07/201-08 Про стягнення заборгованості по оплаті наданих послуг з контролю якості та приймання продукції - 27.01.2009 Прийняття

До господарського суду Харківської області звернувся Заступник військового прокурора Центрального регіону України з позовом до Державного підприємства "Завод ім. Малишева" про стягнення 85977,59 грн. заборгованості по оплаті наданих послуг за укладеними між сторонами договорами про надання послуг з контролю якості та приймання продукції від 10.11.2006 року за №5/22П-2006/927дп/1115/ВП-06 та за №6/22П-2005/928дп/1116/ВП-2006, підписаними сторонами протоколами розбіжностей до них, а також 4857, 96 грн. пені за порушення грошового зобов'язання, 1832,57 грн. інфляційних, 620,20 грн. річних та судових витрат.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.09.2008 року (суддя Інте Т. В.) по справі №07/201-08 позов задоволено частково, з відповідача на користь державного бюджету України стягнено 884,30 грн. державного мита та 111,86 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 року )головуючий: Могилєвкін Ю. О. судді: Пушай В. І., Плужник О. В.) рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2008 року було змінено, рішення в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення 4857,96 грн. пені скасовано та позов в цій частині задоволено.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Державне підприємство "Завод ім. Малишева" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 року та залишити в силі раніше прийняте рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2008 року у справі № 07/201-08.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційн інстанції порушив норми закону, а саме ст. 12 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.12.2008 року прийнято касаційну скаргу Державного підприємства "Завод ім. Малишева" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 року у справі № 07/201-08 до провадження на призначено скаргу до розгляду.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши в касаційному порядку рішення місцевого та постанову апеляційного господарського суду, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

10.11.2006 року між позивачем Міністерством оборони України (Виконавець) та відповідачем Державним підприємством "Завод ім. Малишева" (Замовник) було укладено договорів про надання послуг з контролю якості та приймання продукції № 5/22П-2006/927дп/1115/ВП-2006 (далі -договір-1) та № 6/22П-2006/928дп/1116/ВП-2006 алі - договір-2), в редакції з протоколами розбіжності до них, Виконавець (позивач) прийняв на себе зобов'язання щодо забезпечення, підпорядкованим йому військовим представництвом № 85, надання послуг Замовнику (відповідачу) з контролю якості продукції та її приймання, відповідно до вимог нормативно-технічної документації та умов, що вказані в договорах на постачання продукції Замовника, по мірі її пред'явлення останнім або за узгодженими графіками, відповідно до затвердженого Переліку продукції, що підлягає контролю якості і прийманню Виконавцем.

За надані послуги, відповідно до п. п. 3.1 договору-1 та договору-2, Замовник зобов'язався перерахувати на рахунок Виконавця грошові кошти в розмірі 1% від вартості прийнятої продукції.

Пунктом 3.4 договорів сторони передбачили, що розрахунки за надані послуги здійснюватимуться шляхом проведення попередньої оплати або у 30-денний строк після затвердження сторонами актів про надання послуг з контролю якості та приймання продукції (виконання робіт). Виконанням обов'язків з боку Виконавця сторони зазначили здійснення Представництвом контролю якості приймання продукції та складання актів про надання послуг.

Як свідчать матеріали справи, 18.03.08 року між сторонами були підписані акти № 1 про надання послуг з контролю якості та приймання продукції до договору-1 (а.с.28) та договору-2 (а. с. 27), на суму, відповідно 64600,74 грн. та 21376,85 грн., всього на суму 85977,59 грн. Вказане свідчить про виконання позивачем договірних зобов'язань.

Строк оплати послуг, відповідно до умов вищезазначених договорів, настав 18.04.2008 року, однак, відповідач зобов'язання по оплаті спожитих послуг не виконав, пославшись в листі, від 03.06.08 року (а. с. 33) та у відзиві на позов, на складну фінансово-господарську ситуацію, пов'язану з недостатністю замовлень на продукцію, що ним виготовляється та на наявність заборгованості по заробітній платі, яка підлягає першочерговому погашенню.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою господарського у Харківської області від 17.09.2007 року у справі № Б-39/161-07 відносно відповідача було порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог конкурсних кредиторів (п. 6 ухвали). При цьому, ухвалою від 02.10.2007 року по вищевказаній справі суд роз'яснив ухвалу від 17.09.2007 року в частині введення мораторію, та зазначив що дія мораторію поширюється незалежно від того, їй настав термін виконання боржником своїх зобов'язань: до чи після порушення провадження у справі про банкрутство. Однак, при цьому суд ні в ухвалі від 17.09.2007 року, в ухвалі від 02.10.2007 року, ні в будь-якому іншому наданому сторонами по даній справі процесуальному документі в справі про банкрутство відповідача не зазначав, що дія мораторію стосується вимог поточних кредиторів, як вірно зазначив суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач суму заборгованості перед позивачем визнає, однак проти позову заперечує, посилаючись на порушення проти нього провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого, як вважає відповідач не нараховується неустойка (пеня, штраф), а також не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Суд першої інстанції задовольнив позов Заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України так як відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526. 530 ЦК України (435-15) , зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до закону, інших правових актів та умов договору. Зокрема, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання то воно підлягає виконанню у цей строк.

Боржник станом на час розгляду справи суму боргу перед Міністерством оборони України в розмірі 85977,59 грн. не сплатив, в зв'язку з чим суд визнав його таким, що прострочив з 18.04.2008 року.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення пені в розмірі 4857, 96 грн. то місцевим судом було відмовлено в задоволені заявлених вимог з посиланням на вимоги п. 4 ст. 12 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого суду в задоволені позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1832, 57 грн. інфляційних та 620, 20 грн. річних.

Однак в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення 4857,96 грн. пені, скасував та задовольнив в цій частині позов, з посиланням на те, що мораторій стосується лише тих вимог кредиторів строк виконання яких настав до дня введення мораторію, тобто вимог тільки конкурсних кредиторів і не розповсюджує свою дію на вимоги поточних кредиторів.

Однак з цим висновком суду апеляційної інстанції погодитись неможна виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (2343-12) .

Згідно з ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" термін "мораторій на задоволення вимог кредиторів" вживається у цьому Законі в тому значенні, що це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі, про що зазначається в ухвалі господарського суду про порушення справи про банкрутство (ст. 11, абз. 1 ч. 4 ст. 12 цього Закону).

Таким чином, з моменту введення мораторію боржник не може виконувати як грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Тобто, вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховуються штрафи і пеня, та цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів і ніяк не пов'язаний з поняттям мораторію.

За змістом цієї норми боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, з даним твердженням погоджується Верховний суд України в постанові від 02.08.2005 року №33/137-04.

Таким чином господарський суд Харківської області дійшов правильного висновку, що до відповідача неправомірно було застосовано штрафні (фінансові) санкції за неналежне виконання зобов'язань, які виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду України від 27.10.2008 року не відповідає вимогам закону і підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2008 року залишенню в силі.

Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Завод ім. Малишева" на постанову Харківського апеляційного господарського суду України від 27.10.2008 року у справі №07/201-08 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.10.2008 року у справі №07/201-08 –скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 16.09.2008 року залишити в силі.