38/308 Про стягнення заборгованості за поставлений товар за договором купівлі-продажу товарів - 23.11.2011 Прийняття

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Позивачем та Відповідачем був укладений договір купівлі-продажу товарів №01/10 від 11.01.2010р., відповідно до якого Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар, проте Відповідач поставлений товар не оплатив в повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.09.2011р. у справі № 38/308 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства "Фрі Тайм Спорт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Шик-Груп" заборгованість у розмірі 107 215,37 грн., державне мито у розмірі 1072,15 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що на виконання умов спірного договору Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 378252,66 грн. Проте Відповідач за поставлений товар розрахувався частково - 271037,60 грн., що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання цінностей, банківськими виписками та підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків. Таким чином, у Відповідача існує заборгованість перед Позивачем за поставлений товар в сумі 107215,37 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2011р. у справі № 38/308 .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності представника відповідача, не повідомленого належним чином про час та дату розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.11.2011 року.

23.11.2011 року відповідачем через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду було подано клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник відповідача з 22.11.2011 року по 30.11.2011 року знаходиться у відряджені та не може бути присутнім в судовому засіданні, що підтверджується копіями наказів про відрядження №11/к та 13/к, які додані до клопотання.

Розглянувши наведене клопотання відповідача, колегією суддів клопотання відхилено, оскільки докази, які додані відповідачем до клопотання про відкладення, а саме копії наказів про відрядження №11/к та 13/к не відповідають вимогам закону та не можуть підтверджувати вказані обставини, на які посилається представник відповідача у клопотанні, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Копії наказів про відрядження №11/к та 13/к належним чином не засвідчені відповідачем. Крім цього, товариство не було позбавлено можливості направити в судове засідання іншого представника (видати довіреність на представництво інтересів товариства іншому представнику).

Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2011року у справі № 38/308 .

Представник відповідача в судове засідання 23.11.2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 (v_289800-97) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 23.11.2011 року за відсутності представника відповідача.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

11.01.10р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шик-Груп" (продавець, позивач) та Приватним підприємством "Фрі Тайм Спорт" (покупець, відповідач) було укладено договір №01/10.

Відповідно до п.1.1. Договору позивач зобов'язався поставити та передати у власність Відповідача товар, а Відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п.7.1., 7.2., 7.5. вказаного договору попередня оплата в розмірі 70000,00 грн. має бути перерахована Позивачу до 10.02.2010р. Остаточний термін оплати товару — 31.03.2010р. Доплата за п.7.2. даного договору виплачується в тому ж порядку, що й основна сума платежу

На виконання умов вказаного договору Позивач поставив, а Відповідач прийняв товар на загальну суму 378252,66 грн., що підтверджується видатковими накладними, довіреностями на отримання цінностей, які наявні в матеріалах справи.

Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 271037,60 грн., що підтверджується банківськими виписками, які наявні в матеріалах справи.

06.04.11р. Позивач надіслав на адресу Відповідача претензію про погашення заборгованості за поставлений товар.

Претензія відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Матеріали справи місять акт звірки розрахунків, який підписаний сторонами по справі.

Спір виник у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №01/10 від 11.01.2010 року, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 107 215,37 грн.

Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (435-15) з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей сірок (термін).

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу №01/10 від 11.01.2010 року виконав належним чином - поставив відповідачу товар на загальну суму 378 252,66 грн., що підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи.

Проте, Відповідач за поставлений товар розрахувався частково на загальну суму 271037,60 грн., що підтверджується банківськими виписками, які наявні в матеріалах справи.

Доказів того, що відповідачем здійснено повну оплату за договором купівлі-продажу №01/10 від 11.01.2010 року матеріали справи не містять.

Отже, відповідач свої зобов’язання по оплаті за товар в повному обсязі не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 107 215,37 грн., доказів протилежного станом на момент вирішення спору суду не надано.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 107 215,37грн., є обґрунтованою, а отже правомірно задоволена судом першої інстанції.

Крім того, судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги твердження відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме не повідомлення відповідача належним чином про час та місце розгляду справи, оскільки вказане спростовуються матеріалами справи.

Так, в позовній заяві позивачем зазначено поштову адресу відповідача: 04128, м. Київ, вул. Закревського, 16 та юридичну адресу – 02217 м. Київ, а/с 60.

Ухвала Господарського суду м. Києва від 12.08.2011 року про порушення провадження у справі була надіслана на вказані адреси, однак конверти були повернуті за закінченням терміну зберігання та у зв’язку з тим, що вказаною адресою відповідач не знаходиться.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві, (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 (v_289800-97) із змінами "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України (1798-12) ").

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" (v_123600-07) зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (1798-12) , не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" (v1228600-06) (із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній", "за закінченням терміну зберігання" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Однак, відповідно до витягу з ЄДРПОУ №595343 місцезнаходження відповідача – 02222, м. Київ, Деснянський район, вул. Рухівська, 1-а.

Ухвала Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 року про відкладення розгляду справи судом першої інстанції була надіслана саме на вказану адресу - 02222, м. Київ, Деснянський район, вул. Рухівська, 1-а.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення рекомендованих листів ухвалу Господарського суду м. Києва від 15.09.2011 року про відкладення розгляду справи отримав 26.09.2011 року особисто – Юрченко.

Таким чином, Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, не був позбавлений можливості подавати суду всі необхідні докази на підтримання своїх заперечень проти позовних вимог, а також користуватись наданими йому процесуальними правами.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду позовної заяви, проте не скористався своїми правами передбаченими статтею 22 ГПК України, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 27.09.2011 року за відсутності представника відповідача.

Враховуючи вищевикладене, посилання Відповідача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є необґрунтованими.

Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) ", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі № 38/308 від 27.09.2011року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).