Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.07.2008 (суддя Довга О.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.10.2008 (судді: Кузь В.Л., Юркевич М.В., Городечна М.І.), первісний позов задоволено частково –на підставі ст.ст. 112, 136 ГК України та ст.ст. 391, 392 ЦК України зобов'язано Львівську обласну організацію Національної спілки художників України не чинити перешкод у користуванні нерухомим майном по вул.Мучній,32 в м.Львові; визнано право повного господарського відання КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" на об'єкти нерухомого майна за вказаною адресою згідно переліку, наведеного в резолютивній частині рішення, та зобов'язано ОКП Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право повного господарського відання КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" на вказані об'єкти з видачею витягів з реєстру прав на нерухоме майно; визнано недійсними накази Національної спілки художників України від 15.07.2004 та від 24.06.2005; визнано недійсним укладений між НСХ України та КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" договір оренди б/н від 24.06.2005. В частині первісних позовних вимог про визнання недійсними актів прийому-передачі нерухомого майна в оперативне управління від 09.10.2002 та від 15.07.2004, акта прийому-передачі нерухомого майна від 24.06.2005, та про визнання права повного господарського відання КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" на об'єкти нерухомого майна, відчужені НСХ України, як власником, на користь третіх осіб, провадження у справі припинено на підставі п.п.1, 11 ч.1 ст. 80 ГПК України відповідно. В решті первісних позовних вимог (в частині визнання недійсним наказу НСХ України від 09.10.2002) відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності, а в зустрічному позові - у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

НСХ України та ЛОО НСХ України в поданих касаційних скаргах просять рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про відмову в первісному позові повністю, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме п.п.1,4 постанови КМ України від 10.07.1998р. №1058 (1058-98-п) та ч.1 ст. 12, ч.2 ст. 24 ГПК України. Зокрема, скаржники вважають, що позовна вимога про зобов'язання ОКП Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", як суб'єкта владних повноважень, зареєструвати право повного господарського відання КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" (далі - КП "ЛЕКСФ") на об'єкти нерухомості повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Перший та другий відповідачі вказують також на пропуск строку позовної давності позивачем, оскільки останньому було відомо ще 10.07.2002 року про передачу нерухомого майна у власність НСХ України, та відсутність звернення позивача з клопотанням про поновлення цього строку, що судами не враховано.

Колегія суддів, перевіривши в межах вимог касаційних скарг (в частині первісного позову) фактичні обставини справи на предмет повноти їх встановлення та правильності юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника другого відповідача, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню в частині задоволених первісних позовних вимог (крім визнання недійсним договору оренди від 24.06.2005) з передачею справи на новий розгляд в цій частині задоволених позовних вимог до господарського суду Львівської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення первісного позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що відповідно до ст.ст. 112, 136 ГК України та п.п.1.2,1.5 Статуту КП "ЛЕКСФ" позивач є комерційним суб'єктом господарювання, який володіє на праві господарського відання майном, закріпленим за ним власником (НСХ України), а тому має право на захист своїх майнових прав також від власника. Згідно зі ст. 9 Закону України "Про професійних творчих працівників та творчі спілки" власником (засновником) КП "ЛЕКСФ" є Національна спілка художників України, що підтверджується постановою КМ України від 10.07.1998р. №1058 (1058-98-п) , свідоцтвом про право власності №П-67и від 11.07.2002, актом спільної комісії НСХ України та ФДМ України від 09.07.2002 та наказом ФДМ України №1211 від 1211.

Невідповідність наказів Національної спілки художників України від 15.07.2004 та від 24.06.2005, як односторонніх правочинів, та укладеного між НСХ України та КП "ЛЕКСФ" договору оренди нежилих приміщень б/н від 24.06.2005 вимогам ст.ст. 112, 136 ГК України тягне за собою недійсність вказаних правочинів.

Ч.6 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлено, що реєстрація права власності повинна передувати реєстрації речового права, а тому виконання рішення у даній справі є обов'язковим для органу реєстрації та не скасовує права власності другого відповідача. Крім цього, відповідно до ч.2 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності, а тому місцевий господарський суд не мав підстав для відмови у прийнятті позовної заяви.

Проте, колегія не може погодитися з висновками судів в частині задоволених первісних позовних вимог (крім визнання недійсним договору оренди від 24.06.2005) з огляду на таке.

Спір в частині позовної вимоги про зобов'язання ОКП Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", як суб'єкта владних повноважень, зареєструвати право повного господарського відання КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" (далі - КП "ЛЕКСФ") на об'єкти нерухомості є непідвідомчим господарським судам та повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Адже, згідно п.1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції ( далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Предметом позову в даній справі є, зокрема, зобов'язання ОКП Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати право повного господарського відання.

Реєстрація прав власності згідно п.1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року №615, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 року №66/7387 (z0066-03) здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ).

Вказане свідчить, що БТІ на основі законодавства делеговані владні повноваження у сфері суспільних правовідносин, пов'язаних зі здійсненням від імені держави дій щодо реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Таким чином БТІ в розумінні п.7 ст. 3 КАС України є суб'єктом владних повноважень.

Аналіз суб'єктного складу та характеру правовідносин свідчить, що позовна вимога про зобов'язання ОКП Львівської облради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", як суб'єкта владних повноважень, зареєструвати право повного господарського відання КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" на об'єкти нерухомості повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, а позивачем порушено правило об'єднання позовних вимог, на які суд першої інстанції помилково уваги не звернув.

У відповідності з п.7 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України (2747-15) , після набрання чинності цим Кодексом заяви і скарги у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, а також апеляційні, касаційній скарги (подання) розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

На порушення цих вимог, суди першої та апеляційної інстанцій, розглядали вказану позовну вимогу, керуючись положеннями ГПК України (1798-12) , а тому при новому розгляді справи слід вирішити питання про наявність чи відсутність передбачених п.1 ч.1 ст.80 цього Кодексу підстав для припинення провадження у справі в частині вимоги про зобов'язання третього відповідача зареєструвати право повного господарського відання КП "ЛЕКСФ" на об'єкти нерухомості.

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з порушенням підсудності справ (постанова ВСУ від 06.06.2007 у справі №14/366пн).

Висновки судів щодо іншої частини задоволених позовних вимог колегія також вважає передчасними з огляду на наступне.

Згідно з ч.5 ст. 112 ГК України підприємство об'єднання громадян, релігійної організації діє на основі статуту і є юридичною особою, здійснюючи свою діяльність на праві оперативного управління або господарського відання відповідно до вимог цього Кодексу.

Тобто вказаною статтею встановлено можливість альтернативного проведення підприємством об'єднання громадян своєї діяльності (на праві оперативного управління або господарського відання).

Відповідно до ч.1 ст. 136 та ч.1 ст. 137 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Застосовуючи вказані норми до спірних правовідносин та встановлюючи правомірність володіння КП "ЛЕКСФ" спірним нерухомим майном на праві повного господарського відання, суди не врахували, що положення чинного Статуту КП "ЛЕКСФ" (в редакції від 19.02.1996р.) не містять жодних вказівок щодо закріплення за позивачем майна на праві повного господарського відання. Жодних змін чи доповнень до Статуту КП "ЛЕКСФ" на даний час не внесено, що встановлено судом першої інстанції.

Водночас не виключається наявність підстав вважати, що фактична передача частини спірних об'єктів нерухомості по вул.Мучній,32 в м.Львові в оперативне управління КП "ЛЕКСФ" відбулася ще 09.10.2002 року на підставі наказу НСХ України №43 від 09.10.2002 та оформлена актом приймання-передачі від 09.10.2002. Тобто спірні правовідносини виникли до набрання чинності Господарським кодексом України (436-15) , а тому ст.ст.112,136,137 цього Кодексу не мають до них зворотної дії.

Як встановлено судом першої інстанції, Національна спілка художників України є власником будівель, споруд та нежитлових приміщень по вул.Мучній,32 в м.Львові на підставі постанови КМ України від 10.07.1998р. №1058 (1058-98-п) , що підтверджується свідоцтвом про право власності №П-67и від 11.07.2002, актом спільної комісії НСХ України та ФДМ України від 09.07.2002 та наказом ФДМ України №1211 від 1211.

Відповідно до ст.4 чинного на той час Закону України "Про власність" (697-12) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Постанова КМ України від 10.07.1998р. №1058 (1058-98-п) також не містить приписів щодо необхідності передачі Національною спілкою художників України належного їй нерухомого майна у повне господарське відання заснованих нею підприємств.

Що стосується передачі частини спірних об'єктів нерухомості по вул.Мучній,32 в м.Львові в оперативне управління КП "ЛЕКСФ", яка відбулася 15.07.2004 року на підставі наказу НСХ України №17 від 15.07.2004 та оформлена актом приймання-передачі від 15.07.2004 (тобто вже в після набрання чинності Господарським кодексом України (436-15) ), то зважаючи на те, що відповідно до ч.ч.1,2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, вчиняючи щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а також на те, що ч.5 ст. 112 ГК України встановлено можливість альтернативного закріплення власником свого майна за підприємством об'єднання громадян (на праві оперативного управління або господарського відання), передача другим відповідачем (власником) належного йому майна в оперативне управління КП "ЛЕКСФ" є правом власника та не суперечить чинному законодавству.

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в позові в частині визнання недійсним наказу НСХ України №43 від 09.10.2002 у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Однак, подальші непослідовні висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання за КП "ЛЕКСФ" права повного господарського відання на об'єкти нерухомого майна та про визнання недійсним наказу НСХ України №17 від 15.07.2004 суперечать вимогам ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, оскільки обставини підписання керівниками НСХ України та КП "ЛЕКСФ" наявних у справі актів приймання-передачі нерухомого майна в оперативне управління від 09.10.2002 та від 15.07.2004, які спрямовані на виконання наказів НСХ України №43 від 09.10.2002 і №17 від 15.07.2004 та містять чіткі посилання на них, передбачають обізнаність позивача з порушенням своїх прав з моменту підписання вказаних актів приймання-передачі та обумовлений цим пропуск строку позовної давності, оскільки позов пред'явлено в січні 2008 року.

Окрім того, накази НСХ України №17 від 15.07.2004 та №17 від 24.06.2005, які за своєю правовою природою є актами об'єднання громадян, та можуть визнаватися недійсними в судовому порядку (ч.2 ст. 20 ГК України), апеляційний суд помилково ототожнив з односторонніми правочинами, пославшись на ст.ст. 202, 203, 215 ЦК України в обгрунтування їх недійсності.

Помилковими також вважаються висновки суду першої інстанції про передачу колективного підприємства "ЛЕКСФ" в якості цілісного майнового комплексу у власність Національної спілки художників України в липні 2002 року, оскільки в п.1 постанови КМ України від 10.07.1998р. №1058 (1058-98-п) та п.4 Додатку №1 до цієї постанови в дійсності йдеться про передачу у власність Національної спілки художників України нерухомого майна (будівель, споруд та нежитлових приміщень) по вул.Мучній,32 в м.Львові.

Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для визнання недійсним укладеного між НСХ України та КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" договору оренди від 24.06.2005, оскільки абзацом 2 пункту 2 постанови КМ України від 10.07.1998р. №1058 (1058-98-п) встановлено, що приміщення, які входять до складу зазначеного нерухомого майна, надаються творчим спілкам України для здійснення ними статутних завдань без права передачі в оренду (крім тимчасового надання їх у користування у зв'язку з проведенням культурно-освітніх заходів) і утримуються за рахунок власних коштів.

Отже, вказаною постановою КМ України заборонено творчим спілкам, в тому числі Національній спілці художників України передавати надане їм нерухоме майно (нежилі приміщення) в оренду незалежно від того, чи будуть такими орендарями засновані творчими спілками підприємства чи інші господарюючі суб'єкти. Окрім того, згідно п.2.1 договору оренди від 24.06.2005 метою оренди є здійснення господарської діяльності орендаря (КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика"), а не проведення культ урно-освітніх заходів. Суд першої інстанції з посиланням на п.п.1.2,1.5 Статуту КП "Львівська експериментальна кераміко-скульптурна фабрика" також встановив, що вказане підприємство має на меті отримання прибутку, тобто є комерційним суб'єктом господарювання.

Разом з тим, суд залишив поза увагою те, що зі змісту договору оренди випливає можливість його припинення лише на майбутнє, так як за договором оренди неможливо повернути вже здійснене користування орендованим майном. Зважаючи на це, колегія вважає, що п.3 резолютивної частини рішення від 29.07.2008 слід змінити, доповнивши його вказівкою про визнання договору оренди від 24.06.2005 недійсним на майбутнє.

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах, пов'язаних з визнанням угод недійсними (постанова ВСУ від 13.03.2007 у справі №3/583-05).

Вищенаведене переконливо свідчить про неповне з'ясування обставин справи в частині задоволених первісних позовних вимог (за винятком вимоги про визнання недійсним договору оренди від 24.06.2005), що є достатньою правовою підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови в цій частині позовних вимог з їх передачею на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.111-5,111-7–111-12 Господарського процесуального кодексу України (1798-12) , Вищий господарський суд України,

Касаційні скарги Національної спілки художників України та Львівської обласної організації Національної спілки художників України задовольнити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 29.07.2008 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.10.2008 у справі №10/10 скасувати в частині задоволених первісних позовних вимог (за винятком вимоги про визнання недійсним договору оренди від 24.06.2005) з передачею справи на новий розгляд в цій частині позовних вимог до господарського суду Львівської області.

Пункт 3 резолютивної частини рішення від 29.07.2008 змінити, доповнивши його після слів "Визнати недійсним…" словами "на майбутнє", далі по тексту.

В решті вимог первісного позову рішення та постанову залишити без змін.