18/68 Про стягнення заборгованості за поставлений природний газ - 28.01.2009 Прийняття

Рішенням господарського суду Луганської області віл 08.07.2008 у справі №18/68 (суддя Корнієнко В.В.) позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі позивач) до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" (надалі відповідач) задоволений повністю; за рішенням зменшено заявлену до стягнення пеню на 87,7 %, стягнуто з відповідача заборгованість за поставлений природний газ в сумі 34 872 066,48 грн., втрати від інфляції в сумі 8 749 782,98 грн., 3% річних в сумі 1 928 340,92 грн., пеню в сумі 431 903,72 грн., витрат по сплаті державного мита в сумі 25 500,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.; розстрочено виконання даного рішення на 36 місяців (три роки) шляхом сплати щомісяця, починаючи з серпня 2008 року грошових коштів у сумі 1 277 992,00 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач на виконання укладеного між сторонами договору на постачання природного газу від 19.12.2005 №06/05-1875, в період з січня 2006 року по грудень 2006 року поставив відповідачу природний газ на загальну суму 189 797 565,29 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу та не заперечується відповідачем. Відповідач, за умовами договору, зобов'язався оплачувати позивачу за поставлений останнім газ до 10 числа місяця наступного за місяцем поставки газу, проте, свої договірні зобов'язання своєчасно та в повному обсязі не виконав, а розрахувався з позивачем за газ частково; борг відповідача по оплаті вартості поставленого йому позивачем газу становить 34 872 066,48 грн. Суд першої інстанції, керуючись ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України прийшов до висновку про доведеність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором; крім того, керуючись ст. 625 ЦК України, суд погодився із обґрунтованими розрахунками позивача щодо стягнення з відповідача витрат від інфляції за період з травня 2006 року по березень 2008 року у сумі 8 749 781,98 грн., 3% річних у сумі 1 928 340,92 грн., та пені у сумі 3 511 412,35 грн. Проте, відповідачем заявлено клопотання про максимальне зменшення суми пені у зв'язку із скрутним фінансовим становищем останнього, яке сталося унаслідок несплати населенням за природний газ, а відповідач, в свою чергу, не має законного права стягувати з населення пеню через несвоєчасні розрахунки за поставлений газ; суд першої інстанції дослідив документи, подані відповідачем в обґрунтування вказаного клопотання та з урахуванням приписів ст. 83 ГПК України, прийшов до висновку про можливість зменшення стягуваної з відповідача пені на 87,7 %. Крім того, суд першої інстанції, керуючись п. 3 ст. 83 ГПК України, задовольнив заяву відповідача щодо розстрочки виконання даного рішення строком на 3 роки.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 07.10.2008 у справі №18/68 (судді: Бородіна Л.І., Іноземцева Л.В., Якушенко Р.Є.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав та обставин, які встановив суд першої інстанції та керувався при прийнятті рішення.

Позивач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить судові рішення попередніх судових інстанцій скасувати в частині зменшення пені та розстрочки виконання рішення. Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 4-2, 43, 121 ГПК України та приписів Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) .

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якій просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, судами встановлено, що на виконання укладеного між сторонами договору від 19.12.2005 №06/05-1875 на постачання природного газу, позивач поставив відповідачу у період з січня 2006 року по грудень 2006 року природний газ на загальну суму 189 797 565,29 грн.; даний факт підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати за поставлений позивачем газ виконав частково і сплатив лише 154 925 498,81 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача 34 872 066,48 грн. боргу за договором №06/05-1875 від 19.12.2005.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не вказано договором або законом.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми.

Враховуючи встановлений судами двох інстанцій факт отримання відповідачем від позивача природного газу, а також існування заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 34 872 066,48 грн., колегія суддів вважає правильним висновок судів двох інстанцій про наявність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань щодо оплати отриманого ним природного газу, з урахуванням інфляційних втрат у сумі 8 749 781,98 грн. та 3% річних у сумі 1 928 340,92 грн., передбачених вищевказаними нормами.

Стосовно висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення стягнення розміру пені на 87,7%, із чим, зокрема, не погоджується позивач та оскаржує в цій частині судові рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів передбачених статтею 546 ЦК України, також створює зобов’язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Пунктом 6.2 договору сторони передбачили відповідальність покупця (відповідача) за прострочення виконання зобов’язання за договором: в разі неоплати або несвоєчасної оплати у строки, зазначені у п. 5.1. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу. При цьому пунктом 6.3. договору сторони визначили, що неустойка нараховується постачальником протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення щодо зменшення стягуваної з відповідача пені на 87,7%, із чим погодився суд апеляційної інстанції вказав, що відповідач - ВАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз"- 87,7 % отримуваного від позивача природного газу поставляє населенню Луганської області; заборгованість населення перед відповідачем за поставлений природний газ становить 173 296 348,97 грн., що і є причиною здійснюваних відповідачем несвоєчасних розрахунків із позивачем; до того ж, судом встановлено, що відповідач як постачальник природного газу для житлово-комунальних потреб населення, позбавлений права нараховувати та стягувати пеню із споживачів –фізичних осіб за несвоєчасне внесення плати за спожитий природний газ. Крім того, судами попередніх судових інстанцій досліджені подані відповідачем документи на підтвердження його таких тверджень, серед яких, зокрема, і довідка про кредиторську заборгованість відповідача за спожитий газ у сумі 541 433,2 тис. грн., на підставі чого суди зробили висновок про незадовільний майновий стан відповідача.

Користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, беручи до уваги майновий стан ВАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" з врахуванням обставин справи в їх сукупності, господарські суди попередніх інстанцій зменшили розмір пені, належної до сплати до 431 903,72 грн.

З урахуванням наведених обставин та норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для зменшення пені, вважає даний висновок таким, що ґрунтується на наявних у матеріалах справи документах, поданих ВАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" на підтвердження обґрунтованості його клопотання про зменшення стягуваної з нього пені та приходить до висновку, що судові рішення в цій частині не суперечать положенням чинного законодавства, а тому підстави для їх скасування відсутні.

Разом з тим доводи ДК "Газ України" НАК "Нафтгаз України" щодо недослідження та ненадання оцінки місцевим господарським судом та апеляційним господарським судом поданих ним доказів, встановлення обставин справи лише на підставі поданих ВАТ по газопостачанню та газифікації "Луганськгаз" документів, не можуть бути підставами для задоволення вимог касаційної скарги, оскільки відповідно до статті 111-7 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Щодо висновку суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції щодо наявності підстав для розстрочки виконання рішення у даній справі на підставі ст. 121 ГПК України строком на 36 місяців, із яким не погоджується відповідач і оскаржує в цій частині ухвалені у даній справі судові рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Отже, в розумінні наведеної норми розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/333 (v_333800-96) від 12.09.1996 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, в основу судового рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Згідно з преамбулою Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) метою даного закону є сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу, запобіганню їх банкрутству та підвищенню рівня інвестиційної привабливості шляхом урегулювання процедурних питань та впровадження механізмів погашення заборгованості, надання суб'єктам господарської діяльності права їх застосування, визначення порядку взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, розпорядників бюджетних коштів із суб'єктами господарської діяльності щодо застосування механізмів погашення заборгованості.

Пунктом 15 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) .

Відповідно до п. 3.1 Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) для участі у процедурі погашення заборгованості шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом, орган управління підприємства паливно-енергетичного комплексу приймає відповідне рішення. Підприємство паливно-енергетичного комплексу, яке прийняло рішення про участь у процедурі погашення заборгованості, підлягає реєстрації шляхом внесення цього підприємства до Реєстру.

Відповідно до п. 3. 7. ст. 3 цього ж Закону на строк участі підприємства паливно-енергетичного комплексу у процедурі погашення заборгованості підлягають зупиненню виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішень щодо цього підприємства, що підлягають виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (606-14) .

З 01.01.2008р. набули чинності зміни до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) , внесені Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) , відповідно до яких процедура погашення заборгованості підприємствами паливно-енергетичного комплексу діє до 01.01.2009.

Згідно з пунктом 2 глави 11 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) на строк участі підприємств паливно-енергетичного комплексу, які внесені до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу та беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) , щодо таких підприємств зупиняється дія статей 4, 5 цього Закону.

Проте, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, приймаючи у даній справі судові рішення щодо надання розстрочки виконання рішення суду, не врахували наведених норм, не з'ясували чи включений відповідач до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відп овідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) , чи є відповідач учасником процедури погашення заборгованості, яка встановлена Законом України "Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу" (2711-15) , оскільки, згідно з наведеними нормами, у разі включення відповідача до вказаного Реєстру процедура погашення заборгованості відстрочується у виконанні.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов до передчасного висновку, щодо задоволення заяви відповідача щодо розстрочки виконання рішення суду у даній справі строком на 36 місяців шляхом сплати щомісяця, починаючи з серпня 2008 року грошових коштів в сумі 1 277 992,00 грн., без урахування та дослідження вказаних норм матеріального права. Апеляційний господарський суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказаних порушень не усунув, що свідчить про неповне з'ясування судами попередніх судових інстанцій дійсних обставин справи в частині задоволення заяви відповідача щодо надання розстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 08.07.2008 у справі №18/68, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

Згідно із статтею 108 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного господарського суду.

З огляду на наведене та враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції в частині розстрочки виконання рішення господарського суду Луганської області від 08.07.2008 у даній справі строком на 36 місяців. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.