12/79 Про часткове скасування рішення міської ради Про включення об'єкта нерухомого майна в Програму приватизації об'єктів права комунальної власності територіальної громади - 30.11.2011 Прийняття

- Рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 (ra0062023-07) "Про Програму приватизації об’єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" (пункт 53 Додатку 2).

Звертаючись до суду з даним позовом позивач, стверджує, що передбачені законодавством поліпшення орендованого майна третьою особою 1 не були здійснені, оскільки дозвіл позивач надавав на проведення ремонту спірного майна робіт, а не на здійснення поліпшень, а тому у відповідача не було підстав для прийняття рішення щодо включення спірного об’єкта до програми приватизації.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року у справі № 12/79 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що

- враховуючи, що обов’язковою умовою приватизації спірного приміщення є проведення третьою особою 1 (орендарем) за згодою позивача (орендодавця) за рахунок власних коштів поліпшення спірного нежитлового приміщення, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової вартості майна (будівлі, споруди, приміщення), в той час як зазначених поліпшень третьою особою 1 проведено не було, відповідач не мав права приймати рішення про приватизацію спірного майна;

- надана позивачем згода на проведення третьою особою ремонту спірного майна не створює юридичних наслідків у вигляді виникнення права на приватизацію об’єкту оренди шляхом викупу, оскільки орендодавцем має бути надана згода саме на проведення поліпшень майна;

- позивачем не порушено строк позовної давності за звернення до суду з даним позовом, оскільки про наявність оспорюваних рішень йому стало відомо лише із заяви третьої особи 1 №10/14-09 від 14.10.2009 року, а отже перебіг позовної давності розпочався саме з цієї дати і станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом зазначений строк не сплив.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Фізична особа – підприємець ОСОБА_2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі № 12/79 від 12.08.2011 року повністю і прийняти по справі нове рішення, яким в задоволенні позову Прокурора Шевченківського району в інтересах держави в особі КП "Київжитлоспецексплуатація" до Київської міської ради, про визнання недійсним рішення, відмовити повністю.

В апеляційній скарзі третя особа 1 посилається невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, а зокрема на те, що:

- наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт проведення третьою особою 1 невід’ємних поліпшень спірного майна на суму більше ніж 25% його залишкової вартості, а саме 39,32 % залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна станом на 30.11.2006 року;

- позивач ще в 2006 році знав про існування оскаржуваних рішення, а отже, перебіг строку позовної давності щодо звернення до суду з даним позовом розпочався ще у 2006 році та відповідно до приписів чинного законодавства закінчився у 2009 році, а тому, станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою зазначений строк сплинув, що, враховуючи заяву третьої особи 1 про застосування такого строку, також є підставою для відмови у позові;

- відповідно до приписів чинного законодавства обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про визнання акта недійсним є порушення, у зв'язку з прийняттям відповідного акта, прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, в той час, як в даному випадку, позивач є лише балансоутимувачем зазначеного майна, і жодних його прав та інтересів прийняттям оспорюваних рішень порушено не було, а отже, він є неналежним позивачем, якому законом не надано право на звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою від 26.09.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М.,Синиця О. Ф. апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник третьої особи 1 апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представники позивача, третьої особи 2 та прокуратури Шевченківського району міста Києва проти її задоволення заперечили та просили оспорюване рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просить визнати недійсними пункт 201 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року № 20/3111 (ra0020023-06) "Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 № 36/1246 та від 18.03.2004 № 100/1310 з питань приватизації" та пункт 53 Додатку 2 до рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 (ra0062023-07) "Про Програму приватизації об’єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки".

Пунктом 201 Додатку 1 Рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року № 20/3111 (ra0020023-06) "Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 № 36/1246 та від 18.03.2004 № 100/1310 з питань приватизації" спірні нежилі приміщення включені до переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та підлягають приватизації Головним управлінням комунальної власності м. Києва.

Пунктом 53 Додатку 2 рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 (ra0062023-07) "Про Програму приватизації об’єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки" спірні нежилі приміщення включені до переліку об'єктів групи А, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, які не приватизовані і є перехідними та підлягають приватизації у 2007 - 2010 роках Головним управлінням комунальної власності м. Києва.

Оскаржуваними рішеннями приміщення площею 541, 2 кв.м., які розташовані в АДРЕСА_2, внесено до переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу їх орендарем – третьою особою 1.

Позивач в позовні заяві як на підставу для задоволення позову посилається на те, що відповідно до приписів чинного законодавства обов’язковою передумовою приватизації спірного майна є проведення, за згодою орендодавця (позивача), невід’ємних поліпшень такого майна орендарем (третьою особою 1) вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості, і що таких поліпшень проведено не було, оскільки позивач надавав згоду на проведення ремонту, а не на проведення невід’ємних поліпшень, а отже, відповідач не мав права включати спірне приміщення до переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу їх орендарем – третьою особою 1.

Суд першої інстанції погодився із доводами позивача і задовольнив позов у повному обсязі, з чим колегія суддів погодитися не може, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно п. 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 (v018p710-04) поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Згідно ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом свої порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом вказаних норм, правом на пред’явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, державні та інші органи, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Отже, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 327 ЦК України встановлено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 327 ЦК України).

За правилами ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст (ч. 2).

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

Пунктом 30 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед інших, і питання прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади.

З викладених вище норм закону слідує, що, враховуючи той факт, що спірні приміщення відносяться до комунальної власності, управління та розпорядження якої віднесено до компетенції сільських, селищних, міських рад ( в даному випадку до компетенції відповідача), саме вказані особи розпоряджаються зазначеним майном на власний розсуд із дотриманням вимог законодавства, в той час як позивач є балансоутримувачем спірного майна, якому не надано повноважень щодо розпорядження зазначеним майном.

Законодавством України не передбачено, у випадку приватизації об’єктів комунальної власності, проведення будь – яких погоджень цього із балансоутримувачем такого майна.

Отже, з матеріалів справи не вбачається наявність у позивача суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на подання даного позову, а саме, не наведено доводів (обґрунтування) того, яким чином оскаржувані рішення Київської міської ради у повному обсязі чи в частині порушують суб’єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України ( ЦК України (435-15) ) законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги порушеннями встановленого законодавством порядку приватизації, які були допущені під час приватизації спірного майна.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулюються, зокрема, Законами України "Про приватизацію державного майна" (2163-12) та "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (2171-12) (далі Закон про малу приватизацію).

Законом про малу приватизацію встановлюється правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" спірні приміщення, які є окремим індивідуально визначеним майном, відносяться до об’єктів малої приватизації.

Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (Закону про малу приватизацію) приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом або викупу або продажу на аукціоні чи за конкурсом.

Згідно ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

За правилами статті 7 Розділу II. Підготовка до приватизації. Закону про малу приватизацію (2171-12) :

Місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні, за конкурсом або викупу (ч. 1);

Для цього покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації.

Заява повинна містити назву об'єкта малої приватизації, його місцезнаходження та запропоновані умови купівлі та експлуатації об'єкта.

Разом із заявою покупці - фізичні особи подають відомості про особу, домашню адресу, громадянство, номери рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт приватизації, покупці - юридичні особи - повну назву заявника та його юридичну адресу, прізвище, ім'я, по батькові керівника, номери розрахункових рахунків у банківських установах, з яких здійснюватимуться розрахунки за придбаний об'єкт приватизації.

До заяви додаються:

документ про внесення плати за подання заяви;

нотаріально посвідчені копії установчих документів, що підтверджують право юридичної особи бути покупцем згідно з цим Законом (копію відповідного рішення органу місцевого самоврядування - для органів місцевого самоврядування);

декларація про доходи (для покупців - фізичних осіб) у випадках, передбачених частиною першою статті 6 цього Закону.

Додаткові відомості та документи подаються органу приватизації лише за згодою заявника (ч.4);

Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.

Відмова у приватизації можлива тільки у випадках, коли:

особа, яка подала заяву, не може бути визнана покупцем підприємства згідно з цим Законом;

є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства;

не затверджено переліків, передбачених частиною першою цієї статті (ч.5);

Включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації або з ініціативи відповідних органів приватизації чи покупців (ч. 3).

Відповідно до Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" № 1723-III від 18.05.2000 (1723-14) , індивідуально визначене майно, до якого відносяться спірні нежилі приміщення, відносяться до групи А класифікації об'єктів приватизації, щодо яких Розділом IX зазначеної Програми встановлені способи та порядок приватизації.

Так, згідно п. 51 Розділу ІХ Державної програми приватизації у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.

З наведених вище правових норм вбачається, що закон не обумовлює винесення органом місцевого самоврядування рішення про включення орендованого державного майна до переліку об’єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, наявністю чи відсутністю на дату такого внесення обумовлених законом поліпшень орендованого державного майна, оскільки з прийняттям рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення), згідно п. 51 Державної програми приватизації орендар одержує лише право на викуп цього майна, яке він може реалізувати, якщо за згодою орендодавця здійснить за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової вартості майна.

В той же час, посилання позивача на те, що невід’ємних поліпшень третьою особою 1 не було проведено, оскільки позивачем в даному випадку надавалась згода на проведення ремонту, а не на здійснення поліпшень, тому відповідач не мав права включати спірне приміщення до переліку об’єктів, які підлягають приватизації шляхом викупу їх орендарем – третьою особою 1, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1. Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого Наказом Фонду Державного майна України № 377 від 27.02.2004 (z0343-04) , невід'ємними поліпшеннями орендованого майна є здійснені орендарем за час оренди заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості.

Відповідно до пункту 2 Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету міністрів України від 10 грудня 2003 № 1891 "Про затвердження Методики оцінки майна" (1891-2003-п) , невід'ємні поліпшення орендованого майна - здійснені орендарем заходи, спрямовані на покращення фізичного (технічного) стану орендованого майна та (або) його споживчих якостей, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості. Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) визначено, що ремонтом є операції з надання послуг з усунення недоліків товарів, приведення їх у робочий стан, відновлення ресурсу або їх характеристик.

Отже, законодавством чітко не визначено, які саме роботи слід відносити до тих, що відносяться до невід’ємних поліпшень орендованого приміщення, проте і не заборонено віднесення до таких поліпшень результатів здійснених у приміщенні ремонтних робіт.

Проте, виходячи із самої назви – "невід’ємні поліпшення", до них мають бути віднесені результати тих робіт, які в подальшому неможливо відокремити від майна без зменшення його вартості (ремонт фасаду; всі види будівельно-монтажних та ремонтних робіт, які необхідно виконати з метою відновлення міцності та стійкості окремих елементів, цілих конструкцій; підсилення стін, фундаментів, перекриття, покрівлі; повна заміна окремих конструкцій будівлі, які зазнали руйнування внаслідок тривалої експлуатації (заміна вікон, дверей, підлоги, системи опалення, водопостачання, каналізації, енергозабезпечення, зовнішніх мереж та ін.); поліпшення приміщень через заміну окремих конструктивних елементів приміщення на елементи кращої якості (ремонт фасадів, заміна підлог, вікон, дверей, опоряджування сучасними матеріалами, тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2006 року третя особа 1 звернулась до позивача з листом № 590 щодо надання дозволу на проведення ремонту в орендованих приміщеннях площею 541,2 кв.м. нежитлового будинку АДРЕСА_2.

15.02.2006 року листом № 155/24-216 позивач надав згоду на проведення ремонтних робіт в орендованих приміщеннях за умови погодження з проектно-кошторисної документації (т.1 а.с. 104).

13.03.2006 року позивачем здійснено обстеження технічного стану спірних нежилих приміщень, за результатами якого складено Акт обстеження технічного стану несучих та захисних конструкцій приміщень нежитлового будинку АДРЕСА_2 № 137/42 від 15.03.2006 року (т. 1 а.с. 107-110). Крім того, складений Дефектний акт (т. 1 а.с. 111-114), в якому визначено об’єм необхідних ремонтно-будівельних робіт.

13.10.2006 року позивачем надано висновок про те, що кошторис у сумі 264624 грн. виконано згідно дефектного акту та відповідає вимогам ДБН Д.1.1-1-2000 (т. 1 а.с. 116).

20.10.2006 року позивачем погоджено зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва на загальну суму 264624 гривні (т. 1 а.с. 118-119).

В подальшому третьою особою проведені ремонтні роботи щодо спірного приміщенні на загальну суму 264624,00 грн., що становить 39,32 % залишкової вартості майна станом на 30.11.2006, що сторонами не заперечується та підтверджується доданими до матеріалів справи копіями довідки про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2006 року (т. 1 а.с. 120), висновку про вартість майна від 31.07.2007 року (т. 1 а.с. 1354) .

Отже, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт проведення СПД-ФО ОСОБА_2 невід’ємних поліпшень спірного майна на суму більше ніж 25% його залишкової вартості, а саме 39,32 % залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна станом на 30.11.2006 року.

Оскільки позивач не тільки надав згоду на проведення ремонту, але й складав Акт обстеження технічного стану несучих та захисних конструкцій приміщень нежитлового будинку АДРЕСА_2 № 137/42 від 15.03.2006 року та Дефектний акт, а також погоджував кошторис, він був обізнаний як про вартість та обсяги робіт, які проводились третьою особою 1 у спірному приміщенні, так і про те, що вказані роботи є невід’ємними поліпшеннями.

При цьому, колегія суддів враховує, що позивачем не наведено жодної правової норми, яка б унеможливлювала виникнення невід’ємних поліпшень приміщення як наслідок проведення в цьому приміщені ремонту.

Відповідно до пункту 8 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 р. № 02-5/35 (v5_35800-00) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів", підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Згідно ст. 33 ГПК України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що при ухваленні оскаржуваних рішень, а саме пункту 201 Додатку 1 до рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року № 20/3111 (ra0020023-06) "Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 № 36/1246 та від 18.03.2004 № 100/1310 з питань приватизації" та пункту 53 Додатку 2 до рішення Київської міської ради від 08.02.2007 року № 62/723 (ra0062023-07) "Про Програму приватизації об’єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва на 2007-2010 роки", Київська міська рада діяла у межах своїх повноважень та з дотриманням вимог чинного на час прийняття цих рішень законодавства України.

Позивачем не доведено наявність порушення його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача та обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У задоволенні заявлених позивачем вимог слід відмовити по їх суті.

З огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не мав правових підстав для задоволення вимог КП "Київжитлоспецексплуатації".

При цьому, колегія суддів вважає таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, висновок суду першої інстанції, що про наявність спірних рішень позивач дізнався лише в жовтні 2009 року, і що перебіг строку позовної давності розпочався саме з цієї дати і станом на дату звернення позивача до суду з даним позовом не сплинув, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 10/14-09 від 14.10.2009 року (т. 1 а.с. 76) третя особа 1 повідомила позивача про те, що нею 06.10.2009 року отримано реєстраційне посвідченні № 0018999 на право приватної власності на спірне майно, з огляду на що просила припинити нарахування орендної плати за користування спірним приміщенням.

Суд першої інстанції дійшов висновку що лише з отриманням зазначеного листа позивач дізнався про оскаржувані рішення.

Проте, матеріали справи свідчать, що під час розгляду господарської справи № 16/268 за позовом СПД-ФО ОСОБА_2 до Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), третя особа КП "Київжитлоспецексплуатація" про спонукання вчинити дії судами досліджувались спірні рішення, а з тексту рішення господарського суду міста Києва від 16.10.2007 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2008 року у справі № 16/268, прийнятими за наслідком розгляду зазначеної справи (т. 2 а.с. 81-87), слідує, що представник КП "Київжитлоспецексплуатація" був присутній в судових засіданнях, а отже, в будь – якому випадку на момент ухвалення судами зазначених рішень був обізнаний про наявність оспорюваних рішень Київської міської ради.

Крім того, з матеріалів справи слідує:

- листом від 25.05.2006 року № 155/05-1116 позивач на лист третьої особи 2 № 042/9/1-2674 від 14.04.2006 року надав інформацію про об’єкт приватизації – приміщення за адресою АДРЕСА_2, в якій було вказано залишкову вартість приміщення, площу, що підлягає приватизації (т. 1 а.с.124);

- листом № 042/9/1-8026 від 30.11.2006 року третя особа повідомила позивача, що згідно з рішенням Київської міської ради від 02.02.2006 року № 20/3111 (ra0020023-06) "Про внесення змін до рішень Київради від 12.02.2004 № 36/1246 та від 18.03.2004 № 100/1310 з питань приватизації" (оспорюване рішення) спірні нежилі приміщення підлягають приватизації шляхом викупу третьою особою 1, з огляду на що третя особа 2 просить провести станом на 30.11.2006 року інвентаризацію нежилих приміщень, за результатами якої скласти зведений акт інвентаризації майна та надати його третій особі 2 (т. 1 а.с 129). Як слідує з відмітки на зазначеному листі, його позивачем було отримано 08.12.2006 року;

- 30.11.2006 року третьою особою 2 видано Наказ № 209-ПР "Про проведення приватизації та незалежної оцінки майна – нежилих приміщень площею 547,8 кв.м. на АДРЕСА_2" (т. 1 а.с 133), пунктом 3 якого передбачено, що проведення інвентаризації об’єкта приватизації буде проводити постійно діюча інвентаризаційна комісія підприємства балансоутримувача – КП "Київжитлоспецексплуатація";

- 04.12.2006 року позивачем складено зведений акт інвентаризації майна нежилого приміщення площею 547,8 кв.м. на АДРЕСА_2, що приватизує СПД-ФО ОСОБА_2 та Інвентаризаційний опис № 127 (т. 1 а.с. 130-131).

Викладеними вище обставинами підтверджується, що про наявність оскаржуваних рішень позивач дізнався ще в 2006 році.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Згідно зі статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що перебіг строку позовної давності щодо звернення до суду з даним позовом розпочався ще у 2006 році та відповідно до приписів чинного законодавства закінчився у 2009 році, станом на дату звернення до суду з даною позовною заявою зазначений строк сплинув.

Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно з частиною 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, незважаючи на те, що строк позовної давності на дату звернення КП "Київжитлоспецексплуатація" з цим позовом до суду сплинув, а третьою особою 1 подано заяву про застосування строку позовної давності (т. 1 а.с. 68-69), зазначені обставини до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки позивачу у його позовних вимогах відмовляється за результатом розгляду справи по суті в зв’язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на помилковість зазначення у вступній частині оспореного рішення в якості особи, яка звернулась до суду з позовом, прокурора Шевченківського району міста Києва, оскільки з позовом № 155/1/11-605 від 14.02.2011 року до суду звернулось КП "Київжитлоспецексплуатація" (т. 1 а.с. 2-5), в той час як перший заступник прокурора Шевченківського району міста Києва повідомив про вступ у справу 22.06.2011 року листом від 22.06.2011 року (т. 1 а.с. 65).

Процесуальним законодавством України не передбачено встановлення прокурору, у випадку вступу його у порядку ст. 29 ГПК України у справу, провадження в якій порушене, статусу позивача. Заміна позивача можлива лише в порядку процесуального правонаступництва у порядку ст. 25 ГПК України.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 "Про судове рішення" (v0011700-76) , обґрунтованим визнається рішення", в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року у справі № 12/79 підлягає скасуванню, в задоволенні позову відмовляється повністю.

Щодо судових витрат, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

- при задоволенні позову - на відповідача;

- при відмові в позові - на позивача;

- при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вказані положення закону судові витрати по справі, в тому числі і за подачу апеляційної скарги, покладаються на Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація".

Керуючись ст.ст. 99, 101- 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року у справі № 12/79 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 12.08.2011 року у справі № 12/79 скасувати.

3. В задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (03034, м. Київ, вул. Володимирська, 51 – А, ідентифікаційний код 03366500) на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (02095, АДРЕСА_1, ідентмфікаційний номер НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 42 (сорок дві) грн. 50 коп.