5002-22/2999-2011 Про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння - 28.11.2011 Прийняття

розглянувши апеляційну скаргу заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 06 жовтня 2011 року у справі № 5002-22/2999-2011

за позовом заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України (вул. Леніна, 41, місто Севастополь, 99011)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6, місто Київ 1, 01001)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" (вул. Плотинна, 9, місто Сімферополь, 95034)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" (вул. Свєрдлова, 32, місто Ялта, 98600)

та товариства з обмеженою відповідальністю "Євроойл" (1. вул. Щусева, 36, місто Київ 60, 04060; 2. вул. Вінницька, 14/39, місто Київ 1, 01001)

про визнання права власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння

12 липня 2011 року заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" про визнання права власності на нерухоме майно –будівлю їдальні № 2, розташованої по вул. Свердлова, 34 в місті Ялта, загальною площею 794,9 кв.м., за державою Україна в особі Міністерства оборони України, а також про витребування з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" на користь держави Україна в особі Міністерства оборони України вказаного нерухомого майна (а.с. 2-5, т. 1).

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне майно підлягає витребуванню у відповідача, оскільки воно відчужене особою, яка на це не мала права, а тому вибуло з володіння власника –Держави в особі Міністерства оборони України поза його волею. Прокурор, як на підставу задоволення позову, посилається на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 червня 2009 року у справі № 2-29/463-2009, якою припинено провадження по вказаній справі, на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, а також встановлений факт нікчемності правочину, а саме, контракту № 2210\08 від 22 жовтня 2004 року, на підставі якого було відчужене спірне майно.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2011 року у справі № 5002-22/2999-2011 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 109-113, т. 3).

Рішення суду мотивовано тим, що товариство з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки набуло його за нотаріально посвідченим, оплатним договором, а тому відсутні підстави для його витребування. Також, суд зазначив про те, що Міністерство оборони України надавало дозвіл на відчуження спірного майна, а тому немає підстав стверджувати, що спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 119-122, т. 3).

Апеляційна скарга мотивована тим, що будь-які дозволи Міністерства оборони України не можуть вважатись волею власника –держави України на відчуження спірного майна, оскільки належним органом, який уповноважений власником, тобто державою, на вирішення питань про відчуження майна є Кабінет Міністрів України. Також, майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, а тому висновок суду першої інстанції про те, що майно не може бути витребуване від відповідача, оскільки він не є стороною недійсного правочину, є необґрунтованим.

28 листопада 2011 року від товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить останню залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з підстав його обґрунтованості та законності. До відзиву на апеляційну скаргу відповідачем була долучена копія договору оренди земельної ділянки від 26 березня 2010 року (а.с. 129-139, т. 3).

В судове засідання представники сторін та третіх осіб не з’явились, про час та місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, а тому з урахуванням норм статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої участь у судовому засіданні є правом, а не обов’язком сторін та їх явка не визнавалась обов’язковою судом апеляційної інстанції, з урахуванням того, що наявні у справі матеріали є достатніми для вирішення справи, судова колегія вирішила провести розгляд справи у відсутність представників сторін.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення таким, що не підлягає скасуванню, у зв’язку з наступним.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України (435-15) та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 жовтня 2004 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Євроойл" (Покупець) підписано контракт № 2210\08, згідно з умовами якого Продавець зобов’язався передати у власність Покупця, а Покупець зобов’язався прийняти будівлю їдальні № 2, загальною площею 794,9 кв.м., розташованої по вул. Свердлова, 38 в місті Ялта.

Вказаний контракт укладено на підставі дозволу № 227/4165 від 21 вересня 2004 року, яким Міністерство оборони України в особі директора Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України Веліжанського С.К., що діє на підставі довіреності Міністерства оборони України від 06 квітня 2004 року № 148/929 дозволяє Державному підприємству "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" відчуження майна підприємства, зазначеного в дозволі.

26 жовтня 2004 року між Державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" та товариством з обмеженою відповідальністю "Євроойл" складено та підписано акт приймання-передачі майна, а саме, будівлі їдальні № 2, загальною площею 794,9 кв.м., розташованої по вул. Свердлова, 38 в місті Ялта (а.с. 54).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2004 року задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Євроойл" про визнання дійсним контракту № 2210\08 від 22 жовтня 2004 року (а.с. 56-58, т. 1).

На підставі вказаного рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 грудня 2004 року у справі № 2-19/16868-2004 за товариством з обмеженою відповідальністю "Євроойл" зареєстровано право власності на будівлю їдальні № 2, загальною площею 794,9 кв.м., розташованої по вул. Свердлова, 38 в місті Ялта, про що свідчить витяг № 8153118 з реєстру права власності на нерухоме майно (а.с. 59, т. 1).

Зазначена справа № 2-19/16868-2004 розглядалась господарськими судами неодноразово і останнім рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 лютого 2008 року у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Євроойл" про визнання дійсним контракту № 2210\08 від 22 жовтня 2004 року –відмовлено. Вказане рішення залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2008 року (а.с. 6-15, т. 1).

28 вересня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Євроойл" та товариством з обмеженою відповідальністю "Барконд" складено та підписано акт приймання-передачі внеску учасника товариства з обмеженою відповідальністю "Барконд" згідно з яким, товариство з обмеженою відповідальністю "Євроойл", яке є учасником товариства з обмеженою відповідальністю "Барконд", передає, а останній приймає у власність майно, у тому числі: споруду їдальні № 2, загальною площею 794,9 кв.м., розташовану по вул. Свердлова, 38 в місті Ялта (а.с. 145-146, т. 1).

В подальшому право власності на будівлю їдальні № 2, загальною площею 794,9 кв.м., розташованої по вул. Свердлова, 38 в місті Ялта зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю "Барконд", що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19297198 (а.с. 75, т. 1).

25 червня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Барконд" (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу нежитлових будівель, згідно з яким, Продавець зобов’язується передати у власність Покупцеві, а Покупець зобов’язується прийняти нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: місто Ялта, вул. Свердлова, буд. 38 і сплатити за них обговорену грошову суму. До складу об’єктів продажу входить нерухоме майно, у тому числі - будівля їдальні № 2, загальною площею 794,9 кв.м., яка належить Продавцю на праві власності на підставі свідоцтва № 1594 від 17 жовтня 2006 року (а.с. 76-79, т. 1). Вказаний договір є чинним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про визнання його недійсним у встановленому порядку.

В подальшому, товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово-парковий ансамбль" на підставі договору оренди земельної ділянки від 26 березня 2009 року була отримала в оренду земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно. Отже, відповідач у встановленому законом порядку набув права землекористування земельною ділянкою, на якій розташований нерухомий об’єкт щодо якого заявлені позовні вимоги (а.с.132-139, т.3).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу від 25 червня 2008 року право власності на будівлю їдальні № 2, загальною площею 794,9 кв.м., розташованої по вул. Свердлова, 38 в місті Ялта зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" (витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно № 28359515) (а.с. 85-86, т. 1).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 1979 від 12.11.2009р. спорудам, які розташовані по вул. Свердлова № 32, 34, 38, надано одну поштову адресу: вул. Свердлова 34 в місті Ялта (а.с. 52-53, т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроойл", державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський" про визнання контрактів № 2210/07, № 2210/08 від 22 жовтня 2004 року купівлі - продажу будинків та споруд недійсними.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 червня 2009 року у справі № 2-29/463-2009 за позовом заступник військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до товариства з обмеженою відповідальністю "Євроойл" про визнання контрактів недійсними, провадження по вказаній справі припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, тому що контракт № 2210/08 від 22 жовтня 2004 року є нікчемним правочином на підставі частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у зв’язку з порушенням встановленої форми, зокрема без дотримання вимог щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації угод, а тому на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (а.с. 16-19, т. 1).

У зв’язку з тим, що вибуття спірного майна із володіння держави сталось на підставі нікчемного правочину, прокурор і звернувся з зазначеним позовом.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника поза його волі.

Однак, прокурор не надано доказів того, що спірне майно вибуло з володіння позивача без його волі.

Відповідно до пункту 1.2 Контракту № 2210/8 від 22.10.2004 р., об’єкт продажу належав Державі в особі Верховної Ради України та був закріплений на праві господарського відання за державним підприємством Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", який, в свою чергу, відповідно до Статуту мав право укладати угоди, набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки, були позивачем, відповідачем у суді. На Міністерство оборони України було покладено функції управління цим майном, який здійснює контроль за ефективністю використання, закріпленого за підвідомчими підприємствами, майном.

Як зазначалось вище, Міністерством оборони України на укладення контракту № 2210/08 від 22 жовтня 2004 року було видано дозвіл № 227/4165 від 21 вересня 2009 року.

Із викладеного вбачається, що і органу управління майном і органу, якому майно було передано у володіння на праві господарського відання, було не тільки відомо про здійснення угоди купівлі-продажу майна підприємства, але й результати були бажаними для них (про це свідчить факт надання Міністерством оборони України дозволу на відчуження майна та сама наявність контракту № 2210/08 від 22.10.2004 р., який було підписано генеральним директором державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", який діяв від імені підприємства на підставі Статуту та скріплено печаткою підприємства.

Отже, порушення порядку відчуження спірного майна Збройних Сил України, не є спірним доказом факту вибуття цього майна з володіння власника та особи, якій це майно було передано не з їх волі, тому відповідні доводи прокурора судова колегія вважає неспроможними.

Крім того, судова колегія бере до уваги той факт, що сплачена за контрактом № 2210/08 Покупцем сума, за його умовами поступила на рахунок продавця - державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", тобто фактично була прийнята Державою та доказів її повернення після встановлення нікчемності контракту не має, що свідчить про наступне схвалення власником майна –Державою Україна правочину з його відчуження, укладеним державною установою у володінні якого це майно перебувало.

Викладене спростовує висновки позивача про вибуття майна поза його волею, а тому наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Також, спірне майно перейшло до товариства з обмеженою відповідальністю "Дворцово - парковий ансамбль" на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель, згідно з яким, останній зобов’язався сплатити за нерухоме майно грошову суму у розмірі 2031433,00 грн., а тому факт платності набуття майна в особи, яка не мала права його відчужувати, виключає право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно з пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) відповідно до частини 5 статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність презюмується.

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Однак, позивачем не надано доказів того, що відповідачу було відомо про наявність перешкод до вчинення правочину щодо відчуження майна, а навпаки матеріали справи свідчать про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 25 червня 2008 року спірне майно належало продавцю на праві приватної власності, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 19297198. Також, слід зазначити, що нікчемність контракту № 2210\08 від 22 жовтня 2004 року була встановлена 01 червня 2009 року (постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 01 червня 2009 року у справі № 2-29/463-2009), а спірне майно придбане відповідачем по справі 25 червня 2008 року.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що відповідач по справі є добросовісним набувачем спірного майна та це майно вибуло з володіння власника та особи, якій він передав майно у володіння, з їхньої волі.

Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання.

Частиною 2 статті 318 Цивільного кодексу України закріплено рівність усіх суб’єктів права власності перед законом.

Згідно з частиною 4 статті 41 Основного закону та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Оскільки по досліджених обставинах справи правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог судова колегія не вбачає, рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову заступника військового прокурора Військово-Морських Сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України підлягає залишенню без змін відповідно до пункту 1 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України.