгодженому сторонами, разом із визначеним сторонами базисом поставки для кожної конкретної партії.

Загальна вартість цього договору складається із сум вартості всіх партій товару, вказаної у всіх додатках до нього (п. 2.2. Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору розрахунки за товари, які поставляються за цим договором, здійснюються у гривні на підставі рахунків-фактур, направлених продавцем покупцю.

Суд зазнає, що Договір підписаний в двосторонньому порядку повноваженими представниками сторін без будь яких зауважень і застережень та скріплений їх печатками.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується видатковими накладними, що на виконання Договору продавцем на склад покупця було поставлено товар.

Покупець його отримав, з його сторони були відсутні зауваження, щодо кількості, якості, ціни отриманого товару.

Таким чином отримання скаржником товару, свідчать про визнання та схвалення ним Договору і про недійсність його не заявлялось.

Проте, в якості підстави для визнання Договору недійсним, позивач стверджує те, що на його думку, при укладенні цього договору сторонами не були узгоджені предмет та ціна договору, оскільки не підписувались відповідні додатки та специфікації до нього, у зв’язку з чим Договір повинен бути визнані недійсними в судовому порядку.

Суд відзначає, що твердження скаржника є безпідставним та необґрунтованим з огляду на наступне.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч. 4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

Отже, двостороннім правочинами притаманна наявність взаємоузгодженого волевиявлення двох осіб, спрямованого на виникнення єдиного правового результату, покликаного забезпечити реалізацію обопільної чи самостійної мети кожної з цих осіб.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 672 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором купівлі-продажу асортимент товару не встановлений або асортимент не був визначений у порядку, встановленому договором, але із суті зобов'язання випливає, що товар підлягає переданню покупцеві в асортименті, продавець має право передати покупцеві товар в асортименті виходячи з потреб покупця, які були відомі продавцеві на момент укладення договору, або відмовитися від договору.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу. В свою чергу, ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що в такому випадку невизначена договором ціна встановлюється виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами було узгоджено предмет договору поставки та визначено ціну, в тому числі шляхом підписання Додатку № 1 до Договору, яким сторони додатково визначили якість та характеристики товару, та відповідних видаткових накладних.

До того ж, з матеріалів справи не вбачається у чому саме полягає порушення прав та інтересів скаржника за Договором, по всім умовам якого досягнуто згоди при його укладенні.

Крім того суд відмічає, що недосягнення згоди у відношенні предмету договору утім не може бути підставою для визнання договору недійним.

Зазначене вище підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2006 року (справа N 15/191-06-4946) в якій зазначено, що "недосягнення сторонами договору істотних умов для його укладення, відповідно до приписів ст. 153 ЦК УРСР (ст. 638 ЦК України), має наслідком не укладення такого договору, однак не може бути підставою визнання такого договору недійним". Недійним можна визнати існуючий правочин, зокрема оспорюваний. У разі коли договору не існує, коли договір у зв'язку з тим, що сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, не відбувся як факт, можна констатувати факт неукладеності договору, проте не можна визнати та визнавати його недійним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2011 у справі № 5/141 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Монмарт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва 08.11.2011 у справі № 5/141- без змін.

2. Матеріали справи № 5/141 повернути до господарського суду міста Києва.

постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

14.12.11 (відправлено)